Подготовка и юридический анализ договоров
Минфин урегулировал порядок обмена информацией для возвращения налогоплательщикам ошибочных или переплаченных сумм денежных обязательств и пени. Механизм информационного обмена между уполномоченными органами был установлен приказом финансового ведомства от 11 февраля 2019 года № 60, передает Юрлига.
Отмечается, что ошибочно выплаченные налоги и пени, кроме НДФЛ, можно вернуть только на основании заявления (включая электронное), которое подал налогоплательщик в территориальный орган ГФС по месту администрирования в течение 1095 дней от дня переплаты.
В заявлении указывается название ошибочно или излишне уплаченного налога, сбора, платежа, его сумма, дата уплаты и реквизиты платежного документа, по которым средства перечислены в бюджет (код классификации доходов бюджета, бюджетный счет, на который перечислены средства, код ЕГРПОУ территориального органа Казначейства, на имя которого открыт счет, и МФО Казначейства). Также необходимо указать направление перечисления ошибочно и/или излишне уплаченных средств:
Кроме того, к дополнению к заявлению плательщик может подать копию платежного документа, на выполнение которого платеж перечислен в бюджет.
В случае возвращения излишне уплаченного НДС, зачисленного в бюджет со счета налогоплательщика в системе электронного администрирования, средства подлежат возвращению исключительно на счет плательщика в системе электронного администрирования, а в случае его отсутствия — путем перечисления на текущий банковский счет налогоплательщика.
Излишне удержанные суммы налога на доходы физических лиц по результатам отчетного налогового года возвращаются на основании налоговой декларации.
В случае поступления в территориальный орган ГФС налоговой декларации, в которой задекларировано право плательщика на возвращение излишне удержанной (уплаченной) суммы НДФЛ, средствами информационно-телекоммуникационной системы органов ГФС вносится запись в Журнал возвращения излишне удержанных (уплаченных) сумм на основании поданной налоговой декларации.
Далее
Неповнолітні особи (ті, що не досягли віку 18 років) у трудових відносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, однак в частині охорони праці, встановлення робочого часу, надання відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством.
Головне Управління Держпраці нагадало про особливості використання праці неповнолітніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 КЗпП, допускається прийняття на роботу лише тих неповнолітніх осіб, які вже досягли шістнадцяти років. Але, як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює (усиновлювача, опікуна чи піклувальника), можуть прийматися на роботу й особи, які досягли п’ятнадцяти років.
Мінімальним віком з якого особи допускаються до прийняття на роботу є чотирнадцять років (при дотриманні умов, встановлених ч. 3 ст. 188 КЗпП).
Держпраці вказало, що для неповнолітніх встановлені такі гарантії при оформленні трудових відносин:
— трудовий договір обов’язково укладається у письмовій формі;
— випробувальний термін при прийнятті на роботу не встановлюється;
— забороняється залучати до праці на важких умовах і до роботи зі шкідливими або небезпечними умовами праці;
— встановлені Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми;
— заборона залучення до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні;
— встановлено скорочену тривалість робочого часу при виплаті зарплати в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій, які працюють у звичайному (повному) режимі робочого часу;
— відпустка надається на тридцять один календарний день.
Далее
Документы, выданные оккупационной властью, должны признаваться, если их непризнание влечет серьезные нарушения или ограничение прав граждан. При этом, в исключительных случаях, признание актов оккупационной власти в ограниченном контексте защиты прав жителей оккупированных территорий никоим образом не легитимирует такую власть.
Соответствующая правовая позиция изложена в постановлении коллегии судей КАС в составе ВС от 22 октября 2018 года по делу № 235/2357/17, которая рассмотрела административное дело по иску гражданина к Красноармейскому объединенному управлению Пенсионного фонда Украины Донецкой области об отмене решения, обязательстве совершить определенные действия.
Истец обжаловал решение ОУ ПФУ об отказе в назначении пенсии по возрасту согласно ст. 26 Закона «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании». Ответчик обосновал свой отказ тем, что согласно предоставленным документам страховой стаж истца составляет меньше необходимых 15 лет. К такому стажу ответчик не учел часть периодов работы истца, поскольку они подтверждаются архивными справками, подписанными должностными лицами так называемой «ДНР», поэтому их действительность ответчик поставил под вопрос.
Суд первой инстанции частично удовлетворил исковые требования, отменив решение ОУ ПФУ об отказе в назначении истцу пенсии по возрасту. Обязал ответчика повторно рассмотреть заявление истца и принять решение о назначении пенсии с учетом архивных справок. Суд апелляционной инстанции оставил без изменений решение суда первой инстанции.
Не соглашаясь с такими решениями судов предыдущих инстанций, ответчик обжаловал их в суд кассационной инстанции.
Верховный Суд принял решение об отказе в удовлетворении кассационной жалобы по таким основаниям.
Законодавство встановлює такі обмеження для державних службовців.
1. Обмеження щодо використання службового становища
Використання посадового становища не може відбуватись всупереч публічним інтересам задля особистої вигоди.
Вимогами ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено низку обмежень для публічних осіб. Забороняється використовувати свої службові повноваження або становище та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
Такі обмеження поширюються на наступних осіб:
2. Обмеження щодо одержання подарунків
Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:
Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених ч. 1 цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує одну мінімальну заробітну плату, встановлену на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, установлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.
Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які:
Подарунки, одержані особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним підприємствам, установам чи організаціям, є, відповідно, державною або комунальною власністю і передаються органу, підприємству, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.
Крім того, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов’язані невідкладно вжити таких заходів:
Якщо особа, на яку поширюються обмеження щодо використання службового становища та щодо одержання подарунків, виявила у своєму службовому приміщенні чи отримала майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок, вона зобов’язана невідкладно, але не пізніше одного робочого дня письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації.
Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка складається акт, який підписують особа, яка виявила неправомірну вигоду або подарунок, та її безпосередній керівник або керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації. Якщо майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок виявляє особа, яка є керівником органу, підприємства, установи, організації, акт про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка підписує ця особа та особа, уповноважена на виконання обов’язків керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації у разі його відсутності.
Предмети неправомірної вигоди, а також одержані чи виявлені подарунки зберігаються в органі до їх передачі спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.
У випадку наявності в особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, сумнівів щодо можливості одержання нею подарунка вона має право письмово звернутися для одержання консультації з цього питання до територіального органу Національного агентства, який надає відповідне роз’яснення.
Покарання за порушення — штраф від 100 до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого подарунка (ч. 1 ст. 172-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення)
3. Обмеження щодо сумісництва та суміщення
Обмеження щодо сумісництва та суміщення поширюється виключного на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Таким особам забороняється:
Однак при цьому важливим є положення про те, що обмеження не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.
Покарання за порушення — штраф від 300 до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією доходу, отриманого від такої діяльності (ч. 1 ст. 172-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення)
4. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування
Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнились або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється:
Правочини у сфері підприємницької діяльності, вчинені з порушенням встановлених обмежень, можуть бути визнані недійсними.
У разі виявлення таких порушень НАЗК звертається до суду для припинення трудового договору (контракту), визнання правочину недійсним.
5. Обмеження щодо спільної роботи близьких осіб
Обмеження щодо спільної роботи близьких осіб поширюються виключно на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Такі особи не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Особи, які претендують на зайняття практично всіх посад, за виключенням депутатів та членів колегіальних органів, зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.
Водночас зазначені положення не поширюються на:
У разі виникнення обставин, що порушують такі обмеження, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
У Верховній Раді зареєстровано проект Закону України № 10236 «Про внесення доповнення до статті 286 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху».
У пояснювальній записці зазначається, що у законодавстві не враховується той факт, що особа може порушити правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншими учасниками дорожнього руху, або ж внаслідок неналежного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів.
На практиці це призводить до притягнення до кримінальної відповідальності водіїв за порушення правил безпеки дорожнього руху навіть у тих ситуаціях, в яких водій об’єктивно не міг запобігти заподіянню тілесних ушкоджень або загибелі іншої особи.
«Вважаємо такий підхід неприйнятним для держави, в якій відповідно до Основного Закону України діє принцип верховенства права», – зазначають автори законопроекту.
Тому проектом пропонується передбачити, що у вище перелічених випадках особа звільняється від кримінальної відповідальності.
Далее
Особа просила суд встановити факт її проживання однією сім’єю зі спадкодавцем в період з 1995 року та визнати її спадкоємцем четвертої черги після померлої, як такої, що постійно проживала із нею на час відкриття спадщини та прийняла спадщину.
Позивач покликалась на те, що спільно проживала з померлою однією сім’єю, мали спільний бюджет і побут, вели спільне господарство, допомагали один одному та спільно несли витрати. Позивач, її син та померла проживали разом, спільно користувались всіма житловими приміщеннями, кухнею, мали спільний бюджет, разом купували харчі.
Позивач зазначала, що померла мала намір укласти з нею договір довічного утримання, однак раптово захворіла (інфаркт мозку) і померла. А позивач несла витрати з лікування, купувала ліки, доглядала, а після смерті взяла на себе організацію поховання, оплатила всі ритуальні послуги.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що померла проживала з нею однією сім’єю, була пов’язана спільним бюджетом, побутом, що вони мали взаємні права та обов’язки, спільно несли витрати по утриманню житла, покупок речей домашнього вжитку, тощо.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги позивача та погодився з висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 1264 Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини.
ВС нагадав, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Зазначений п’ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім’єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Суд касаційної інстанції зазначив, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім’єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п’ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім’єю.
Далее
