Юридическая Компания

Новости судебной практики

В чому різниця між змінами до цивільно-правового договору та укладенням нового: правова позиція ВС

Опубликовано 30 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

В чому різниця між змінами до цивільно-правового договору та укладенням нового: правова позиція ВС

Розглядаючи справу за позовом іпотекодавця щодо припинення договору іпотеки, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на основі тлумачення ст. 653 ЦК України дійшов висновку про те, що правові наслідки зміни договору можуть бути визначені, зокрема, в самому договорі, що змінюється; у договорі про зміну договору; у законі. Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.

Сторони у справі ні в змішаному договорі з елементами позики та іпотеки, укладеному у вересні 2014 року, ні в укладеному в серпні 2015 року договорі про внесення змін до змішаного договору не встановили такого правового наслідку зміни першого договору, як неврахування платежів, здійснених позичальником на погашення боргу до укладення другого договору в серпні 2015 року.

Оскільки сторони внесли зміни до договору, а не уклали окремий договір, та не визначили такого правового наслідку, як неврахування здійснених позичальником платежів на погашення боргу до внесення змін до договору, такі платежі підлягають урахуванню.

З огляду на викладене, ВС визнав припиненим зобов’язання іпотекодавця за змішаним договором з елементами позики та іпотеки і видалив запис про реєстрацію іпотеки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із повним текстом постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 210/726/17 (провадження № 61-37321св18) можна ознайомитися за посиланням.

Далее

Школа має відповідати за шкоду, завдану учневі під час перерви, – КЦС ВС

Опубликовано 26 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Школа має відповідати за шкоду, завдану учневі під час перерви, – КЦС ВС

Із сином позивача під час перерви в школі стався нещасний випадок, внаслідок чого дитина отримала тяжку травму ноги.

У складеному адміністрацією навчального закладу акті засвідчено, що син позивача перечепився за ученицю школи, впав та отримав травму. Також вказано, що вчитель закладу порушила законодавство та нормативні акти в частині недотримання посадової інструкції чергового вчителя.

Районний суд частково задовольнив позов батька дитини, стягнув із закладу освіти на користь позивача 20271,20 грн майнової шкоди, 200 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та витрати на правничу допомогу і витрати, пов’язані з явкою до суду представника позивача.

Суд апеляційної інстанції зменшив суму відшкодування моральної шкоди до 20 тис. грн, оскільки позивач вимог про відшкодування моральної шкоди в інтересах і на користь його малолітнього сина не заявляв, позов заявлений саме у зв’язку з тим, що моральна шкода спричинена позивачеві внаслідок того, що він «вкрай важко переймався стражданнями», які переніс його син через травму.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди скасував, у цій частині залишив у силі рішення районного суду з огляду на таке.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості отриманих дитиною тілесних ушкоджень, її фізичних та психічних страждань. Дитина двічі перенесла оперативне втручання, перебуває під постійним лікарським наглядом, визнана дитиною-інвалідом, потребує тривалого курсу реабілітації, що призвело до порушення нормального та звичного способу життя як дитини, так і її батьків. Хлопчик був обмежений у самообслуговуванні, пересуванні, тривалий час потребував навчання за індивідуальним планом, обмежений у фізичних навантаженнях, через травму не може повноцінно займатися спортом, вести активний спосіб життя, кульгає, оскільки одна нога в нього тепер коротша, що спричинює певні комплекси. Дитина потребує психологічної, соціальної та побутової реабілітації. Моральна шкода, заподіяна позивачеві, полягає також у глибоких переживаннях за життя та здоров’я сина.

Районний суд врахував характер та обсяг страждань, яких зазнали малолітня дитина й позивач, характер вимушених життєвих змін і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Апеляційний суд погодився, що позивач, як батько, переніс глибокі душевні страждання, при цьому, всупереч вимогам статей 367, 382 ЦПК України, переоцінив наявні в справі докази, не навів належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Із постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 738/387/19 (провадження № 61-25св20) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88338153.

Далее

Аліменти, пеня, вина зі не сплати аліментів: ВС

Опубликовано 20 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Аліменти, пеня, вина зі не сплати аліментів: ВС
Постанова 16 березня 2020 року справа № 316/639/18  провадження № 61-14237св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
… відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Неустойка (пеня) — це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання — сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

 

Далее

ВС ще раз нагадав, що строк для примирення подружжя — це право суду, а не обовязок

Опубликовано 19 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС ще раз нагадав, що строк для примирення подружжя — це право суду, а не обовязок

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №200/952/18 та встановив, що надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що сторони у справі проживали в зареєстрованому шлюбі з 1995 року, який на момент розгляду справи в судах фактично припинений та існує формально, у шлюби сторони мають двох дітей, одна з яких є неповнолітньою та проживає разом із матір’ю. Позивач просила суд розірвати шлюб та залишити неповнолітню дитину разом з нею.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін, яким задоволено позовні вимоги позивача, шлюб між сторонами розірвано та залишено неповнолітню дитину разом з матір’ю.

У касаційний скарзі, касатор вказував на те, що суди не надали строку на примирення подружжя та фактично вирішили питання про визначення місця проживання дитини, незважаючи на те, що такої позовної заяви не заявлено.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслюють, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.  

ВС наголошує, що Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду справи. Надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком.

Беручи до уваги те, що ні у заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі на рішення місцевого суду, не обґрунтовувалось необхідність надання строку на примирення подружжя стороною, а також враховуючі те, що мати дитини не бажає зберігати подружні відносини із заявником, доводи заявника про порушення його права на призначення подружжю строк для примирення є безпідставними.

Також ВС підкреслив, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов`язково враховується стан здоров`я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.

Водночас, місцевим судом під час розгляду цієї справи не вирішувалось питання про визначення місця проживання дитини. За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір’ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Враховуючі обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Далее

Норми чинного законодавства не передбачають права контролюючих органів призначати повторні перевірки об`єктів містобудування та архітектури з тих самих підстав.: ВС

Опубликовано 19 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Норми чинного законодавства не передбачають права контролюючих органів призначати повторні перевірки об`єктів містобудування та архітектури з тих самих підстав.: ВС
ПОСТАНОВА 02 березня 2020 року справа №826/15618/17  адміністративне провадження №К/9901/64056/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Отже, у даному випадку мало місце призначення та проведення відповідачами двох окремих перевірок з тих самих підстав за тією ж заявою громадської організації «Наша влада»: з 23 жовтня по 03 листопада 2017 року та з 06 по 07 листопада 2017 року.
Норми чинного законодавства не передбачають права контролюючих органів призначати повторні перевірки об`єктів містобудування та архітектури з тих самих підстав. Департамент ДАБІ у м. Києві вичерпав своє право на призначення та проведення перевірки об`єкта будівництва за заявою громадської організації «Наша влада» видавши наказ від 20 жовтня 2017 року та здійснивши перевірку у строк з 23 жовтня по 03 листопада 2017 року, не скориставшись при цьому правом продовжити її термін на два дні.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що проведення спірної перевірки у період з 06 по 07 листопада 2017 року є протиправним втручанням відповідачами у господарську діяльність ПрАТ «АЕРОБУД», а тому, суди обґрунтовано задовольнили позовну вимогу про визнання протиправними дій відповідачів, пов`язаних з проведенням позапланових перевірок об`єкта: «Будівництва житлово-офісного комплексу з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 у Печерському районі м. Києва».
Результати перевірки, отримані внаслідок неправомірних дій органу не можуть бути підставою для застосування до позивача будь-яких заходів примусового характеру. Тому, оскільки оскаржуваний припис винесено за результатами перевірки, протиправність якої була встановлена судами попередніх інстанцій, то такий припис не може бути визнано правомірним та таким, що прийнятий на підставі, у межах та у спосіб, встановлений законом.
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 805/13237/13-а.

 

Далее

Об’єкт, прийнятий в експлуатацію, може бути примусово знесений згідно із судовим рішенням, однак не підлягає демонтажу на підставі припису: ВС

Опубликовано 18 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Об’єкт, прийнятий в експлуатацію, може бути примусово знесений згідно із судовим рішенням, однак не підлягає демонтажу на підставі припису: ВС

Об’єкт, прийнятий в експлуатацію, може бути примусово знесений згідно із судовим рішенням, однак не підлягає демонтажу на підставі припису. Такий висновок зробив ВС в постанові №826/7710/16 від 23 грудня 2019 року.

У ході розгляду справи судами встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі (сквер №2), загальною площею 125,0 кв.м, розташованої за Адресою 1.

Державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна за позивачем проведено 23 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д.

На спірну будівлю 11.06.2015 виготовлено технічний паспорт, в якому зафіксовано про основні фізичні характеристики та вчинено відмітку про прийняття будівлі до експлуатації шляхом реєстрації декларації про готовність до експлуатації Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції 25.06.2015 за №КВ 143 151 760 474.

25 березня 2016 року провідним інспектором КП «Київблагоустрій» Біланом В.Р. складено оскаржуваний припис, яким запропоновано усунути виявлені порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розташування споруди за Адресою 1. У разі відсутності такої документації, — демонтувати споруду протягом трьох днів.

У разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи відповідно до норм законодавства.

29 березня 2016 року департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) прийнято оскаржуване доручення, яким, відповідно до Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17 травня 2013 року №711, та Правил благоустрою м.Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 (зі змінами, доручено вжити заходів шляхом демонтажу відповідно до вимог чинного законодавства самовільно встановлених елементів благоустрою у разі відсутності проектно-дозвільної

документації на розміщення павільйону за Адресою 1.

13 травня 2016 року проведено демонтаж павільйону, розташованого за Адресою 1, за результатами чого складено акт проведення демонтажу №03-186.

Не погоджуючись з діями та рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що припис складається за результатами проведеної перевірки. У приписі повинні міститися відомості про особу, на яку складений припис. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про проведення перевірки, за результатами якої складено оскаржуваний припис. Судом першої інстанції вказано, що є незрозумілим на підставі яких фактів (яким чином виявлених) стало відомо про порушення Правил благоустрою м.Києва.

Крім того, в оскаржуваному приписі не ідентифіковано особу, на яку складений припис, тільки зазначено, що порушення вчинено власником споруди. Також не зазначено норму законодавства, яку порушено власником споруди, що не дає змогу встановити за яке саме порушення вимог законодавства таку особу притягнуто до відповідальності. Відомостей про конкретне порушення норм законодавства не міститься і в оскаржуваному дорученні.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що в матеріалах справи містяться матеріали фотофіксації, проте, в порушення вимог пп.20.2.1 Правил благоустрою міста Києва вказані матеріали до припису не долучені та в оскаржуваному приписі відсутній відповідний запис. Таким чином, судом апеляційної інстанції вказано, що суб’єктом владних повноважень не дотримано вимоги, встановлені підпунктом 20.2.1 пункту 20.2 розділу ХХ

Правил, а тому відсутні підстави вважати, що Позивач належним чином повідомлений про винесення припису.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 6.09.2005 №2807-IV визначено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Частинами першою, другою статті 34 цього ж Закону встановлено, що правила благоустрою території населеного пункту — нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято

рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила. Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.

Правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об’єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об’єктах благоустрою — територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

На виконання названих вище вимог Закону №2807-IV рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 було затверджено Правила благоустрою.

Згідно з положеннями розділу І Правил благоустрою тимчасова споруда — це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Водночас, за визначенням частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності —

одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив’язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об’єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об’єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

У разі якщо власник малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (особа, яка здійснила встановлення (розміщення) об’єкта) не провів демонтажу відповідно до абзацу першого цього пункту, демонтаж об’єкта здійснюється в порядку, встановленому пунктом 13.3 цих Правил (підпункт 13.2.3. Правил благоустрою).

Своєю чергою, за приписами підпунктів 13.3.1-13.3.4 пункту 13.3 Правил благоустрою порядок демонтажу малих архітектурних форм, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

У разі виявлення самовільно встановлених малих архітектурних форм, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив’язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вноситься припис його власнику (особі, яка здійснила встановлення) з вимогою усунення порушень шляхом демонтажу об’єкта протягом семи робочих днів, крім тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, відсутніх в матеріалах єдиної цифрової топографічної основи території м.Києва, на демонтаж яких надається один робочий день. Власник (особа, яка здійснила встановлення) проводить демонтаж з обов’язковим відновленням благоустрою території.

Якщо власники (особи, які здійснили встановлення) об’єктів, зазначених у пункті 13.3.1 цих Правил, ухиляються від демонтажу в строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради демонтаж, перевезення, зберігання таких об’єктів здійснюється Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради та районними в м.Києві державними адміністраціями на підставі рішень, зазначених в пункті 13.3.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з подальшим відшкодуванням усіх витрат власником (особою, яка здійснила встановлення) тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчика для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства або малої архітектурної форми, винним у порушенні благоустрою.

Рішення про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив’язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради за поданням районних в м.Києві державних адміністрацій.

За фактом демонтажу складається акт зовнішнього огляду (акт демонтажу) малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, який підписується представниками Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, КП «Київблагоустрій», представниками районних в м.Києві державних адміністрацій, а також власником (особою, яка здійснила встановлення) об’єкта (у разі його присутності).

На підставі аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що Департамент наділений повноваженнями приймати рішення щодо демонтажу та надавати відповідні доручення виключно щодо об’єктів, які належать до тимчасових споруд у розумінні законодавства, зокрема, Правил благоустрою.

Разом з тим, згідно з приписами частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким положенням Основного Закону України кореспондують приписи статей 319, 328 ЦК України, за змістом яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частин першої, другої статті 182 цього ж Кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

В свою чергу, за визначенням пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, статтею 331 ЦК України (частина друга) встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Об’єктами ж будівництва, у розумінні абзацу п’ятого частини першої статті 4 Закону №3038-VI є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Системний аналіз названих правових норм законодавства дає підстави для висновку, що нерухоме майно, в тому числі новостворений об’єкт будівництва, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, досліджених судами попередніх інстанцій під час судового розгляду споруда, про яку ідеться у спірних приписі та дорученні про її демонтаж, є нерухомим майном щодо якого за позивачем здійснена реєстрація права приватної власності у встановленому законом порядку.

Така державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, не скасована, й у матеріалах справи відсутні відомості про те, що незаконність набуття права власності позивачем на вказаний об’єкт нерухомості встановлена судом.

Поряд із цим, колегія суддів зауважує, що позивач не звертався з жодними заявами до відповідних органів стосовно отримання дозволу на розміщення вищезгаданої споруди як елемента благоустрою (малої архітектурної форми, майданчика для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності тощо).

Колегія суддів звертає увагу й на те, що відповідно до приписів частин першої, восьмої статті 39 Закону №3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що належать до I—III категорій складності, та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Також, статтею 39-1 Закону №3038-VI передбачено, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об’єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

В той же час, за змістом частин першої, другої статті 38 вищезгаданого Закону, у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.

Відтак, закінчений будівництвом об’єкт, прийнятий в експлуатацію на підставі зареєстрованої органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об’єкта до експлуатації, поданої замовником, може бути примусово знесений в порядку, встановленому Законом №3038-VI згідно судового рішення, ухваленого за позовом визначеного цим Законом суб’єкта владних повноважень, однак, не підлягає демонтажу відповідно до закону №2807-IV і розроблених на його виконання Правил благоустрою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №826/27173/15 від 4 грудня 2019 року <…>.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Відтак, судові рішення підлягають зміні в частині підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Далее