Юридическая Компания

Новости судебной практики

ОП КЦС ВС визначила, чи можливе позбавлення батьківських прав щодо дитини, яка під час розгляду справи досягла 18 років

Опубликовано 28 Фев 2024 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ОП КЦС ВС визначила, чи можливе позбавлення батьківських прав щодо дитини, яка під час розгляду справи досягла 18 років

Досягнення дитиною повноліття під час розгляду судом справи про позбавлення батьківських прав не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених ст. 164 СК України підстав позову про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення.

Такого висновку, забезпечуючи єдність судової практики, дійшла Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, повідомляє пресслужба ВС.

За обставинами справи, мати звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав колишнього чоловіка. Позов обґрунтований тим, що батько від виховання неповнолітнього сина самоусунувся, станом його здоров’я не цікавиться, з дитиною не спілкується, аліменти з часу їх стягнення не сплачує. Служба у справах дітей та сім’ї надала до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача стосовно дитини.

На час ухвалення судового рішення дитина досягла повноліття. 

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав батька, оскільки таке можливе лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, а на момент завершення розгляду справи син позивачки та відповідача вже був повнолітнім. Водночас місцевий суд зазначив, що якби рішення ухвалювалося до повноліття дитини, то були б усі передбачені законом підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

ОП КЦС ВС скасувала ухвалені судові рішення, передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Верховний Суд зауважив, що факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати в сукупності факти виконання / невиконання батьками своїх обов’язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Положення СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина / дочки після досягнення ними повноліття.

При досягненні повноліття особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком / матір’ю та сином / дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв’язок як батьків і дитини. Це, відповідно, означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов’язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них – навіть після смерті одного з них.

Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов’язки стосовно неї, які ґрунтуються на факті їх кровного споріднення. Із повноліттям дитини виникають права батьків на утримання і піклування з боку повнолітніх сина / дочки та відповідні кореспондуючі їм обов’язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав, є спадкоємцями своєї дитини за законом.

Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином / дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та мати, які належно виконували свої обов’язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках –навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина / дочки, а також на спадкування за законом. Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов’язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому.

Отже, у разі подання позову про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини суд не може відмовити в такому позові з тієї підстави, що під час розгляду цивільної справи і вирішення спору по суті дитина досягла повноліття.

Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов’язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Вирішуючи спір, суди не з’ясували, які докази свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини і, як наслідок, вказують на необхідність застосувати до відповідача крайній захід впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. З’ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.

Постанова Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) за посиланням.

Джерело: https://yur-gazeta.com

Далее

Модель спільної фізичної опіки у спорах щодо місця проживання дітей: ВС

Опубликовано 20 Фев 2024 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Модель спільної фізичної опіки у спорах щодо місця проживання дітей: ВС

При вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд, керуючись міжнародними нормами та принципом рівності прав і обов’язків батьків, з урахуванням обставин справи, має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим із батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.

На цьому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях, ухвалених протягом 2023 — 2024 років.

У Верховному Суді зазначили, що станом на середину лютого 2024 року немає судових рішень, що набрали законної сили, якими було б застосовано модель спільної фізичної опіки, хоча така модель тривалий час активно застосовується в країнах англо-американської правової системи та країнах Європи.

У справі, яка перебувала на розгляді Верховного Суду, батько і мати заявили зустрічні позовні вимоги про визначення місця проживання трьох неповнолітніх синів.

Суд першої інстанції визначив місце проживання старших синів із батьком, молодшого — з матір’ю.

Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, визначив місце проживання молодшого сина також з батьком.

Верховний Суд ухвалив судове рішення, яким визначив місце проживання двох молодших малолітніх дітей (старшому вже виповнилося 15 років) почергово з кожним із батьків: два тижні з батьком, два тижні з матір’ю, акцентувавши на тому, що старший має право приєднуватися до братів. Після двох тижнів той із батьків, із ким проживали діти, зобов’язаний супроводити (привезти) їх до місця проживання другого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

Касаційний суд врахував, що сторони працюють в одному місті та проживають у передмісті Львова, позитивно характеризуються, висловлюють бажання однаковою мірою піклуватися про дітей.

Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції було проведено три судових засідання за участю учасників справи та їх представників. Кожна зі сторін погоджувалася на встановлення почергової спільної опіки, подала проєкт мирової угоди, однак остаточної згоди щодо всіх умов сторони не дійшли.

Колегія суддів узяла до уваги пропозиції сторін, викладені в проєктах мирових угод, та погодилася з остаточним висновком органу у справах дітей щодо застосування в сімейній ситуації, з приводу якої існує спір, моделі спільної фізичної опіки батьків щодо дітей.

Оскільки діти тривалий час проживають із батьком, вони мають відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька, виявляють більшу прихильність до нього. Однак вочевидь діти потребують і материнської турботи та любові, що має позитивно впливати на їхній розвиток. Діти, позбавлені любові, можуть перетворитися на дорослих, сповнених ненависті. Як зазначав професор Гарвардського університету, фахівець із чоловічої психології Віліам Поллак, за відсутності зв’язків із батьками (зокрема матір’ю) маленькі хлопчики, як правило, страждають мовчки, і замість сліз вони згодом можуть «заплакати кулями».

Використання спільної фізичної опіки у цій справі спрямоване на повернення матері в життя і виховання дітей, які потребують як материнського, так і батьківського виховання, що разом формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства.

Суд також узяв до уваги необхідність забезпечення спільного проживання братів з огляду на їхній емоційний зв’язок, взаємопідтримку та бажання проживати разом, що відповідає принципу якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Постанова КЦС ВС від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23)

За повідомленням Верховного Суду

Далее

Щодо права на оскарження наказів про призначення перевірок

Опубликовано 16 Фев 2024 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Щодо права на оскарження наказів про призначення перевірок

1. Можливість оскарження податкової перевірки у разі допуску контролюючого органу до перевірки

Раніше судова практика ґрунтувалася на тому, що платник податків, який допустив контролюючий орган до проведення перевірки, мав право згодом оскаржити законність її призначення. Тобто навіть при фактичному проведенні перевірки платник мав шанс скасувати її результати, апелюючи до процесуальних порушень, допущених при її призначенні.

Однак остання практика ВС свідчить про зміну підходу до цього питання. Згідно з новою позицією ВС, якщо платник допустив контролюючий орган до перевірки, він фактично визнає законність такої перевірки. Це означає, що згодом платник не може апелювати до порушень, допущених при її призначенні, як до підстави для скасування результатів перевірки (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021, справа 816/228/17).

Відтепер скасувати результати перевірки можливе лише за наявності конкретних порушень, які вплинули на:

— процес дослідження обставин контролюючим органом.

— правильність висновків, зроблених контролюючим органом за результатами перевірки.

Тобто суд відходить від практики скасування податкових перевірок через процесуальні порушення, акцентуючи на матеріальних порушеннях права, які могли мати вплив на кінцевий результат перевірки.

2. Оскарження наказу про проведення податкової перевірки при недопуску контролюючого органу

Раніше платники податків могли не допускати податкову до перевірки, ризикуючи отримати арешт майна. Проте оскарження наказу про призначення перевірки в суді зазвичай допомагало зняти цей арешт. Суб’єкти господарювання, одразу після не допуску податкової до перевірки, зверталися до суду з позовом про оскарження наказу про призначення перевірки. І в тому разі, якщо податківці зверталися до суду задля накладення арешту, платник податків надавав ухвалу про відкриття провадження у справі щодо незаконності наказу про проведення перевірки.

Однак 23 лютого 2023 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову (справа № 640/17091/21), в якій зазначив, що оскарження наказу не є спором про право, тому арешт майна платника податків можливий навіть при оскарженні наказу про перевірку.

3. Збільшення строків застосування штрафних санкцій

Як відомо, до платника податків за несвоєчасне подання податкової звітності протягом 1095 днів можуть застосовуватися штрафні санкції. Цей строк раніше обчислювався з моменту виникнення податкових зобов’язань. Наприклад, за звітний період 2017 року штраф міг накладатися до 2020 року.

Відтепер позиція податкової змінилася, 3-річний строк (1095 днів) почав обраховуватися не з моменту виникнення обов’язку подати звіт, а з моменту останньої дії платника. Наприклад, якщо платник мав подати декларацію в 2017 році, а подав 2020 року, то штраф може застосовуватися протягом 3 років, які обраховуються з 2020 року. Тобто такий штраф може бути накладений до 2023 (Постанова ВСУ від 24.07.2023, справа №821/850/18).

Цей принцип діє за аналогією з перериванням строку позовної давності, коли, наприклад, законом визначено три роки, протягом яких кредитор може звернутися до суду, але якщо боржник вчинив якусь дію, яка вказує про визнання ним боргу, наприклад, він направив якийсь лист кредитору чи зробив оплату, то ці три роки перериваються та починають обраховуватися з нової дати.

4. Визнання договору недійсним

Контролюючий орган у встановленому законом порядку може визнати договір, укладений між суб’єктами господарювання недійсним або нікчемним, тобто укладеним з порушенням істотних умов. Такими істотними умовами можуть бути: відсутність ціни договору, строків або суперечність його умов вимогам закону. Податкова може не визнати такий договір, відтак здійснені за ним операції не будуть враховуватись при визначенні податкового зобов’язання. Тобто платник податків може втратити право на внесення таких розрахунків до витрат або право на податковий кредит з ПДВ.

Позиція Верховного Суду щодо недотримання вимог щодо істотних умов договору як підстави для невизнання операції для обрахунку бази оподаткування, викладена у постанові від 23.03.2023 у справі №640/4924/20.

Це були чотири негативних новели в законодавстві, але давайте все-таки закінчимо на позитивній ноті та розглянемо три позитивні кейси для платників податків.

5. Щодо штрафів при застосуванні РРО

Суб’єкти господарювання у своїй діяльності використовують різні апарати програмного забезпечення, які інтегрують РРО та банківський платіжний термінал в одному пристрої. У деяких випадках РРО та термінал можуть бути окремими.

Застосування розділеної системи призводить до видачі двох чеків, що, за твердженням податкової, є незаконним та порушує законодавство про РРО, тягнучи за собою штрафні санкції.

Однак Верховний Суд у своїй постанові від 03.11.2023 у справі №640/23582/21 дійшов висновку, що використання двох окремих пристроїв та видача двох чеків є законними та не є порушенням. Відповідно застосування штрафів є протиправним.

6. Часткове визнання зобов’язання недійсним

Податкова чи суд можуть частково визнати протиправним рішення щодо неврахування певної суми штрафних санкцій. Якщо це рішення в частині, в якій воно визнано недійсним, не може бути виокремлено чи ідентифіковано, тобто є неподільним, то таке рішення буде повністю незаконним і скасовується. Якщо неможливо чітко виокремити частину суми зобов’язання, то і суд не наділений такими повноваженнями, відповідно й не можна накладати штраф. Така позиція міститься у висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19.

7. Продаж товарів за ціною нижче собівартості

Раніше була практика, згідно з якою податкова не вважала господарською операцією продаж товару виробником нижче собівартості. Це позбавляло суб’єкта господарювання права на податковий кредит. Однак, з огляду на нестабільність ринку, інфляційні та інші процеси, ВС у постанові від 04.04.2023 у справі №120/15979/21-а дійшов висновку, що продаж товару в мінус може бути виправданим. Отже, якщо виробник продає товар нижче собівартості, такі операції визнаються господарськими. Це дає виробнику / постачальнику право на податковий кредит для зменшення податку з доданої вартості.

Джерело: https://yur-gazeta.com

Далее

За яких умов вирішення питання про визначення місця проживання дитини не належить до юрисдикції національних судів України, вказав ВС

Опубликовано 1 Ноя 2023 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

За яких умов вирішення питання про визначення місця проживання дитини не належить до юрисдикції національних судів України, вказав ВС

Якщо є невиконане рішення іноземного суду про повернення дитини й компетентний орган держави, до якої вона має бути повернута, не надав згоду на юрисдикцію національних судів України, вирішення питання про визначення місця проживання дитини не належить до юрисдикції національних судів України. Якщо такі обставини встановлені судом України під час розгляду справи про визначення місця проживання дитини, то провадження в такій справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Такі правові висновки, забезпечуючи єдність судової практики, зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанова від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18 (провадження № 61-6421сво23)).

Обставини справи

Після укладення шлюбу позивачка з чоловіком переїхала до Великої Британії, де в них народилася дитина. Стосунки між подружжям погіршилися, і в серпні 2018 року позивачка з дочкою виїхала до України. У вересні того ж року звернулася до Полтавського районного суду Полтавської області з позовом про визначення місця проживання дитини з нею.

Після неодноразового розгляду справи апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову. Суд зазначив, що у справі підлягали встановленню обставини того, чи прижилася дитина за своїм місцем проживання, тобто чи стало воно для неї постійним і звичайним, з мотивів їх визначальності для встановлення юрисдикції спору. Такі обставини мають оцінюватися в сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому. Дитина проживала у Великій Британії від народження до 1,2 року, а в Україні проживає 4 роки 7 місяців. При оцінці «звичайності» або «постійності» місця проживання має значення найбільш актуальний період часу, що минув, а також вікові особливості дитини.

Дійшовши висновку про те, що Україна була звичайним місцем проживання дитини, апеляційний суд вважав, що спір про визначення її місця проживання підпадав під юрисдикцію судів України.

Позиція Верховного Суду

ОП КЦС ВС скасувала попередні судові рішення та закрила провадження у справі, вказавши на таке.

Під час розгляду справи суди з’ясували, що існують рішення Суду у справах сім’ї м. Портсмут та Суду у справах сім’ї м. Кройдон, ухвалені в червні й липні 2017 року, якими матері (позивачці) було заборонено вивозити дитину з території Англії та Уельсу.

Батько звернувся до уповноважених органів із клопотанням про забезпечення повернення дитини, й у вересні 2019 року Полтавський апеляційний суд, постанова якого була залишена без змін КЦС ВС, визнав незаконним вивезення й утримання матір’ю (позивачкою) на території України дитини, зобов’язав повернути дитину до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що під час провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (ч. 1 ст. 75 Закону «Про міжнародне приватне право»).

ОП КЦС проаналізувала п. «b» ч. 1 ст. 7 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року), відповідно до якого припиняється юрисдикція держави звичайного місця проживання дитини, коли дитина набуває нове постійне (звичайне для неї) місце проживання в іншій країні.

Для припинення юрисдикції такої держави мають існувати умови: а) дитина проживає в іншій державі не менше одного року; б) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини; в) дитина адаптувалася до нового середовища. Юрисдикція такої держави припиняється за наявності цих умов у сукупності.

ОП КЦС ВС зробила висновок, що за наявності судового рішення про повернення дитини відповідно до положень Гаазької конвенції 1980 року, яке набрало законної сили, але залишається невиконаним, та відсутності наданої відповідно до Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року згоди компетентного органу іноземної держави, до якої підлягає поверненню дитина, на здійснення юрисдикції національними судами України вирішення питання про визначення місця проживання дитини не належить до юрисдикції національних судів України, а в разі встановлення вказаних обставин під час розгляду цивільної справи провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

За повідомленням Верховного Суду

Джерело: https://jurliga.ligazakon.net

Далее

Встановлення відеокамер зовнішньої системи відеонагляду у багатоквартирному будинку , судова практика

Опубликовано 14 Авг 2023 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Встановлення відеокамер зовнішньої системи відеонагляду у багатоквартирному будинку , судова практика

Рівненський апеляційний суд скасував рішення суду попередньої інстанції, яким задоволено позов про демонтаж відеокамер зовнішньої системи відеонагляду у багатоквартирному будинку. Про це повідомила прес-служба суду.

Апеляційний суд зазначив, що позивачка не навела норму закону, яка забороняє відповідачці встановлювати відеокамери, ліхтар чи зобов’язує її отримувати від позивачки чи інших мешканців будинку дозвіл на їх установлення.

Також не надала суду позивачка належних доказів того, що камера, яка розташована в під’їзді будинку, здійснювала відеофіксацію її особистого життя, як про це зазначалося в апеляційній скарзі.

Колегія суддів вважає, що фізичне розташування приватного майна позивачки виключає саму можливість фіксувати встановленими камерами інформацію про особисте та сімейне життя особи в розумінні тлумачення, наданого Конституційним Судом України. Зокрема, мова йде про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адресу, дату і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.  

«Зважаючи на те, що між сторонами існує тривалий конфлікт — встановлення відеокамер сприяє стримуванню неправомірних дій. А відеофіксація адміністративного правопорушення позивачкою лише підтверджує виправданість встановлення камер і є виключним випадком, коли допускається не лише фіксація, а й розголошення відомостей про скоєне правопорушення. Крім того, камери, які фіксують місця загального користування, не можуть вказувати на персоналізацію відеоспостереження лише щодо певної особи», — йдеться в повідомленні суду.

Колегія суддів погодилась з тим, що встановлення відеоспостереження в багатоквартирному будинку може передбачати узгодження між співвласниками, проте законодавство не забороняє захищати свою власність та забезпечувати особисту безпеку за допомогою власних технічних засобів.

Джерело: https://jurliga.ligazakon.net

Далее

Основні елементи, які бере до уваги суд при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини

Опубликовано 18 Апр 2023 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Основні елементи, які бере до уваги суд при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини

Суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Євген Синельников під час круглого столу  «Актуальні проблеми в справах про визначення місця проживання дитини» розповів про відповідну судову практику, повідомила прес-служба Суду.

Суддя зауважив, що в постанові від 30 жовтня 2019 року у справі  № 352/2324/17 КЦС ВС зазначив, що при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати об’єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини і висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин у їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, вона не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства через те, що батьки не змогли зберегти стосунки або домовитися.

Також доповідач звернув увагу на  постанову КЦС ВС від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, в якій визначено базові елементи, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме:

  • погляди дитини;

  • індивідуальність дитини;

  • збереження сімейного оточення і підтримання взаємин;

  • піклування, захист і безпека дитини;

  • вразливе становище;

  • право дитини на здоров’я;

  • право дитини на освіту.

При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню:

  • спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто;

  • стосунки між дитиною і батьками в минулому;

  • бажання батьків бути опікунами;

  • збереження стабільності в оточенні дитини (йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів);

  • бажання дитини.

Суддя зазначив, що в умовах війни в Україні, вирішуючи такі спори, необхідно враховувати безпекові питання. Тому істотне значення має дослідження судами безпекової ситуації та обмежень, пов’язаних із проведенням бойових дій і їх наслідками. При цьому сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України.

Він наголосив також на важливості врахування думки дитини при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Водночас згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (ст. 12 Конвенції про права дитини, ст. 171 СК України, ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Джерело: https://jurliga.ligazakon.net

Далее