Юридическая Компания

Новости судебной практики

ВС КЦС: спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права без застосування строку позовної давності

Опубликовано 23 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС КЦС: спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права без застосування строку позовної давності
Постанова 21 січня 2020 року справа № 396/2046/18 провадження № 61-13411св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
 
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати — ОСОБА_3 . За життя 09 червня 1998 року мати склала заповіт, яким заповіла йому все належне їй на день смерті майно. Він є спадкоємцем першої черги і за заповітом і за законом, прийняв спадщину, так як на день смерті проживав разом з матір`ю.
ВС погодився і зазначив, зокрема – О.Б.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як спадкоємець постійно проживав разом з матір`ю на час відкриття спадщини після її смерті, отже прийняв спадщину, а у зв`язку з видачею відповідачу свідоцтв про право на спадщину за законом порушені спадкові права позивача.
Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, у редакції, чинній на момент відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.
Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Висновок: Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні.
Далее

КАС висловився щодо оскарження дій виконавця особою, яка не є учасником виконавчого провадження

Опубликовано 23 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

КАС висловився щодо оскарження дій виконавця особою, яка не є учасником виконавчого провадження

Компанія-резидент Республіки Кіпр звернулась до адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій відповідача щодо складання та подачі до виконання платіжної вимоги про застосування спеціальної конфіскації шляхом примусового вилучення у власність держави Україна грошових коштів в сумі 1 207 280 000,00 грн з банківського рахунку Компанії.

Позивач зазначав, що примусове вилучення грошових коштів Компанії в сумі 1 207 280 000,00 грн без наявного виконавчого листа на стягнення коштів є порушенням способу виконання виконавчого листа, оскільки виконавчим документом передбачалось застосування спецконфіскації з примусовим вилученням у власність держави саме 1 207 280 облігацій внутрішньої державної позики України. Тому відповідач зобов`язаний був повернути виконавчий лист без виконання на підставі пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.

Також позивач вказував на те, що не є учасником виконавчого провадження та жодним чином не залучався до проведення виконавчих дій, що підтверджує сам відповідач, а тому відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду застосовується шестимісячний строк.

Суд першої інстанції в задоволенні адміністративного позову відмовив в повному обсязі. Суд вважав, що в даному випадку відсутня необхідність надавати правову оцінку доводам позивача щодо протиправності, на його думку, оскаржуваних дій, оскільки право на таке оскарження мають виключно сторони та учасники виконавчого провадження, до яких позивач не належить. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем в рамках спірних правовідносин обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки його порушене право виходить не з дій та/або рішень державного виконавця, а з рішення апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення позову без розгляду. Суд зазначив, що позивач звернувся до суду з пропуском спеціального десятиденного строку, регламентованого частиною 2 статті 287 КАС України, за відсутності жодних поважних причин для його поновлення.

КАС ВС скасував судові рішення, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а вказувала на те, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.

ВС погодився з тим, що Компанія не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, а тому не є особою, яка входить у коло осіб, визначених у статті 287 КАС України, у зв`язку з чим не наділена процесуальним правом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби в порядку статті 287 КАС України.

Далее

КЦС: для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо

Опубликовано 23 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

КЦС: для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо

Позивач просила суд встановити факт її постійного проживання зі своїми батьками з 01 червня 2004 року до дня їх смерті, вказуючи на те, що вона тривалий час постійно проживала разом з батьками до їх смерті, доглядала їх та матеріально підтримувала, сплачувала кошти на утримання будинку, тому прийняла спадщину шляхом вступу в спадкові права та обов`язки. З 1998 року за адресою їх проживання зареєстрований, але не проживає відповідач. Оскільки право власності на будинок не було зареєстровано, то вона не подавала до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та встановив факт постійного проживання особи разом зі своїми батьками. Суд виходив з того, що позивач належить до першої черги спадкоємців за законом після смерті батьків, проживала разом із спадкодавцями на час відкриття спадщини. Ці обставини підтверджено показаннями свідків та дослідженими судом письмовими доказами, тому права позивача на спадкове майно підлягають поновленню.

Апеляційний суд вирішив у задоволенні позову відмовити. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач разом із сім`єю, яка складається із семи дітей, постійно (понад 30 років) проживає і веде домашнє господарство за іншою адресою, тобто не проживала постійно разом із спадкодавцями на час відкриття спадщини. Характер відносин позивача зі своїми батьками зводився до періодичних відвідувань з метою їх догляду та матеріальної підтримки. Крім того, рішенням апеляційного суду в іншій справі було встановлено, що вона не проживала у спадковому будинку. Доводи позивача про те, що вона прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у спадкові права та обов`язки, правового значення для суті спірних правовідносин не мають, оскільки предметом доказування є передбачений частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України факт постійного проживання із спадкодавцями на час відкриття спадщини.

Касаційний цивільний суд погодився з висновком апеляційного суду.

ВС зазначив, що згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частин першої, шостої статті 29 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

ВС зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним (постанова від 23.12.2019 у справі № 303/1816/17).

Далее

За какие документы налоговики не будут штрафовать во время проверки

Опубликовано 22 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

За какие документы налоговики не будут штрафовать во время проверки

К налогоплательщику не могут быть применены штрафные санкции за непредоставление документов, обязательность ведения которых не установлена действующим законодательством. Об этом заявил ВС/КАС, рассматривая дело о применении штрафных санкций в размере 510 грн за непредоставление первичных документов в нарушение ст. 44 НКУ.

Ответственность за необеспечение налогоплательщиком хранения первичных документов, учетных и других регистров, бухгалтерской и статистической отчетности, других документов по вопросам исчисления и уплаты налогов и сборов в течение установленных ст. 44 НКУ сроков их хранения и/или непредоставление налогоплательщиком контролирующим органам оригиналов документов (кроме документов, полученных из ЕРНН) или их копий при осуществлении налогового контроля в случаях, предусмотренных НКУ, установлена ст. 121 НКУ.

Источник: постановление ВС/КАС от 09.12.2019 г. по делу № 826/11830/18

Далее

Осторожно! Суд оставит иск без рассмотрения, если почувствует ваше нежелание спорить

Опубликовано 22 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Осторожно! Суд оставит иск без рассмотрения, если почувствует ваше нежелание спорить

Последствия неявки истца

Большая Палата Верховного Суда обратила внимание на законное право суда оставить иск без рассмотрения, если должным образом уведомленный о заседании истец дважды не прибыл, не сообщив об уважительных причинах неявки, не подал заявление о рассмотрении дела в его отсутствие (основание — часть пятая статьи 205 и пункт 4 части первой статьи 240 КАС).

Соответствующее предостережение изложено в постановлении от 18 декабря 2019 года по делу № 9901/949/18 при рассмотрении спора с Высшей квалификационной комиссией судей, которая сейчас переформатируется.

Сигнал о нежелании спорить — суд оставил иск без рассмотрения

Разъяснено, что часть пятая статье 205 КАС позволяет суду не рассматривать иск и вернуть его автору, что выглядит как применение к инициатору искового производства своеобразной формы ответственности за действия, связанные с неявкой на заседание. Логика этих норм такова, что если истец два и больше раз не явился в судебное заседание на судебные вызовы, не сообщил причины неявки и не выразил свою позицию относительно возможности рассмотрения дела без его участия, не появился перед судом и не убедил его в том, что ответчик действовал противоправно или незаконно, он фактически сигнализирует о своем нежелании спорить.

Законодательная формулировка части пятой «… если неявка препятствует рассмотрению дела» означает, что суд может рассмотреть иск по существу, но не обязан этого делать. Это законодательная формулировка содержательно изложена в виде условия, которое в каждом конкретном случае (правовой ситуации, казусе) должно оцениваться отдельно в пределах соответствующих спорных правоотношений, которые диктуют ее применение

Особое мнение: у ВККС — особенный статус

Отметим, что судьи Бакулина, Кибенко и Уркевич изложили особое мнение по этому делу. Судьи считают, что Большая Палата, приняв решение о законности оставления без рассмотрения спора, не учла обстоятельства, которые препятствовали справедливому судебному разбирательству, учитывая объективную невозможность обеспечения ВККС эффективным средством юридической защиты в это время.

В соответствии с Законом № 193-ІХ (конституционность которого сейчас пересматривает КСУ), ВККС фактически находилась в состоянии превращения, то есть полномочия предыдущего состава этого коллегиального органа, в частности и председателя, оформившего доверенность на представительство интересов Комиссии в этом деле, уже были прекращены Законом, в то же время новый состав ВККС еще не был образован. Фактическое несуществование состава ВККС является обстоятельством, которое объективно не позволяет этому органу реализовать свои права и выполнять обязательства, обусловленные его правовым статусом как государственного коллегиального органа судейскогоуправления, то есть свидетельствует о временной неполномочности Комиссии в этот период.

«… сейчас фактически происходит превращение соответствующего субъекта властных полномочий, поэтому, Большая Палата Верховного Суда должна была бы на основании пункта 1 части первой статьи 236 Кодекса административного судопроизводства Украины приостановить производство по делу до момента формирования состава ВККС для предоставления возможности этому участнику дела должным образом представлять свои интересы в суде», — считает тройка судей, которая изложила особое мнение.

Далее

Какие основания для лишения родительских прав

Опубликовано 21 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Какие основания для лишения родительских прав

Лишение родительских прав является крайней мерой влияния и допускается лишь тогда, когда изменить поведение родителей в лучшую сторону невозможно, и только при наличии вины в действиях родителей.

Соответствующее положение содержится в постановлении КГС ВС от 29 ноября 2019 года № 127/23281/18.

Обстоятельства дела

Мать ребенка обратилась в суд с иском к отцу ребенка. Исковые требования обосновывала тем, что она находилась с ответчиком в фактических брачных отношениях с июня 2008 года по январь 2015 года, у них родилась дочь.

Обращала внимание на то, что семейные отношения с ответчиком не сложились из-за конфликтов и споров, в начале января 2015 года истец с дочерью начали жить отдельно от ответчика. После прекращения брачных отношений отец дочери участие в воспитании и материальном обеспечении ребенка не принимает.

Ссылаясь на приведенное, истец просила лишить родительских права отца ребенка.

Суд первой инстанции решил, что лишение родительских прав в данном случае является нецелесообразным. Соответствующее решение поддержал апелляционный суд.

Позиция Верховного Суда

В частности, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК определено, что мать, отец могут быть лишены судом родительских прав, если они уклоняются от выполнения своих обязанностей по воспитанию ребенка.

Толкование этого положения позволяет сделать заключение, что уклонение от выполнения своих обязанностей по воспитанию ребенка может быть основанием для лишения родительских прав лишь при условии виновного поведения родителей, сознательного пренебрежения ими своими обязанностями.

Уклонение родителей от выполнения своих обязанностей имеет место, когда они не заботятся о физическом и духовном развитии ребенка, его обучении, подготовке к самостоятельной жизни, в частности: не обеспечивают необходимое питание, медицинские осмотры, лечение ребенка, что негативно влияет на его физическое развитие как составляющую воспитания; не общаются с ребенком в объеме, необходимом для его нормального самоосознания; не предоставляют ребенку доступ к культурным и иным духовным ценностям; не способствуют усвоению им общепризнанных норм морали; не проявляют интерес к его внутреннему миру; не создают условий для получения им образования.

Указанные факторы, как каждый отдельно, так и в совокупности, можно расценивать как уклонение от воспитания ребенка лишь при условии виновного поведения родителей, сознательного пренебрежения ими своими обязанностями.

Лишение родительских прав является исключительной мерой, ведущей за собой серьезные правовые последствия как для отца (матери), так и для ребенка.

Принимая во внимание то, что лишение родительских прав является крайней мерой, суд может в исключительных случаях при доказанности виновного поведения кого-то из родителей или их обоих с учетом его характера, характеристики отца и матери, а также иных конкретных обстоятельств дела, отказать в удовлетворении иска о лишении этих прав, предупредив ответчика о необходимости изменить отношение к воспитанию ребенка (детей) и возложив на органы опеки и попечительства контроль за выполнением родительских обязанностей.

Таким образом, лишение родительских прав допускается лишь тогда, когда изменить поведение родителей в лучшую сторону невозможно, и только при наличии вины в действиях родителей.

Далее