Юридическая Компания

Новости судебной практики

КЦС ВС: Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд

Опубликовано 20 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

КЦС ВС: Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд

Постанова 07 березня 2019 року справа № 824/232/2018 провадження № 61-119 ав 19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80458241

Згідно з пунктом 4 частини п’ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Зазначені вимоги закону ОСОБА_6 виконала.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень процесуального законодавства з формальних процесуальних підстав дійшов висновку про повернення заявнику заяви про скасування рішення третейського суду, оскільки не звернув уваги на доводи ОСОБА_6 про те, що матеріали справи, які перебували на зберіганні у Сквирському районному суді Київської області знищені, що підтверджується довідкою суду (а.с. 19), тому у неї немає можливості надати належним чином завірену копію рішення третейського суду від 30 січня 2009 року та третейської угоди, стороною третейського розгляду вона не була.

Отже, доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_6,підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на доступ до правосуддя.

Далее

КГС ВС: укладення договору поставки індивідуального товару через мобільний додаток Viber

Опубликовано 20 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

КГС ВС: укладення договору поставки індивідуального товару через мобільний додаток Viber

🔥Постанова КГС ВС від 27.11.2018 № 924/242/18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78182019

Ключовий зміст справи:
✔️Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами був укладений договір поставки індивідуального товару у формі замовлення, яке надійшло від позивача на мобільний додаток Вайбер відповідача. На виконання умов договору відповідач надіслав позивачу рахунок на суму 73 644,00 грн, який був оплачений позивачем згідно платіжних доручень. В подальшому була здійснена поставка товару, під час огляду якого було встановлено невідповідність маркування замовленої турбіни, про що складено відповідний акт. Враховуючи, що відповідач відмовлявся проводити заміну товару, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання вказаного договору та стягнення 73 644,00 грн вартості товару неналежного маркування.
✔️Судами враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
✔️Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
✔️Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. п. 1, 2 ст. 205 ЦК України).
✔️З урахуванням наведеного суди дійшли до висновку, що між сторонами існує зобов’язання, яке має ознаки договору купівлі-продажу, предметом якого є технічне обладнання.
✔️Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди врахували, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами продажу йому відповідачем турбіни модифікації, а акт про виявлені недоліки складено позивачем в односторонньому порядку.

📝«1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецдріллбуд» звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовом, згідно якого просило розірвати укладений між сторонами, шляхом надання позивачем замовлення, а відповідачем рахунку №169 від 01.12.2017 договір від 01.12.2017. Крім того, просило стягнути з відповідача 73644,00 грн вартості товару неналежного маркування.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що 01.12.2017 між сторонами був укладений договір поставки індивідуального товару для виробничих потреб — турбіни RЕ536375. Договір був укладений у формі замовлення, яке надійшло від позивача на мобільний додаток Вайбер відповідача. На виконання умов договору відповідач надіслав позивачу рахунок №169 від 01.12.2017 на суму 73644,00 грн, який був оплачений позивачем згідно платіжних доручень. 07.12.2017 була здійснена поставка товару, під час огляду якого було встановлено невідповідність маркування замовленої турбіни (замість турбіни RЕ536375 була поставлена турбіна 178745), про що складено відповідний акт. Враховуючи, що відповідач відмовляється проводити заміну товару, а також керуючись ст. ст. 611, 651, 653 ЦК України позивач звернувся до суду першої інстанції із даним позовом.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
01.12.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноактив Інвест» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецріллбуд» рахунок на оплату №169 від 01.12.2017 у відповідності до якого останньому необхідно сплатити 73644,00 грн за товар — турбіну RЕ536375.
Згідно платіжних доручень №599 від 01.12.2017 та №605 від 07.12.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецріллбуд» було сплачено відповідачу, за товар згідно рахунку №169 від 01.12.2017, 15000,00 грн та 58644,00 грн відповідно.
У відповідності до податкових накладних від 01.12.2017 та 07.12.2017 позивачем проведено оплату 73644,00 грн вартості турбіни RЕ536375.
Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Техноактив Інвест» за 2017 рік відповідачем відображено у розділі «Податкові зобов’язання» операції з продажу товару покупцю ТОВ «Спецріллбуд», індивідуальний податковий номер 378701040305, на загальну суму 73644,00 грн.
07.12.2017 позивачем у складі комісії директора та працівників підприємства було складено акт про виявлені недоліки, згідно якого вказано, що при перевірці товару виробничо-технічного призначення — турбіни, поставленої ТОВ «ТехноактивІ нвест» була виявлена невідповідність маркування заявленому, а саме: в заявці та рахунку була вказана турбіна RЕ536375, а в реальності була поставлена турбіна 178745. У зв’язку з неможливістю використання вказаного товару у своїй діяльності турбіна прийнята на склад товариства на тимчасове відповідальне зберігання.
15.12.2017 позивач звернувся до відповідача із претензією у якій вказував про поставку турбіни іншої модифікації, ніж було домовлено між сторонами. Просив негайно вжити заходів щодо повернення отриманих коштів та зворотного транспортування безпідставно поставленої турбіни.
Листом №12 від 07.02.2018 відповідач повідомив позивача про належне виконання товариством умов договору щодо поставки погодженої між сторонами турбіни.
Крім того, матеріали справи містять доповнення до претензії від 21.02.2018, згідно якого позивачем вказано про зупинення прийомки товару та складення відповідного акту, в якому було вказано характер виявлених при прийомці дефектів. Крім того, запропоновано відповідачу протягом 5 робочих днів з дня отримання повідомлення прибути на склад позивача з метою складання двостороннього акту про виявлені недоліки в поставленому товарі.
На підтвердження позовних вимог позивачем подано в матеріали справи скріншот з комп’ютерної програми «Viber» переписки між сторонами, яка стосується предмета спору.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 16.07.2018 у справі №924/242/18, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.09.2018 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецріллбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноактив Інвест» про розірвання договору поставки, укладеного між ТОВ «Спецріллбуд» та ТОВ «Техноактив Інвест » 01.12.2017 шляхом надання позивачем замовлення, а відповідачем рахунку № 169 від 01.12.2017, а також про стягнення 73644,00 грн вартості товару неналежного маркування відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказували, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами продажу йому відповідачем турбіни модифікації 178745, замість заявленої турбіни модифікації RE556375.
Доказів перевірки поставленого товару представником відповідної галузі інспекції по якості продукції, експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції по якості тощо, за результатами якої складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції матеріали справи не містять.
Акт про виявлені недоліки від 07.12.2017 судами оцінено критично, з огляду на те, що останній складено позивачем в односторонньому порядку, за участі лише працівників підприємства — позивача.

Позиція Верховного Суду
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.
Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено дві позовні вимоги, одна з яких є вимогою про розірвання договору та стягнення 73644,00 грн.
Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. п. 1, 2 ст. 205 ЦК України).
Пунктом 1 ст. 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
В силу зобов’язання боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі передати майно, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
З матеріалів справи, вбачається , що між сторонами існує зобов’язання, яке має ознаки договору купівлі-продажу, предметом якого є технічне обладнання.
На підставі виставленого відповідачем рахунку №169 від 01.12.2017 позивач попередньо сплатив вартість товару в сумі 73644,00 грн, та в подальшому отримав переданий відповідачем товар. Відтак правовідносини, що виникли між сторонами містять ознаки відносин, які виникають з договорів купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 664 ЦК України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Статтею 675 Цивільного кодексу України встановлено, що товар, який продавець передає або зобов’язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов’язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з’явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Разом з тим, у випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки, а також іншими обов’язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок прийому продукції виробничо — технічного призначення та товарів народного споживання по якості та комплектності, а також тари під продукцією чи товарами, до відносин застосовується Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затверджена Постановою Держарбітражу СРСР № п-7 від 25.04.1966 із внесеними змінами та доповненнями (надалі — Інструкція).
Позивач стверджував, що відповідач здійснив позивачу продаж товару, маркування якого не відповідає заявленому, оскільки замість турбіни RE556375 було здійснено продаж турбіни 178745. На підтвердження цих обставин позивачем подано акт про виявлені недоліки від 07.12.2017 і скріншоти (знімки з екрану комп’ютера ), на яких зображено цифрове маркування товару.
Товар поставлено без жодних товаросупровідних документів та технічної документації. Відсутні первинні документи бухгалтерського обліку, товаро-транспортні документи, документи технічного характеру, на підставі яких можна ідентифікувати предмет, який передано продавцем покупцю як турбіну певної марки.
У відповідності до п. 16 Інструкції при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що поступила, тари чи упаковки вимогам стандартів, технічних умов, креслень, зразків (еталонів), договору чи даним, зазначеним на маркуванні чи супровідних документах, які засвідчують якість продукції, одержувач призупиняє подальший прийом продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при її прийомі дефектів.
Отримувач також зобов’язаний викликати для участі в отриманні продукції та складанні двостороннього акту представника немісцевого виробника (відправника), якщо це передбачено основними чи особливими умовами поставки, інших обов’язкових правилах чи договорі. При немісцевій поставці виклик представника виробника (відправника) і його явка для участі в перевірці якості і комплектності продукції і складанні акту є обов’язковою.
Пунктом 17 Інструкції визначено, що в повідомленні про виклик направленому виробнику (відправнику) повинно бути вказано: а) найменування продукції, дата та номер рахунку чи номер транспортного документа, якщо до моменту отримання повідомлення рахунок не отримано; б) недоліки, що виявлені в продукції; в) час, на який призначено прийом продукції по якості чи комплектності; г) кількість продукції неналежної якості.
Згідно п. 18 Інструкції повідомлення про виклик представника виробника (відправника) повинно бути направлено (передано) йому телеграфом (по телефону) не пізніше 24 годин, а відносно продукції, що швидко псується негайно після виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари чи упаковки визначеним вимогам, якщо інші строки не визначені основними чи особливими умовами поставки, іншими обов’язковими для сторін правилами чи договором.
Пунктом 19 Інструкції передбачено, що немісцевий виробник (відправник) зобов’язаний не пізніше ніж на наступний день після отримання виклику отримувача повідомити телеграмою чи телефонограмою чи буде направлений представник для участі в перевірці якості продукції. Неотримання відповіді на виклик в визначений строк дає право отримувачу здійснити прийом продукції до закінчення встановленого строку явки представника виробника (відправника). Представник не місцевого виробника (відправника) зобов’язаний з’явитись не пізніше ніж в триденний строк після отримання виклику, не враховуючи часу, необхідного для проїзду, якщо інший строк не передбачений в основних чи особливих умовах поставки, інших обов’язкових правилах чи договорі.
Згідно п. 20 Інструкції у разі неявки представника виробника (відправника) на виклик отримувача (покупця) у визначений строк і у випадках, коли виклик представника немісцевого виробника (відправника) не є обов’язковим, перевірка якості продукції проводиться представником відповідної галузі інспекції по якості продукції, а перевірка якості товару експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції по якості.
У відповідності до п. 29 Інструкції за результатами приймання продукції по якості та комплектності за участю представників вказаних у п. 19 та 20 Інструкції складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції. В акті про фактичну якість і комплектність одержаної продукції згідно п. 29 Інструкції має бути вказано найменування одержувача продукції та його адреса, номер та дата акту, місце прийому продукції, час початку та закінчення прийому продукції, прізвища та ініціали осіб, які приймали участь в прийомі продукції по якості і в складенні акту, найменування та адреса виробника, дата та номер телефонограми чи телеграми про виклик представника виробника, стан тари і упаковки на момент огляду продукції, кількість некомплектної продукції та інші дані, зазначені у цьому пункті, а також висновок про характер виявлених дефектів в продукції та причина їх виникнення.
Згідно п. 30 Інструкції акт підписується усіма особами, які приймали участь в перевірці якості та комплектності продукції. Особа, що не погоджується із змістом акту, зобов’язана підписати його з відміткою про не погодження та викласти свою думку.
Доказування і подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України є обов’язком сторін.
З огляду на положення статей 74, 91 ГПК України, докази, надані позивачем, слід розглядати як письмові докази. Надані позивачем скріншоти (знімки з екрану комп’ютера ) з огляду на положення статті 96, відповідно до якої електронними доказами є інформація в електронному (цифровому) вигляді, яка містить дані про обставини справи, які подаються суду на електронних пристроях. Процесуальні норми дозволяють подання таких доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов’язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі.
Позивач, виявивши недоліки в поставленому товарі 07.12.2017, звернувся до відповідача з листом, згідно якого проводився виклик для участі в отриманні продукції та складанні двостороннього акту лише 21.02.2018, тобто із пропуском строку встановленого п. п. 6, 16 вищевказаної Інструкції, що вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій.
Доказів перевірки поставленого товару представником відповідної галузі інспекції по якості продукції, експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції по якості тощо, за результатами якої складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції матеріали справи не містять.
Акт про виявлені недоліки від 07.12.2017 складено позивачем в односторонньому порядку, за участі лише працівників підприємства — позивача.
Отже, посилання скаржника на акт про виявлені недоліки від 07.12.2017, є безпідставним, оскільки цей акт складено позивачем в односторонньому порядку, за участі лише працівників підприємства — позивача. Крім того, факт отримання позивачем неналежного товару, тобто не того, який він дав згоду придбати за запропоновану ціну, жодними іншими належними доказами не підтверджено.
Доводи про те, що відповідач був обізнаний про поставку невідповідного товару, та ігнорував законні вимоги є безпідставними, оскільки не підтверджуються належними доказами та заперечуються стороною відповідача.
На підтвердження наявності у відповідача товару, заявленого для продажу, на вимогу апеляційного суду відповідачем надано ряд доказів, зокрема копія фактури VAT 34/2017 від 06.12.2017, копія товаро — транспортної накладної (CMR) по доставці турбіни, копія заявки на доставку іноземної валюти №19 від 20.12.2017, копія платіжного доручення №18 від 20.12.2017, копія договору про співпрацю між ТОВ «Техноактив Інвест» та FHU Volmar Volodymyr Sukharnik.
Доводи про те, що складання акту про виявлені недоліки поставленого товару від 07.12.2018 не потребувало участі додаткового спеціаліста, оскільки головою комісії, яка складала акт, був провідний інженер, який мав змогу самостійно визначити, що поставлена турбіна 178745 не може бути використань в буровій установці, за допомогою якої здійснюється горизонтальне направлене буріння для прокладення трубопроводів різного призначення, яке являється основним видом господарської діяльності позивача, є несуттєвими та незмістовними, в силу того, що їхня об’єктивність може бути поставлена під сумнів за відсутності доказів, про які було вірно зазначено судом апеляційної інстанції.
Ураховуючи наведені положення законодавства і обставини установлені судами, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поставки та стягнення 73644,00 грн із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.»

Далее

КЦС ВС: Спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду

Опубликовано 20 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

КЦС ВС: Спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду

🔥Постанова КЦС ВС від 14.03.2019 № 774/135/18 (61-48015ав18):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80458299

Ключові висновки КЦС:
✔️Спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
✔️Незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають із споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

📝«У вересні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду із заявою, в якій просив скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 31 березня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі — ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Заява мотивована тим, що він не приймав участі у розгляді справи третейським судом, оскільки в цей час відбував покарання в місцях позбавлення волі, а дізнався про існування оскаржуваного рішення лише в серпні 2018 року. Третейський суд розглянув справу, яка йому не підвідомча, так як він є споживачем послуг банку, кредит йому був наданий на споживчі цілі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, постановленою ним як судом першої інстанції, заяву ОСОБА_4 задоволено. Скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 31 березня 2015 року в справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Судове рішення апеляційного суду як суду першої інстанції мотивоване тим, що Закон України «Про третейські суди» (пункт 14 частина перша статті 6) містить заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), а тому справа, в якій прийнято рішення третейським судом, не підвідомча йому відповідно до закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.
14 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № б/н, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 1 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 31 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 липня 2008 року в сумі 12 749,42 грн та третейський збір — 250 грн.

Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 457 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.
Згідно з частинами першою, другою статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 закону «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-2074цс15.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб’єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають із споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України, зокрема у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-187цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-2712цс15, з яким у подальшому погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, задовольняючи заяву ОСОБА_4 про скасування рішення третейського суду, апеляційний суд як суд першої інстанції правильно виходив з того, що Закон України «Про третейські суди» містить заборону розгляду третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), а тому справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча цьому суду відповідно до закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів, а не справи за позовами банку до позичальників-споживачів, і сама лише участь споживача, який не заявляє вимог про захист своїх прав, не може визначати справу як таку, що стосується захисту його прав, не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення — без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду як суду першої інстанції, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.»

Далее

ВС роз’яснив, як діяти суду у випадку надходження апеляційної скарги від особи, прав якої рішення суду не стосується

Опубликовано 19 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС роз’яснив, як діяти суду у випадку надходження апеляційної скарги від особи, прав якої рішення суду не стосується

Суд розглянув та задовольнив позов про визнання права власності. До апеляційного суду звернулась особа з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Апелянт вказував на те, що суд вирішив питання про його права та інтереси, оскільки до переліку спірного майна включено частину нерухомого майна, яке повинно належати йому за заповітом.

Суд апеляційної інстанції відмовив у прийнятті апеляційної скарги особи та повернув її заявнику.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що особа не має права апеляційного оскарження, оскільки заочним рішенням його права не порушено. Суд вказав на те, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено (пункт 1 частини п’ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України).

Касаційний цивільний суд Верховного Суду скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу передав до апеляційного суду на новий розгляд.

Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 частини п’ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо вона подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

А, повертаючи скаргу, апеляційний суд не врахував, що особа звернувся до суду як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та інтереси (частина перша статті 352 ЦПК України), тобто помилково застосував закон, який не підлягав застосуванню.

ВС звернув увагу, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося.

Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, а у разі з’ясування, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки його не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова від 27.02.2019 у справі № 175/1057/17-ц).

Далее

ВС: заяви, які містять образи — не повинні розглядатись

Опубликовано 19 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС: заяви, які містять образи — не повинні розглядатись

За правилами ч. 3 ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, предметом якого є перевірка правомірності дій Вищої ради правосуддя, пов’язаних з розглядом його заяви, поданої в порядку Закону України «Про звернення громадян», а також компетенції ВРП щодо контролю за дотриманням законодавства суддями під час розгляду справ позивача. При цьому обґрунтування вимог позивача зводяться лише до образливих тверджень на адресу суду, використання яких неприпустиме при оформленні, зокрема, позовної заяви, які до того ж позивач визначив як підставу позову.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, символи, зокрема для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду не можуть використовуватися ні в заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.

Зазначені дії свідчать про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії також суперечать основним засадам та принципам адміністративного судочинства та його завданню. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Обґрунтування позову з використанням образливих висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини констатується як зловживання правом на подання заяви.

ВП ВС висновки суду першої інстанції про допущення позивачем зловживання процесуальними правами визнала такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права, відповідно, апеляційну скаргу залишила без задоволення, а ухвалу КАС ВС про повернення позовної заяви – без змін.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19 (провадження № 11-82заі19) можна буде ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Далее

ВС: щодо обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду

Опубликовано 19 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС: щодо обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду

ПОСТАНОВА 12 березня 2019 року Справа № 910/14162/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80418502

Системне тлумачення статті 255 ГПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.

Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, — їх право лише відтерміновується до ухвалення остаточного рішення у справі.

Предметом апеляційного оскарження, як встановлено в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, є ухвала місцевого господарського суду про залишення без розгляду клопотання ТОВ «Хладопром» (вих. від 23.05.2018 № 23) про призначення у справі № 910/14162/17 повторної судової експертизи.

Відповідно до пункту 4 частини п’ятої статті 260 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Порушуючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Хладопром» на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.06.2018 зі справи про залишення без розгляду клопотання ТОВ «Хладопром» (вих. від 23.05.2018 № 23) про призначення у справі № 910/14162/17 повторної судової експертизи, апеляційний господарський суд залишив поза увагою те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не належить до переліку ухвал, наведеного у статті 255 ГПК України, оскільки у пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України йдеться про залишення без розгляду заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено у частині другій статті 161 ГПК України [заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 зі справи № 916/1461/16 та у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 зі справи № 910/12099/17].

Враховуючи те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Хладопром» було порушене, суду апеляційної інстанції, насамперед, належало вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для закриття апеляційного провадження у справі № 910/14162/17 за апеляційною скаргою ТОВ «Хладопром» на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.06.2018 зі справи про залишення без розгляду клопотання ТОВ «Хладопром» (вих. від 23.05.2018 № 23) про призначення у справі повторної судової експертизи. Проте наведене залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.

Далее