Опубликовано director 22 мая 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року орган опіки та піклування Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа — орган опіки та піклування виконавчого комітету Заайдарівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухиляються від виконання батьківських обов`язків відносно своїх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не піклуються про фізичний та психічний стан здоров`я дітей, не створюють належних умов для їх проживання, не піклуються належним чином про дітей, чим порушують статі 150 та 155 СК України. Службою у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області ОСОБА_1 і ОСОБА_2 неодноразово офіційно були попереджені за неналежне виконання батьківських обов`язків відносно дітей.
Орган опіки та піклування Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області просив захистити права малолітніх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 відносно їх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Захистити права малолітніх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом відібрання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від їх батьків — ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 19 липня
2019 року позовні вимоги задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Передано малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уповноваженій особі служби у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області для подальшого влаштування дітей відповідно до статті 167 СК України.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 352,40 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 352,40 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідачів від виконання своїх батьківських обов`язків, покладених на них статтею 150 СК України, відносно неповнолітніх дітей.
Постановою Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 19 липня
2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Попереджено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення з їх боку батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей — ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та про можливі наслідки у разі неналежного виконання батьківських обов`язків — позбавлення батьківських прав.
На орган опіки та піклування Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області покладено контроль за виконанням ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно дітей — ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Висновок апеляційного суду мотивовано відсутністю достатніх підстав для застосування до відповідачів крайнього заходу впливу — позбавлення батьківських прав, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виявили бажання змінити своє ставлення до виховання малолітніх дітей у бік їх покращення, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.
При цьому апеляційний суд з метою захисту інтересів малолітніх дітей, вважав за необхідне попередити відповідачів про неприпустимість в подальшому порушення з їх боку батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей та про можливі наслідки у разі неналежного виконання батьківських обов`язків — позбавлення батьківських прав та поклав на орган опіки та піклування Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області контроль за виконанням відповідачами своїх батьківських обов`язків відносно малолітніх дітей.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява
від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява
№ 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов`язків та те, що позивачем не надано доказів того, що відповідачі навмисно ухилялися від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей та свідомо нехтували своїми батьківськими обов`язками, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому суд обґрунтовано вирішив попередити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав та обов`язків.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
