Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Про це йдеться на офіційному сайті ВС.
Враховуючи ознаки юридичної відповідальності, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, Верховний Суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.
Враховуючи те, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору підприємця уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою суду, що набрала законної сили, накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України.
Із повним текстом постанови від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16 можна ознайомитися за посиланням.
Далее
Викладені в акті перевірки Держпраці відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 21 серпня 2020 року у справі № 822/1037/18.
Обставини справи
Мотивами в обґрунтування доводів касаційної скарги вказано, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тим обставинам, на які управління Держпраці посилається у запереченні проти позову та в апеляційній скарзі про те, що перевіркою встановлено факт наявності трудових відносин між позивачем та працівниками, про що останні зазначали у письмових поясненнях під час перевірки. Суди попередніх інстанцій ці докази залишили без належної оцінки, що є порушенням норм процесуального права.
Також управління Держпраці області вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм абзацу п’ятого пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабміну № 509 у зв’язку із зазначеними вище порушеннями норм процесуального права, оскільки ця норма містить припис про те, що штрафи у порядку статті 265 КЗпП накладаються на підставі акта документальної перевірки ДФС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що у цій справі предметом судового контролю були також акти фактичної та документальної перевірки ГУ ДФС, якими встановлено порушення законодавства про працю позивачем і дії територіального органу ДФС щодо перевірки та його висновки визнані законними. У зв’язку з цим вважає що у справі достовірно встановлено порушення позивачем вимог законодавства про працю, за які до нього застосовано штраф.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 8 Порядку № 509 розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п’ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.
Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
За таких обставин суд касаційної інстанції приходить до висновку, що відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи. Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
Тому доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи повинні були беззаперечно як доказ того, що позивачем порушено законодавство про працю, приймати до уваги лише висновки актів фактичної та документальної перевірки ГУ ДФС, є помилковими, а доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм абзацу п’ятого пункту 2 Порядку № 509 є безпідставними.
Далее
Верховна Рада у першому читанні підтримала законопроект №3761 «Про внесення змін до розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу щодо особливостей оподаткування суб’єктів, які реалізують інвестиційні проекти зі значними інвестиціями».
Згідно з текстом законопроекту, 30% податку на доходи фізосіб, задіяних у великих інвестиційних проектах, будуть спрямовані на створення нових робочих місць, що буде закріплено в спеціальному інвестиційному договорі, повідомляє інформаційне управління парламенту.
Також інвестор звільняється від сплати ПДВ під час ввезення обладнання з 1 січня 2021 року по 2035 рік, за умови, що обладнання буде новим, виготовленим не пізніше ніж за три роки до початку реалізації інвестпроекту.
Інвестиційний об’єкт на п’ять років звільняється від податку на прибуток підприємств. Водночас, сума вивільненого податку не має перевищувати суму інвестицій.
Також органи місцевого самоврядування отримують можливість самим встановлювати менший розмір ставок земельного податку або оренди, або зовсім скасувати їх.
Далее
Дуже часто трапляється, що Банки звертаються із позовними вимогами до позичальника про стягнення заборгованості по кредитним зобов’язанням із пропущенням строку позовної давності.
Позовну давність можливо застосувати тільки по заяві сторони по справі, суд не має право самостійно застосовувати такі строки.
Відповідно до ст.267 ЦПК України, — позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання — письмового чи усного.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16, у постанові ВС від 26 червня 2018 року, справа № 522/15385/14-ц.
Як визначити чи сплив строк позовної давності по вашому кредиту, на прикладі отримання кредиту у вигляді оформлення кредитної картки з певним кредитним лімітом, допоможемо зрозуміти у даній статті.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Проаналізувавши умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, можна дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі — не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Вказана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа 6-95цс14).
За висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі — зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Нагадуємо, що жодна кредитна історія є унікальною, і для того, щоб зрозуміти, яку правову стратегію вибрати саме по вашій справі, рекомендуємо звертатись до адвокатів по кредитним спорам.
Якщо Вам необхідна консультація чи правова допомога або комплексне ведення справи у суді, звертайтесь до офісу компанії: м.Одеса, Адміральський проспект, 25, Юридична компанія-Лєгал
Або за телефонами: 701-88-71; 097-754-79-48; 068-124-25-85
Адвокат Л.Я. Єфімова
Далее
У травні 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» № 592-IX.
Окремі його положення набрали чинності з 03.06.2020, зокрема п. 9-15 Прикінцевих та перехідних положень, відповідно до яких підлягають списанню за заявою платника несплачені станом на день набрання чинності цим Законом суми недоїмки, нараховані окремим платникам єдиного внеску, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання Законом чинності, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Одразу в судах з’явилися перші позови. Судова практика тільки формується, таких справ ще небагато, але вже є перші напрацювання та результати.
Ключові положення судових рішень зводяться до такого.
Висновки судів ґрунтуються на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19, яка проголосила таке.
Відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Відсутність офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Так, у справі № 540/2773/19 суд врахував, що фактично сума штрафних санкцій (11 014,67 грн) перевищує суму основного боргу позивача зі сплати ЄСВ (8 752,45 грн), відтак застосування штрафних санкцій у такому розмірі порушує принципи розумності та справедливості.
На думку суду, застосування штрафних санкцій у розмірі 11 014,67 грн становить непропорційну міру щодо законної мети переслідування, у зв`язку з чим суд визнав таке нарахування штрафних санкцій несумісним зі статтею 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи, що рішення про нарахування суми штрафних санкцій датовано 29.08.2018 за період недоїмки, котра мала місце у період, починаючи з 10.10.2011, суд вважає, що дії відповідача не відповідають у повній мірі критерію своєчасності.
Незважаючи на відсутність факту оскарження вимоги відповідача про сплату пені за прострочення сплати єдиного внеску у період зі працевлаштування на підставі трудового договору, суд проголосив, що він не може погодитись з тим, що рішення про застосування штрафних санкцій прийнято з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення.
Суд також зазначив, що невідповідність рішення суб`єкта владних повноважень переліченим саме в КАС України критеріям є підставою для визнання судом його протиправним, попри наявність в інших законодавчих актах альтернативного переліку ознак протиправності таких рішень.
Встановлення такого переліку не впливає на юрисдикцію суду та не може вважатися легітимним дозволом ігнорувати відсутні в такому переліку вимоги законодавства.
Суд зазначив, що встановленим Законом № 592-IX можливо засовувати до платника податків за умови відсутності доходів у платника податків та подачі останнім до 31.08.2020 державному реєстратору заяви про припинення підприємницької діяльності.
Однак, не дивлячись на те, що у позивача був відсутній дохід у зазначений період часу, вказаний порядок до позивача не може бути застосований, оскільки станом на час набрання чинності Законом № 592-IX, а саме з 06.04.2020 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань міститься запис про припинення підприємницької діяльності позивача.
Саме таку позицію сьогодні займають податківці, обґрунтовуючи своє небажання списувати ЄСВ тим підприємцям, що подали заяви про ліквідацію раніше 03.06.2020 року.
Фактично суд погодився з цією позицією, але тут висновок суду є доволі сумнівним, оскільки ставить в нерівноправне положення тих осіб, які були так званими «сплячими ФОПами» та припинили діяльність до набуття Законом чинності, та тих хто подав заяву після набрання Законом чинності. Як і не ставить право на списання ЄСВ у залежність від періоду подання реєстратору заяви про припинення підприємницької діяльності.
Тим більше, що такої підстави для відмови у списанні ЄСВ закон не містить.
Наслідки такого підходу можуть привести до дискримінації, бо в 2017-2019 роках знаходилися всі в рівних умовах, але окремі категорії «сплячих ФОПів» опиняться в більш привілейованому становищі.
Якщо державна реєстрація на об’єкт нерухомості відбулася після укладання шлюбу, то таке майно є спільною сумісною власністю навіть якщо будувалося за особисті кошти одного з подружжя витрачені до укладання шлюбу.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВІ від 5 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц.
Обставини справи
Позивач зазначала, що із січня 2012 року вони з відповідачем почали проживати однією сім’єю без реєстрації шлюбу, були пов’язані спільним побутом, мали спільний бюджет та вели разом домашнє господарство. Бажаючи покращити житлові умови, вони вирішили вкласти кошти у будівництво квартири.
9 червня 2012 року вони зареєстрували шлюб, у них народився син. Право власності на збудовану квартиру відповідач зареєстрував на себе у листопаді 2012 року.
Посилаючись на те, що відповідач заперечує її право власності на спірну квартиру та чинить їй із сином перешкоди у користуванні житлом, позивач просила:
— встановити факт проживання однією сім’єю з відповідачем без реєстрації шлюбу у період із січня 2012 року до 9 червня 2012 року;
— визнати квартиру об’єктом спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток кожного із подружжя в розмірі Ѕ частки спірної квартири за кожним;
— усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою шляхом примусового вселення до неї її та малолітнього сина сторін.
Місцевий суд позов задовольнив, апеляційний суд не погодився з цим рішенням. Позивач подала скаргу до ВС.
Позиція Верховного Суду
З’ясувавши всі обставини справи, дослідивши надані сторонами докази та установивши, що із січня 2012 року до 9 червня 2012 року сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов’язки, притаманні подружжю, ВС зазначає, суд першої інстанції обґрунтовано встановив факт проживання сторін у справі однією сім’єю без реєстрації шлюбу в зазначений період та правильно визнав придбану квартиру спільною сумісною власністю.
Суд першої інстанції правильно врахував, що спірне нерухоме створювалось під час проживання однією сім’єю до реєстрації шлюбу із січня 2012 року до 9 червня 2012 року, а державна реєстрація права власності на новостворене майно відбулося вже у шлюбі, що відповідно до статті 74 СК надає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на квартиру, кошти на будівництво якої витрачено саме у цей період.
Апеляційний суд не врахував наведених положень законодавства та обставин справи, унаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону. При цьому як на доказ придбання відповідачем спірної квартири за власні кошти до реєстрації шлюбу відповідач безпідставно послався на договір інвестування від 1 серпня 2011 року, укладений між ним як фізичною особою, та ним же як ФОП, оригіналу якого матеріали справи не містять і суди не досліджували. Інших належних і допустимих доказів на спростування факту набуття майна під час спільного проживання із позивачем та, відповідно, презумпції спільності права власності на майно, набуте під час спільного проживання, відповідач не надав.
Далее
Министерство образования и науки планирует подписать меморандум со страховыми компаниями по страхованию работающих учителей-пенсионеров и детей от коронавируса.
Об этом рассказал исполняющий обязанности министра образования и науки Сергей Шкарлет в эфире программы «Право на владу».
«Есть предложение из группы первой семерки страховых компаний Украины о возможности подписания меморандума с Министерством образования и науки относительно определенных программ страхования не только пенсионеров (работающих учителей-пенсионеров, — ред.), но и детей. Я надеюсь, что мы в ближайшее время выйдем на некий меморандум и сотрудничество, которые будут полезными и учителям, и государству, и будут определенным образом моделировать ситуацию определенной защиты», — заявил он.
Далее
Выплаты пенсионеру, который работает или осуществляет предпринимательскую деятельность, будут другими.
Вопреки повышению прожиточного минимума и размера минимальной пенсии, размер соцвыплат уменьшился.
Об этом сообщил «Пенсионный курьер», — передает аналитический портал «Хвиля».
В частности, в случае трудоустройства гражданина перерасчет пенсии с учетом нового прожиточного минимума для исчисления минимального размера или доплаты законодательством не предусмотрено.
При назначении (перерасчете) пенсии пенсионеру под личную подпись сообщают о его обязанности в случае трудоустройства предоставить данные об этом в органы Пенсионного фонда.
Штрафы для пенсионеров
Важно помнить, что если пенсионер не сообщит о таких изменениях, а Фонда станет о них известно во время сверки с государственными реестрами, пенсионеру могут угрожать штрафные санкции.
Иными словами, его пенсия может уменьшится.
Отдельно пенсионерам советуют за несколько месяцев по достижению пенсионного возраста обратиться к специалистам Пенсионного фонда, которые проведут предварительную правовую экспертизу документов и их надлежащего оформления.
Чаще всего встречаются следующие ошибки:
Головне управління ДПС у Харківській області роз’яснило нюанси оподаткування спадщини.
Зокрема, оподаткування спадщини залежить від ступеня споріднення спадкоємця та спадкодавця, а також від резидентського статусу цих осіб.
Об’єкти спадщини, успадковані членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення, оподатковується за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.
Вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення, оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 % або 18 %.
Громадяни-резиденти, які отримують спадщину від громадянина-резидента, але не відносяться до членів сім’ї першого та другого ступенів споріднення, сплачують податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5 % та військовий збір за ставкою 1,5 % від вартості будь-якої спадщини (подарунка).
Об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента, оподатковуються за ставкою податку на доходи фізичних осіб 18 % та військовим збором за ставкою 1,5 %.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.
Отже, фізичні особи, що одержали дохід у вигляді спадщини, який оподатковується за нульовою ставкою податку, не зобов’язані включати вартість такої спадщини до складу загального річного оподатковуваного доходу.
Такі фізичні особи можуть не подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації.
Фізичні особи, які отримали спадщину, що оподатковується за ставками 5 % та 18 %, зобов’язані включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію про майновий стан і доходи до 1 травня року, наступного за тим, в якому її отримано.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини або в сільських населених пунктах — до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями — резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини або в сільських населених пунктах — до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Далее
2 вересня, Кабмін вніс зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 682.
Проектом акта, зокрема, встановлюється процедура взяття на соціальний квартирний облік внутрішньо переміщених осіб та надання їм житлових приміщень з фонду житла соціального призначення.
Проектом акта встановлюється, що внутрішньо переміщені особи беруться на облік відповідними органами місцевого самоврядування за місцем перебування на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
При цьому члени сім’ї внутрішньо переміщеної особи, яка подає заяву, беруться на облік разом із нею незалежно від місця такого обліку (за умови, що вони не перебувають на обліку за місцем перебування в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб).
Так, документом встановлюється, що для підтвердження права на отримання соціального житла внутрішньо переміщена особа повинна подати:
— довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
— копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім’ї (для осіб які не досягли 14 років і проживають разом з ним, — копії свідоцтв про народження);
— довідку про доходи громадянина та довідку про доходів членів його сім’ї за попередній рік, отримані ними в грошовій формі з будь-яких джерел як на території України, так і за її межами;
— відомості про вартість майна, що перебуває у власності громадянина та членів його сім’ї на момент взяття на облік (крім вартості майнових прав чи прав власності на нерухоме майно, розміщене на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення (розмежування), а також на майно, яке зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення;
— акт приймання-передачі житла у соціальному гуртожитку (для осіб, що проживали у такому гуртожитку).
Слід зазначити, що документи подаються до органу місцевого самоврядування за місцем проживання/перебування заявника. Якщо зазначеним органом утворено центр надання адміністративних послуг, документи подаються виключно через такий центр.
Далее
