Опубликовано director 3 Сен 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова КЦС ВС від 25.08.2020 № 760/21223/17-ц (61-35929св18):
Суддя-доповідач: Ігнатенко В. М.
Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено
Ключові тези:
У жовтні 2017 року громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.Позовні вимоги мотивовані тим, що будучи власником земельних ділянок на АДРЕСА_1 , передав їх відповідачу та забезпечив фінансування на них будівництва житлового будинку на підставі всіх необхідних дозвільних документів на проведення будівельних робіт. Скасування після фактичного завершення будівництва у червні 2017 Департаментом з питань архітектурно-будівельного контролю в м. Києві реєстрації Декларації про початок виконання будівельних робіт від 02 березня 2017 року № КВ 083170610440 (Д1) виключає можливість отримання ним акту готовності об`єкта до експлуатації та сертифікату про готовність об`єкта будівництва до експлуатації.
Таким чином, з урахуванням змінених позовних вимог просив визнати за ним право власності на багатоповерховий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площею 22 091,2 кв. м, площа місць загального користування 2 210,2 кв. м), в тому числі, на 243 квартири.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року позов задоволено; визнано за громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 право власності на багатоповерховий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площею 22 091,2 кв. м, площа місць загального користування 2 210,2 кв. м), в тому числі на 243 квартири, а саме: квартири № № 1-243 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки, на яких розташований будинок, належать позивачу та будівля збудована за його рахунок. Суд першої інстанції вважав встановленим, що спірний багатоквартирний будинок збудований у відповідності до проекту та вимог державних будівельних норм.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва Репецького С. В. в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено; рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про залишення позову без задоволення.
Апеляційний суд виходив з того, що за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Однак установлено, що самочинно збудований багатоповерховий будинок, який є предметом позову, було збудовано з істотним порушенням будівельних норм та Генерального плану міста Києва, затвердженого в інтересах територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, що свідчить про їх порушення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил
У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Частинами третьою, п`ятою, сьомою статті 376 ЦК Українипередбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
У справах, пов`язаних із самочинним будівництвомнерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.
Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).
Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.
На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвомоб`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.
Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.
Установлено, що Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на замовлення позивача видано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, зі змісту яких вбачається, що наміром забудови ділянки є будівництво зблокованих житлових (садибних будинків). Також вказаними умовами встановлена граничнодопустима висота будівель — не більше чотирьох поверхів (у тому числі цокольного та мансардного), тоді як, згідно технічних характеристик будинок має підвал, цокольний поверх, дев`ять поверхів та технічний поверх, що свідчить про порушення забудовником будівельних норм та правил, невідповідність будинку за розміром площі, поверховості та розміщенню, та є істотним відхиленням від проекту.
За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
У касаційних скаргах сторони посилаються на порушення прокурором нормативного порядку щодо представництва інтересів держави.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на момент пред`явлення позову до суду), має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, відповідно до якого сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян — членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Прокурор, звернувшись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, 26 січня 2018 року направив до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради повідомлення про звернення до суду із вказаною апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Київської міської ради.
Тому, Верховний Суд вважає, що у прокурора наявні підстави для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що апеляційний суд розглянув справу без її участі, чим порушив її права як власника квартири НОМЕР_5 у будинку АДРЕСА_1 . Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення третіх осіб — власників квартир у вказаному будинку.
Оскільки на стадії апеляційного розгляду, відповідно до статті 374 ЦПК України, апеляційний суд не наділений повноваженнями щодо залучення третьої особи у справі, апеляційний суд обгрунтовано не задовольнив таке клопотання.
Виключно до компетенції суду першої інстанції (стаття 52ЦПК України) належить залучення до участі у справі третьої особи.
Далее
Опубликовано director 2 Сен 2020 в Новости | Нет комментариев
Нацбанк активизирует вывод из обращения банкнот номиналом 1 и 2 гривны образцов 2003-2007 годов и монету 1 гривна желтого цвета, которая чеканилась до 2018 года. Об этом на брифинге сказал заместитель главы НБУ Алексей Шабан.
«С 1 октября, попадая в банки, эти деньги не будут возвращаться в обращение, а будут изыматься и передаваться в НБУ. У бумажной банкноты более короткий срок жизни. Мы просто будем постепенно заменять в обращении 1 и 2-гривневые банкноты на монеты», — отметил Шабан.
Он также напомнил, что НБУ начал чеканить монеты 1, 2, 5 и 10 гривен, которые «живут» 20-25 лет.
«Банкноты номиналом 1 и 2 гривны и монета 1 гривна желтого цвета пока останутся действительным платежным средством. Ими можно будет рассчитываться, их не нужно специально обменивать. В то же время постепенно в обороте их будет становиться все меньше, а их место займут соответствующие серебристые монеты номиналом 1 и 2 гривны образца 2018 года выпуска», — заключил Алексей Шабан.
Далее
Опубликовано director 2 Сен 2020 в Новости | Нет комментариев
На заседание Кабмина 2 сентября вынесены два законопроекта Минюста о внесении изменений в УК, УПК, КоАП и некоторые другие законодательные акты относительно выполнения решений Европейского суда по правам человека.
В частности, законопроектами предлагается выполнить часть требований решения ЕСПЧ в деле «Петухов против Украины (№ 2)».
Так, на сегодня нормами УК не предусмотрено применение условно-досрочного освобождения к лицам, осужденным к пожизненному лишению свободы.
Закон о применении амнистии не предусматривает возможность ее применения к лицам, осужденным к пожизненному лишению свободы.
Актом о помиловании может быть произведена замена наказания таким лицам, однако на срок не менее 25 лет лишения свободы.
«Указанные нормы свидетельствуют об отсутствии действенного механизма смягчения наказания в виде пожизненного лишения свободы.
Указанное было констатировано ЕСПЧ в решении «Петухов против Украины № 2», как нарушение статьи 3 Конвенции в связи с непредоставлением заявителю надлежащей медицинской помощи во время содержания его под стражей, а также в связи с тем, что наказание заявителя в виде пожизненного лишения свободы не подлежало сокращению», — отмечает Минюст.
Что изменят
Предлагается внести изменения в УК и УПК и внедрить механизм смягчения наказания в виде пожизненного лишения свободы.
Так, вносятся изменения в статью 82 Уголовного кодекса, которыми определяется возможность замены лицу, которое отбывает наказание в виде пожизненного лишения свободы, неотбытой части наказания более мягким после фактического отбывания ним не менее 10 лет наказания в виде пожизненного лишения свободы.
В таком случае пожизненное лишение свободы может быть заменено наказанием в виде лишения свободы сроком от 15 до 20 лет.
Также вносятся изменения в статью 81 УК, согласно которым условно-досрочное освобождение может применяться после фактического отбытия наказания осужденным не менее трех четвертей срока наказания, назначенного судом, в случае замены пожизненного лишения свободы на лишение свободы на определенный срок.
Заключительные положения УК дополняются п. 22, согласно которому осужденным «пожизненникам», которые на день вступления в силу новым законом отбыли более 10 лет назначенного судом наказания, предоставляется право на замену такого наказания другим наказанием – в виде лишения свободы на срок от 5 до 20 лет, но при этом общий срок такого наказания не может быть меньше 25 лет.
Кроме того, в УПК предлагается предусмотреть, что такие вопросы решаются коллегиально судом в составе 3 судей.
П. 3 ч. 1 ст. 537 УПК дополняется положениями, которыми определяется, что во время выполнения приговоров суд может решать, в частности, вопрос о замене наказания в виде пожизненного лишения свободы более мягким. Рассмотрение этого вопроса осуществляется коллегиально в составе 3 судей.
Другим законопроектом предлагается внести изменения в статьи 11, 18, 140 Уголовно-исполнительного кодекса, которым определяются условия содержания лиц, которым пожизненное лишение свободы заменено на наказание в виде лишения свободы на определенный срок.
Статья 154 УИК дополняется в части, что осужденные к пожизненному, составляют личный план реинтеграции в общество и прилагают его к представлению относительно возможности замены неотбытой части наказания более мягким.
В связи с необходимостью установления административного надзора за лицами, которые были досрочно освобождены от отбывания наказания в виде пожизненного лишения свободы, законопроектом предлагается внести изменения в Закон «Об административном надзоре за лицами, освобожденными из мест лишения свободы».
Далее
Опубликовано director 2 Сен 2020 в Новости | Нет комментариев
Адміністративний порядок оскарження реєстраційних дій – це ефективна процедура, яка дозволяє швидко (в окремих випадках протягом доби) відреагувати на можливі порушення у сфері державної реєстрації.
При цьому Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг у сфері державної реєстрації може діяти лише в межах своїх повноважень і чинного законодавства, тож іноді дієвий захист порушених прав і законних інтересів можливий лише в судовому порядку, повідомляє пресцентр Міністерства юстиції.
При подачі скарги суб’єкти звернення мають врахувати основні підстави для відмови у її задоволенні Колегією Мін’юсту:
- скарга подана особою, яка не має на це повноважень;
- завершився встановлений законом строк для подачі скарги – 60 днів з моменту прийняття оскаржуваного рішення або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю;
- на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація права за іншою особою, ніж зазначено в рішенні, що оскаржується;
- розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України;
- є рішення Міністерства юстиції України з того самого питання;
- в Мін’юсті вже розглядається скарга з цього ж питання від того самого заявника;
- наявна інформація про судове провадження у зв’язку зі спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;
- державним реєстратором, територіальним органом Мін’юсту оскаржуване рішення було прийнято відповідно до законодавства;
- реєстраційні дії були проведені до 1 січня 2016 року. Такі дії підлягають оскарження в судовому порядку.
Далее
Опубликовано director 2 Сен 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Cаме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, — наслідком такої протиправної поведінки. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 916/477/18.
Так, КГС ВС звернув увагу на те, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення:
- протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;
- наявність збитків;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.
За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.
Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Разом з тим Верховний Суд наголосив, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
З урахуванням вищезазначеного, Суд вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що враховуючи наявний у справі висновок судово-будівельної експертизи яким встановлено, що роботи, вартість яких Позивач-2 просить стягнути з Відповідача, виконані Відповідачем неналежним чином та не у повній відповідності з умовами Договору, а відтак наявні підстави для відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов`язання.
Далее
Опубликовано director 1 Сен 2020 в Новости | Нет комментариев
Верховна Рада України ухвалила за основу законопроект №2673 щодо розширення кола суб’єктів надання готельних послуг. Відповідне рішення підтримали 251 народний депутат України, передає кореспондент УНН.
Так, у законопроекті викладено в новій редакції такі поняття як “готель”, “готельна послуга” та “аналогічні засоби розміщення”.
Відтак, готель визначається не як підприємство, а як суб’єкт господарювання, у власності або користуванні якого перебуває об’єкт нерухомості.
Вносяться зміни до ЗУ “Про туризм”, надавши можливість звертатись за встановлення готелям відповідної категорії не лише власникам, але і користувачам відповідних об’єктів нерухомості.
Далее
Опубликовано director 1 Сен 2020 в Новости | Нет комментариев
1 вересня, Верховна Рада прийняла Закон № 3112 «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» (щодо обов’язку виконавця проводити індексацію розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі)». Про це йдеться на офіційному сайті ВР.
Законом вносяться зміни до статті 71 Закону України “Про виконавче провадження”, якими передбачається індексація розміру аліментів, визначених у твердій грошовій сумі, якщо інше на передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Індексація аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.
Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Далее
Опубликовано director 1 Сен 2020 в Новости | Нет комментариев
Министр инфраструктуры Владислав Криклий заявил, что решением проблемы повсеместного нарушения габаритно-весовых норм на дорогах станет полная автоматизация и устранение человеческого фактора. Об этом он сообщил в интервью УНН.
Он отметил, что инспекторы с перегрузкой должны работать только на бэк-офисе.
«На дорогах общего пользования должны быть комплексы, которые взвешивают все эти фуры и маршрутки, в том числе в движении. Когда мы говорим «комплексы ГВК», мы имеем в виду в основном зерновые, но на самом деле проблема также и в маршрутках, когда 20 человек вместо 15-и, и это не меньшая угроза для здоровья», — сказал Криклий.
Министр подчеркнул, что автоматизированные комплексы будут отличать маршрутку от зерновоза.
«Мининфраструктуры до конца года запустит 50 автоматизированных систем взвешивания, что составляет четверть от необходимого количества»,- добавил он.
Далее
Опубликовано director 1 Сен 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Особа, звільнена з військової служби, яка має вислугу менше ніж 10 років, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 569/18718/17, в якій досліджував питання виселення особи із службового жилого приміщення.
Обставини справи
Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ міста Рівного звернулися до суду з позовом до особи_1, особи_2, особи_3, особи_4 про виселення, посилаюсь на те, що особа_1 на час проходження військової служби у Рівненському гарнізоні на посаді заступника військового прокурора Рівненського гарнізону разом з членами сім’ї отримали службовий ордер на право вселення в жиле приміщення – службову квартиру.
Після звільнення з військової служби особа_1 та члени його сім’ї усупереч вимогам чинного законодавства не звільнили займане ними службове жиле приміщення у місті Рівному та продовжують його утримувати на даний час.
За результатами проведеного комісійного огляду вказаної службової квартири, встановлено, що відповідачі у квартирі не проживають, фактично проживають сторонні особи, які її винаймають.
Враховуючи викладене, позивачі просили усунути перешкоди Міністерству оборони України в особі КЕВ міста Рівного у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області позов задоволено.
Постановою Рівненського апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що за положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 118 ЖК УРСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
ВС зауважив, що статтею 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
За змістом статті 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:
— інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали без вісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;
— осіб, які працювали на підприємстві, установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
— осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.
Оскільки в силу статті 125 ЖК УРСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.
ВС зауважив, що згідно з пунктом 3.16 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 № 737, особа, звільнена з військової служби, яка має вислугу менше ніж 10 років, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма членами сім`ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Установивши, що особі_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, що пов`язане із проходженням військової служби, а також те, що він має вислугу років — 21 рік 09 місяців 08 днів та був звільнений із військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житла.
При цьому апеляційний суд на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів встановив, що особа_1 разом із членами своєї сім`ї після отримання спірної службової квартири у грудні 2011 року не отримував іншого службового житла у Рівненському гарнізоні, а з лютого 2009 року перебуває на квартирному обліку за місцем проходження військової служби — у списку загальної черги та у списку на позачергове отримання житла.
Далее
Опубликовано director 1 Сен 2020 в Новости | Нет комментариев
с 1 сентября минимальная зарплата в Украине повышается на 277 гривен и составит 5 000 гривен. Соответствующий закон опубликовано 31.08.2020 г.
В связи с тем, что, согласно действующему законодательству, к показателю минималки привязаны социальные выплаты и пенсии, то и они будут увеличены.
Так, если в августе минимальная пенсия была 1889 гривен, то с 1 сентября она увеличится на 111 гривен и составит 2000 гривен.
С 1 сентября увеличены должностные оклады бюджетников.
Так, с 1 сентября 2020 года в штатном расписании должностные оклады (тарифные ставки, ставки заработной платы) работников учреждений, заведений и организаций отдельных отраслей бюджетной сферы устанавливаются в следующих размерах:
— 1 тарифного разряда — 2225 гривен;
— 2 тарифного разряда — 2425 гривен;
— 3 тарифного разряда — 2626 гривен;
— 4 тарифного разряда — 2826 гривен;
— 5 тарифного разряда — 3026 гривен;
— 6 тарифного разряда — 3226 гривен;
— 7 тарифного разряда — 3427 гривен;
— 8 тарифного разряда — 3649 гривен;
— 9 тарифного разряда — 3849 гривен;
— 10 тарифного разряда — 4050 гривен;
— 11 тарифного разряда — 4383 гривен;
— 12 тарифного разряда — 4717 гривен;
— 13 тарифного разряда — 5051 гривна;
— 14 тарифного разряда — 5385 гривен;
— 15 тарифного разряда — 5741 гривна;
— 16 тарифного разряда — 6208 гривен;
— 17 тарифного разряда — 6675 гривен;
— 18 тарифного разряда — 7142 гривен;
— 19 тарифного разряда — 7610 гривен;
— 20 тарифного разряда — 8099 гривен;
— 21 тарифного разряда — 8566 гривен;
— 22 тарифного разряда — 9034 гривен;
— 23 тарифного разряда — 9501 гривна;
— 24 тарифного разряда — 9701 гривна;
— 25 тарифного разряда — 10035 гривен.
С 1 сентября вступают в силу новые правила информирования клиентов, согласно которым украинские банки и кредитные организации должны будут на «человеческом языке» составлять договора, а также указывать реальную процентную ставку и общую стоимость кредита.
Отмечается, что с 2 сентября банки будут обязаны публиковать только правдивую, актуальную информацию, которая не будет вводить клиентов в заблуждение.
Прежде всего, это будет касаться такой информации:
- реальной годовой ставки по кредиту;
- наличия дополнительных услуг (например, страховой компании, госрегистратора, нотариуса), а также их стоимости для клиента;
- срока услуги;
- ориентировочной общей стоимости кредита;
- периодичности погашения;
- предупреждения о возможных последствиях в случае просрочки выплат;
- условий досрочного снятия денег с депозита.
Подробную информацию клиенты смогут загружать с сайта банка. Кроме того, на сайтах должны появиться калькуляторы расчета расходов по кредиту или дохода по депозиту.
Также легкой для восприятия должна стать реклама банковских продуктов. Так для кредитов должны быть обязательно указаны реальная годовая процентная ставка, максимальная сумма кредита и его срок, а для депозита – годовая процентная ставка, срок вклада, валюта и минимальная сумма.
Следить за соблюдением правил будет управление защиты прав потребителей финуслуг Нацбанка. Нарушителям грозят штрафы от 50 до 800 необлагаемых минимумов доходов граждан – то есть от 850 грн до 13,6 тыс. грн за одно нарушение.
С 1 сентября ПриватБанк начинает выдачу банковских карточек для выплаты одноразовой натуральной помощи «Беби бокс».
Ранее Кабинетом министров Украины было принято решение о монетизации бэби-боксов. Теперь вместо детского набора, вручаемого новоиспеченным родителям вот уже на протяжении двух лет, будут выдаваться деньги в размере 5 тысяч гривен. Соответствующее постановление появилось на правительственном сайте в конце июля.
В связи с этим Банком внесены изменения в Условия и правила предоставления банковских услуг, которыми предусмотрено новый банковский продукт — социальная карта для выплаты «Пакет малыша». Главной особенностью этой карты является то, что ее можно открыть на протяжении года после рождения малыша и использовать денежные средства можно еще на протяжении года после зачисления денег на счет, путем приобретения детских товаров.
С 1 сентября запланировано, что контролирующие органы начнут инспекционную работу по вопросам выявления неоформленных трудовых отношений.
Инспекторы, в частности, сосредоточат свое внимание на сферах сельского хозяйства и строительства, торговли, общественного питания и гостинично-ресторанного бизнеса.
Налоговики напомнили, что руководители предприятий, учреждений, организаций всех форм собственности и ФОП, использующие наемный труд работников, обязаны направлять уведомления о принятии работника на работу в налоговые инспекции по месту учета их как плательщиков единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование. Такое уведомление должно быть направлено до начала работы работника по заключенному трудовому договору.
С 1 сентября 2020 года для поездок в Беларусь гражданам Украины необходим загранпаспорт, поскольку вступает в силу постановление правительства об остановке действий соглашения между Украиной и Беларусью о безвизовых поездках граждан.
Об этом сообщает пресс-служба Государственной пограничной службы.
Так, с сентября заработает новый порядок выезда, что, по данным пограничников улучшит защиту украинских граждан. При потере за рубежом внутреннего паспорта идентификация граждан является длительной и сложной в отличие от оперативных процедур документирования путешествующих в случае потери загранпаспортов.
с 1 сентября вступает в силу закон «О полном общем среднем образовании», согласно которому, в частности, все русскоязычные школы переходят на обучение на украинском языке.
Документ был принят Верховной радой 16 января. Из него следует, что представители нацменьшинств, языки которых не являются официальными в Евросоюзе (ЕС), в начальной школе получают образование на родном языке и изучают украинский как предмет. При этом с 5-го по 11-й (12-й) класс не менее 80% учебного времени обучение ведется на украинском языке. К этой категории относятся учащиеся из русскоязычных семей.
Нацменьшинства, языки которых признаны официальными в ЕС, также в начальной школе получают образование на родном языке. В дальнейшем количество украинского в учебном процессе должно ежегодно повышаться до не менее 60% времени. Таким образом обучение будет проходить, в частности, у венгерских школьников.
Для коренных народов, у которых нет собственного государства и которые не живут в среде родного языка, все предметы преподаются на родном языке при изучении украинского. К таким относятся крымские татары.
Далее
