Цивільним кодексом України, зокрема ст. 369 чітко встановлено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом та у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
В Сімейному кодексі України містяться аналогічні положення, проте вони стосуються саме розпорядження майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
Зокрема, у ст. 63 Сімейного кодексу України зазначено про те, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також, у ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Тобто, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Законодавством України передбачено право дружина, чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового*.
Тобто, якщо дружина уклала договір купівлі продажу квартири без згоди чоловіка на таке відчуження, чоловік має право звернутись до суду із позовними вимогами про визнання оспорюваного договору недійсним.
*Дрібний побутовий правочин – це правочин, який задовольняє побутові потреби, особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночних характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості (постанова Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі №205/1255/17).
Ознаки дрібного побутового правочину (тільки в сукупності!):
Відсутність хоча б однієї з вказаних ознак не робить правочин дрібним побутовим.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і/або державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Крім того, саме нотаріус при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім’я одного з подружжя, зобов’язаний вимагати письмову згоду іншого з подружжя. Більше того, в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначено, що справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Відсутність згоди одного із співвласників — подружжя — на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання недійсним правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном. Такого висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215412) та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №202/4078/15-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/88460806)
Тобто презюмується, що згода одного із подружжя на укладення правочину іншим із подружжя має бути викладена окремо у письмовій формі, у визначених законом випадках – нотаріально посвідчена, із зазначенням конкретних дій. Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі №308/2205/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79988687).
21 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №372/504/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78215412) сформувала правовий висновок щодо визнання договору іпотеки недійсним у зв’язку із відсутністю згоди другого із подружжя на передачу спільного майна в іпотеку.
Верховний Суд дійшов висновку, що договір іпотеки укладений без нотаріально посвідченої згоди особи (другого із подружжя), яка є співвласником предмета іпотеки в силу вимог статті 60 СК України відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
З даною правовою позицією погоджується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 26.02.2020 у справі №635/2208/16-ц , від 26.02.2020 у справі №638/3536/16-ц, від 19.02.2020 у справі №404/3906/15, від 12.02.2020 у справі №341/680/13-ц.
Отже, коротко про згоду другого з подружжя на відчуження спільного майна подружжя укладення одним із подружжя договорів:
В будь-якому випадку, задля мінімізації ризику визнання того чи іншого договору недійсним, варто отримувати згоду на відчуження спільного майна подружжя в іншого з подружжя. Це займе не так багато часу і коштів (у разі нотаріального посвідчення), скільки може зайняти у разі її відсутності. Також, у кожному індивідуальному випадку при відчуженні спільного майна подружжя або вчинення інших правочинів одним із подружжя необхідно оцінювати всі ризики для того, щоб в майбутньому такий правочин не було визнано недійсним.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав — формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від судової практики. Оскільки судова практика змінюється щодня, варто вберегти себе від небажаних судових процесів.
За матеріалами Протокол
Далее
Кабінет міністрів України 22 липня прийняв постанову, якою затверджуються правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення.
Про це повідомляє прес-служба Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
«Постанова вносить зміни до типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 3 березня 2004 року №220, в частині визначення умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації», — йдеться в повідомленні.
Так, документом передбачаються:
«Передбачені правилами заходи дозволять забезпечити належний стан полезахисних лісових смуг та створити сприятливі умови для підвищення їх стійкості, продуктивності, оздоровлення, посилення захисних та інших корисних функцій», — вважають у міністерстві.
Слід додати, що полезахисні лісові смуги є важливим елементом у формуванні стійких до несприятливих умов агроландшафтів. Основним завданням полезахисних лісових смуг є захист від ерозії ґрунтів у лісостеповій та степовій зонах України.
«В Україні обліковується близько 440 тис. га полезахисних лісових смуг, основним завданням яких є захист від ерозії ґрунтів у лісостеповій та степовій зонах України. Однак, на сьогоднішній день відсутні нормативно-правові акти, якими було б визначено процедуру їх утримання та збереження з метою виконання агролісомеліоративної функції», — підкреслили у Мінекономіки.
Арешт з майна боржника можна зняти за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту. А у разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності — суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, — за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (частини третя — п`ята статті 60 Закону № 606-XIV). Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі № 554/8004/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду уже формулювала певні висновки у спорах, що стосувалися звільнення майна з-під арешту, а саме:
Оскарження дій і рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (див. постанову від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15).
Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див. постанову від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (пункти 39, 62).
Відповідач у касаційній скарзі стверджував, що позивач мав подати не позовну заяву, а скаргу на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду. А тому, на думку відповідача, яку він висловлював ще у суді першої інстанції у клопотанні від 24 жовтня 2016 року, провадження у справі слід було закрити.
Справді, за змістом приписів статті 383 ЦПК України у вказаній редакції, стягувач, як учасник виконавчого провадження, мав право на таке оскарження у порядку судового контролю за виконанням судових рішень шляхом звернення з відповідною скаргою до суду, який видав виконавчий документ. Однак позивач звернувся до суду з позовом про звільнення предмета іпотеки з-під арешту, вважаючи, що останній, накладений в його інтересах, порушує визнане за рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право подати заяву про повернення виконавчого листа, передбачене пунктом 1 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення до суду, позивач не реалізував, про що зазначила третя особа у відзиві на касаційну скаргу.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту до суду може звернутися особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Проте позивач, будучи іпотекодержателем і стягувачем у зведеному виконавчому провадженні, звернувшись до суду з позовом, не стверджував, що предмет іпотеки належить йому, а не відповідачеві. Наполягав на знятті арешту з майна для того, щоби на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення позивачем від імені відповідача та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71).
У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 554/2665/15-ц Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду зазначив, що суди неправильно застосували частину п`яту статті 38 Закону України «Про іпотеку» стосовно іпотечного договору, в якому є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Суди звернули стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу банком від імені іпотекодавців, тоді як припис зазначеної частини передбачає укладення такого договору іпотекодержателем від власного імені (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц і від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).
Незважаючи на наявність у договорі іпотеки іпотечного застереження, що передбачало право позивача як іпотекодержателя продати предмет іпотеки від власного імені, єдиною підставою для звільнення предмета іпотеки з-під арешту позивач вважав рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на відмінність її висновку, викладеного у цій постанові, від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц. Ця відмінність зумовлена тим, що у справі № 338/1118/16-ц суди не встановили наявність у позивача як іпотекодержателя права на продаж предмета іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного договору, в якому є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Далее
Минюст вводит возможность заблоговоременной оплаты комфортной камеры в СИЗО.
Предусмотрено, что оплатить камеру с улучшенными бытовыми условиями можно анонимно и наперед. Предусмотрен только безналичный расчет.
Заявление подается письменно или через «Он-лайн дом юстиции». В заявлении следует указать название СИЗО, период пользования услугой и зафиксировать согласие на перевод неиспользованных средств в спецфонд как благотворительную помощь.
Деньги уйдут на благотворительность, если в течение 6 месяцев со дня платежа ни один человек, взятый под стражу не воспользовался полностью или частично.
Любой человек, взятый под стражу, может жить в комфортной камере, предоставив администрации СИЗО QR-код, подтверждающий оплату.
Если в СИЗО нет свободных комфортных камер, администрация вернет средства на безналичный счет плательщика, с которого был произведен платеж или безналичный счет, указанный лицом, взятым под стражу.
Соответствующие изменения в Порядок проведения экспериментального проекта о платных СИЗО внесены приказом Минюста от 20.07.2020 № 2465/5.
Далее
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Особа зазначав, що народився в Азербайджанській Радянській Соціалістичній Республіці та на час досягнення ним повноліття проживав у Азербайджані, тому ним було отримано паспорт громадянина Азербайджану.
У період з травня 1986 року та до набуття Україною незалежності, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року, він проживав на території України у Херсонської області разом зі своїми батьками, що можуть підтвердити свідки.
Також вказував на те, що з 2011 року він не є громадянином Азербайджану внаслідок добровільної відмови від громадянства вказаної держави та бажає реалізувати своє право шляхом звернення до уповноваженого органу з метою набуття громадянства України, для чого йому необхідно встановити цей факт.
Суд першої інстанції задовольнив заяву, оскільки вважав, що надані суду докази свідчать про постійне проживання заявника на території України до 24 серпня 1991 року.
Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу Центрального управління Державної міграційної служби та у задоволенні заяви відмовив.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що заявником не було доведено свої вимоги, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про його постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Касаційний цивільний суд вирішив справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
КЦС ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви з підстав відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про постійне проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, не врахував того, що ця заява розглядається в окремому провадженні та у відповідності до вимог статті 294 ЦПК України суд може за власною ініціативою з метою з`ясування обставин справи витребувати необхідні докази.
ВС зауважив, що посилання у судовому рішенні суду апеляційної інстанції на Положення про паспортну систему СРСР, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року № 677 та постановою Ради міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року № 678 «Про деякі правила прописки громадян» є безпідставними, оскільки набуття громадянства України за територіальним походженням здійснюється у відповідності до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», за якою особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
А одним із документів на підтвердження обставин для встановлення належності до громадянства України є рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
ВС вказав, що суд апеляційної інстанції, при необхідності з метою з`ясування обставин справи може витребувати необхідні докази щодо факту проживання на території України, перевірити доводи та витребувати докази, на які посилався заявник щодо проживання батьків заявника за указаною адресою, навчання заявника у школі в той період часу з урахуванням його віку станом на 24 серпня 1991 року, що має значення для правильного вирішення заяви про наявність чи відсутність зазначеного факту.
Тому ВС визнав висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви передчасним (постанова від 02.07.2020 у справі № 358/608/19-ц).
Далее
Верховная Рада приняла Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно реформы патентного законодательства» (законопроект № 2259).
Документ расширяет перечень объектов технологий, на которые не распространяется правовая охрана. В частности, это сорта растений и породы животных, компоновки полупроводниковых изделий, хирургические или терапевтические способы лечения человека или животного, способы диагностики, процессы клонирования, новые формы известного с уровня технологии лекарственного средства.
Не соответствует понятию «изобретение», определенному в статье 1 настоящего закона, и не признается изобретением согласно этому закону, если выступает как самостоятельный объект:
Также сегодня парламент принял Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно усиления охраны и защиты прав на торговые марки и промышленные образцы и борьбы с патентным троллингом» (законопроект № 2258).
Закон направлен на обеспечение выполнения обязательств Украины в сфере европейской интеграции в части согласования требований действующего законодательства Украины об охране прав на торговые марки и промышленные образцы с правом Европейского Союза.
Законом предлагается предусмотреть:
Законом установлен дополнительный административный способ аннулирования регистраций — так называемый механизм post grant opposition (признание недействительными свидетельств на промышленные образцы в Апелляционной палате).
Далее
На заседании 21 июля Верховная Рада приняла закон об осуществлении уголовного производства в суде первой инстанции коллегией судей (проект № 2456).
В УПК внесены изменения, согласно которым коллегия из трех судей будет рассматривать дело в суде первой инстанции по преступлениям, за которые грозит более 10 лет лишения свободы, только по ходатайству обвиняемого.
Уголовное производство в отношении нескольких обвиняемых осуществляется коллегиально судом в составе трех судей в отношении всех обвиняемых, если хотя бы один из из них заявил ходатайство о таком рассмотрении.
Во время подготовительного судебного заседания суд разъясняет обвиняемому право заявить ходатайство о рассмотрении уголовного производства в отношении него коллегиально судом в составе трех судей.
Закон вступит в силу со дня, следующего за днем его опубликования, и направлен на преодоление последствий кадрового голода в судах. Коллегия из трех судей из-за дефицита кадров не может быть сформирована во многих судах.
Судебное разбирательство, начавшееся до вступления в силу изменений, которое проводит коллегия, продолжается и завершается коллегиальным составом суда, определенным до вступления в силу данного закона, по правилам, действовавшим до дня вступления его в силу.
Если до вступления в силу указанного закона судебное разбирательство еще не назначено, дело рассматривается по новым правилам.
Далее
21 июля вступила в силу новая редакция Порядка организации оказания медицинской помощи осужденным к лишению свободы, утвержденная совместным приказом Минюста и Минздрава № 2256/5/1491.
В частности, предусмотрено, что осужденный имеет право на свободный выбор:
По обращению осужденного к врачу учреждения здравоохранения Государственной уголовно-исполнительной службы Украины (Служба) с просьбой о допуске избранного им врача медицинское заключение и запрос в администрацию о допуске готовится в течение суток. Запрос врача должен быть согласован руководителем учреждения здравоохранения службы.
Администрация учреждения исполнения наказаний не позднее срока, определенного в медицинском заключении, обеспечивает допуск врача к осужденному.
Врач должен предъявить:
За счет личных денежных средств осужденного, которому оказывалась медицинская помощь, средств близких родственников или других лиц возмещаются расходы (не финансируемые из бюджета), связанные с:
Основанием для предоставления такой медицинской помощи является медицинское заключение.
Консультирование и амбулаторное лечение осужденного выбранным им врачом осуществляются в условиях учреждения здравоохранения службы в присутствии медработников.
Администрация учреждения исполнения наказаний организует и обеспечивает круглосуточную охрану осужденного во время его лечения (обследования) в учреждении здравоохранения.
Далее
Комісією Нотаріальної палати України з аналітично-методичного забезпечення нотаріальної діяльності нотаріусів розглянуто питання щодо надання інформації щодо осіб спадкоємців чи набувачів майна за спадковими договорами в рамках Закону України «Про виконавче провадження» та повідомляється наступне.
З правового аналізу частин 8, 13, 14 статті 8 Закону України «Про нотаріат» вбачається, що надання нотаріусом інформації органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю здійснюється в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
У запиті державного виконавця щодо надання інформації про осіб спадкоємців чи набувачів майна за спадковими договорами обов’язково повинно бути зазначено посилання на конкретну норму Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, з урахуванням положень статті 8 Закону України «Про нотаріат», нотаріус може надавати державному виконавцю довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи не щодо усіх без винятку нотаріальних дій, а лише інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця.
При цьому такі довідки та документи надаються не будь-якому державному виконавцю, а на обґрунтовану письмову вимогу державного виконавця за конкретним виконавчим провадженням з обов’язковим зазначенням номера виконавчого провадження та реквізитів виконавчого документа, на підставі якого здійснюється виконавче провадження.
Звертаємо увагу на те, що набуття майна набувачами за спадковими договорами не є успадкуванням. Таке набуття виникає на підставі цивільно-правового договору та здійснюється поза процедурою оформлення спадщини.
Набувач майна за спадковим договором не є спадкоємцем. Розширене тлумачення статті 8 Закону України «Про нотаріат» у цій частині не допускається.
Порушення нотаріусом нотаріальної таємниці є підставою для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, а також відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам її розголошенням, а тому наголошуємо на необхідності неухильного дотримання законодавства нотаріусами.
