Опубликовано director 8 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова ВП ВС від 17 квітня 2018 року Справа № 522/407/15-ц
Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред’явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань.
Далее
Опубликовано director 8 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | 2 комментария
У справі №607/4316/17-ц студент-іноземець звернувся до суду з позовом про поновлення в ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського».
Зазначив, що відрахування сталося через несвоєчасну оплату навчання, однак, причини затримання платежів від нього не залежали.
Суди позов задовольнили, встановивши такі обставини:
▪️ Позивача попередили про можливе відрахування у день відрахування;
▪️ Затримка платежів відбулась через перенавантаження платіжної системи Центрального банку Федеративної республіки Нігерія;
▪️ Борг було сплачено повністю, однак, після відрахування.
КЦС ВС звернув увагу на п.2.4 договору між позивачем та ДВНЗ, який передбачає відрахування студента і розірвання договору у разі несвоєчасної оплати навчання.
❗️ Однак, при цьому зауважив наступне.
▪️ За змістом цей договір є договором про надання послуг. Позивач, будучи споживачем освітньої послуги, є його «слабкою» стороною.
▪️ Порушені гарантії позивача, визначені ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на правомірне очікування та законне сподівання на отримання освіти, оскільки ДВНЗ підійшов до відрахування формально, не забезпечив баланс між своїми інтересами та необхідністю захисту прав студента-іноземця, який не має заробітку та у якого виникли труднощі в отриманні міждержавного переказу.
▪️ У сфері реалізації права справедливість проявляється у рівності всіх у своїх правах та перед законом, а справедливе застосування норм права повинно мати недискримінаційний підхід.
Відрахування позивача з числа студентів не відповідало принципу верховенства права.
Отже, КЦС із доводами про необхідність поновлення позивача погодився.
Далее
Опубликовано director 8 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | 57 комментариев
Постанова КЦС ВС від 03 жовтня 2019 року справа № 642/6675/18
Відповідно до положень частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Частинами першою-третьою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
Відповідно до статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Про звернення стягнення на заробітну плату виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі — підприємцю, які виплачують боржнику заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи — підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, — до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи — підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини другої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
Статтею 46 Конституцією України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 25рп/2009 від 7 жовтня 2009 року зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані.
Норми статті 41 Конституції України встановлюють принцип непорушності права приватної власності.
Таким чином колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги про те, що законодавством не заборонено державному виконавцю накладати арешт на рахунок боржника на який надходять пенсійні виплати є безпідставними, так як чинним законодавством передбачений окремий порядок здійснення таких відрахувань, а тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що арешт пенсійних коштів особи, після вирахування з неї сум аліментів за судовим рішенням, позбавляє її джерел до існування та порушує її право на соціальний захист.
Крім того Верховний Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Далее
Опубликовано director 8 Окт 2019 в Главная | Нет комментариев
Коллектив Юридической компании-Легал всех юристов Украины поздравляет с профессиональным праздником!
Пусть Ваша карьера идет только вверх, дела приносят успех, обратившиеся за помощью — довольны результатом! Ориентации Вам в законодательстве, высоких гонораров, легких будней, без авралов!
Пусть в Вашем доме всегда будет тепло и мирно, сияет солнце, пусть победа будет всегда с Вами!
С уважением, ЮК-Легал!
Далее
Опубликовано director 7 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Відповідно до статті 1273 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку для прийняття спадщини. Така заява подається нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Згідно з положеннями статті 1274 ЦК України спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Частина п’ята статті 1273 ЦК України визначає, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Поряд з цим, відповідно до частини п’ятої статті 1275 ЦК України відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.
Цивільне законодавство також надає можливість спадкоємцю змінити своє рішення щодо відмови від прийняття спадщини. Так, частиною шостою статті 1273 ЦК України передбачено, що відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Спадкоємці, які змінили своє рішення щодо відмови від прийняття спадщини, але не встигли відкликати таку відмову, нерідко звертаються до суду з позовною заявою щодо визнання недійсною відмови від прийняття спадщини. Проте зміна рішення спадкоємця сама по собі не є підставою для задоволення таких вимог.
Відповідно до частини п’ятої статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу. Це відповідно: вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; вчинення правочину під впливом помилки; вчинення правочину під впливом обману; вчинення правочину під впливом насильства; вчинення правочину під впливом тяжкої обставини.
Так, у справі № 404/5790/16-ц особа просила суд визнати відмову від прийняття спадщини за законом після смерті батька недійсною, покликаючись на те, що така відмова від спадщини була вкрай невигідною для неї та зроблена під впливом тяжкої обставини. Так, позивач відмовилась від спадщини на користь свого брата, який мав проблеми зі здоров`ям, постійно хворів і йому не вистачало коштів на лікування, а також йому потрібні були гроші на розвиток бізнесу. Проте брат позивача свідоцтво про право на спадщину не отримав, оскільки помер.
Верховний Суд у цій справі зазначив, що зміна думки щодо відмови від спадщини у зв`язку зі смертю у подальшому особи (майже через три роки), на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.
З урахуванням підстав позову (вчинення правочину під впливом тяжкої обставини), ВС звернув увагу на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою за наявності одночасно двох умов: під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин). Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. У цій справі Касаційний цивільний суд погодився з висновком апеляційного суду щодо відмови у позові за недоведеності факту наявності тяжкої обставини у позивача, що примусило її відмовитися від прийняття спадщини, а також вкрай невигідних їх умов, за наявності яких відмова від спадщини підлягає визнанню недійсною на підставі статті 233 ЦК України (постанова від 31.07.2019).
У справі № 638/7528/15-ц позивач, яка було спадкоємицею за заповітом, відмовилась від прийняття спадщини на користь своєї матері. Згодом нотаріус повідомив, що в іншій нотаріальній конторі вже відкрито спадкову справу за заявою іншого спадкоємця. Позивач зазначала, що їй не було роз’яснено правових наслідків відмови від прийняття спадщини за заповітом, а вона вважала, що оскільки проживала разом із батьком, то вже є власницею майна. Також позивач вважала, що державний нотаріус не здійснила належним чином пошуку в єдиному реєстрі спадкових справ. Суди всіх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову та вказали на те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
У справах № 334/1221/16-ц та № 273/175/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовів про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, у яких позивачі покликались на вчинення відмови під впливом помилки.
Так, у справі № 334/1221/16-ц суди, зважаючи на те, що позивач (який покликався на те, що мав на меті оформлення спадщини, а не відмову від неї) на час укладення оспорюваного одностороннього правочину мав хвороби очей і вух, був особою похилого віку, після відмови від спадкового майна, а саме будинку, продовжував проживати у ньому, дійшли висновку, що позивачем доведено наявність правових підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для визнання недійсною відмови від прийняття спадщини у зв’язку з вчиненням такого правочину внаслідок помилки щодо його природи.
У справі № 273/175/16-ц суди першої та апеляційної інстанцій відмовили особі у задоволенні позову та вважали, що не доведено, що на момент написання заяви про відмову від спадщини мала місце помилка щодо природи правочину, або прав і обов’язків сторін. Проте Верховний Суд судові рішення скасував та позов задовольнив. Суд касаційної інстанції зазначив, що доказами підтверджено те, що при поданні заяви про відмову від обов’язкової частки у спадщині особа припустилася помилки, оскільки є особою похилого віку, інвалідом І групи, у зв’язку з чим потребує стороннього догляду; до обов’язкової частки у спадщині, від якої позивач відмовилася, входить частина будинку, який є місцем її постійного проживання; на час відмови від спадщини позивач мала переконання, що відповідач буде продовжувати її доглядати і після смерті чоловіка.
Посилання на судові рішення:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83387624
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73627749
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73627551
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72587716
За матеріалами адвоката Богуцької Людмили Павлівни
Далее
Опубликовано director 7 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.
Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов’язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановленої його загальну тривалість вважається робочим.
Слід мати на увазі, що звільнення за появу на роботі в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння застосовується до працівника незалежно від того, чи притягався він раніше до дисциплінарної відповідальності та чи вживались до нього заходи громадського стягнення. Власник або уповноважений ним орган вправі звільнити працівника за цією підставою і при одноразовому порушенні трудової дисципліни, дотримуючись при цьому порядку і строків накладення дисциплінарних стягнень.
Також відповідно до зазначеної постанови Пленуму ВСУ, а також судової практики вирішення спорів про звільнення з роботи у зв’язку з появою на роботі в нетверезому стані, нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп’яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.
Так, у справах № 640/17224/15-ц, № 295/3233/17 Касаційний цивільний суд не визнав обґрунтованими покликання позивачів на те, що акти про появу працівника на роботі в нетверезому стані та про відмову давати пояснення не є доказами, що підтверджують факт перебування у нетверезому стані, оскільки законодавством передбачено інший порядок встановлення цих обставин. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанції надали належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам нетверезого стану працівника та за наявності відмови особи в проходженні медичного огляду, а також непроходження такого огляду в самостійному порядку та неспростування наявних в матеріалах справи доказів перебування позивача на робочому місці в стані алкогольного сп’яніння, суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Також згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У справі № 761/26558/15-ц Верховний Суд погодився з тим, що звільнення позивача за відсутності згоди профспілки було незаконним. Суд зазначив, що враховуючи те, що звільнення на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України є дисциплінарним стягненням, питання доцільності застосування такого виду дисциплінарного стягнення також мають бути враховані з метою додержання принципу співмірності. В даному випадку, як вказує профспілка і це підтверджується матеріалами справи, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем більше 20 років, мав позитивні характеристики, був звільнений за появу на роботі у нетверезому стані, який достеменно не підтверджений. А отже, обрання такого виду дисциплінарного стягнення не може вважатися співмірним, виходячи з засад розумності та справедливості.
Поряд з цим, у справі № 701/536/17-ц Касаційний цивільний суд погодився з висновком апеляційного суду щодо необґрунтованість відмови профспілкового комітету у наданні згади на звільнення позивача та відповідно погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з’ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. А в даному випадку рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору не містило посилання на правове обґрунтування висновку про незаконне звільнення працівника з роботи, а ґрунтувалося тільки на ділових якостях та сімейному стані позивача, що є недостатнім для відмови у дачі згоди на звільнення.
Відповідно до частини дев’ятої статті 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті
Так, у справі № 408/1847/16-ц ВС скасував рішення апеляційного суду про поновлення працівника (звільнення позивача було проведене без попередньої згоди профспілки) та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд, встановивши, що позивач є членом виборного органу профкому первинної профспілкової, відповідач із поданням про надання згоди на його звільнення за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України до первинної профспілкової організації не звертався і попередню згоду на звільнення позивача не отримав, вимог частини дев’ятої статті 43 КЗпП України не виконав.
Посилання на судові рішення:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71807609
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75099305
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72489590
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76381738
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72009682
За матеріалами адвоката Богуцької Людмили Павлівни
Далее
Опубликовано director 7 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев
Данило Гетманцев, Голова Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, вніс до Парламенту Проект Закону № 2190 про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (щодо справедливості справляння єдиного соціального внеску).
За словами Гетманцева, метою даного законопроекту є припинення несправедливої сплати самозайнятими особами та фізичними особами — підприємцями ЄСВ та штрафних санкцій за несплату ЄСВ, що спричинена постійними змінами законодавства України та неналежного доведення до відома платників ЄСВ про наслідки змін, які вступають в силу.
Депутат нагадує, що з 01 січня 2017 року новою редакцією Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» було зобов’язано фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, які починаючи з 01 січня 2017 року не отримують дохід від здійснюваної підприємницької діяльності, нараховувати та сплачувати ЄСВ у розмірі не меншому, ніж мінімальний страховий внесок у розрахунку на місяць.
Як свідчить практика, значна кількість самозайнятих осіб та ФОП, які не отримують доходу і фактично не здійснюють будь-якої підприємницької діяльності, досі не ініціювали процедуру державної реєстрації припинення підприємницької діяльності чи зняття з обліку, як самозайнятих осіб, а отже, таким особам буде нараховано штрафні санкції та пеню за несплату ЄСВ. Даний законопроект розроблено з метою унеможливлення застосування несправедливих штрафних санкцій щодо ФОП та самозайнятих осіб, які не сплачували ЄСВ за періоди протягом яких ними не було отримано доходів.
Проектом Закону пропонується впровадження 30-денного періоду з моменту набрання чинності проекту цього Закону, протягом якого самозайняті особи та ФОП на загальній системі оподаткування, матимуть право здійснити реєстрацію припинення підприємницької діяльності без застосування до них штрафних (фінансових) санкцій за несплату ЄСВ.
Далее
Опубликовано director 7 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев
У нових ДБН «Планування та забудова територій», які набули чинності 1 жовтня 2019 року, серед іншого, регулюються і питання відстаней між будинками, будівлями та спорудами як на власній, так і на сусідніх ділянках, відстаней до меж ділянок, протипожежних розривів тощо
Нагадуємо, що нові ДБН вступили в силу з 1 жовтня 2019 року
Так, 1 жовтня 2019 набули чинності нові будівельні норми — ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», які, серед іншого, регулюють і питання відстаней між будинками, будівлями та спорудами як на власній, так і на сусідніх ділянках, відстаней до меж ділянок, протипожежних розривів тощо.
Вказані відстані (в т.ч. протипожежні розриви), а також відстані до існуючих мереж, джерел водопостачання, ліній електропередачі тощо є дуже важливими при плануванні забудови земельної ділянки або здійснення реконструкції (добудови) садибного, садового або дачного будинку.
Наразі є велика кількість різноманітних графічних матеріалів в мережі Інтернет, де вказані відстані від тих чи інших об’єктів до меж ділянок, проте в більшості своїй наведена в них інформація не відповідає наявній в чинному законодавстві України. Окрім того, навіть ту інформацію, яка базується на нормах українського законодавства, потрібно перевіряти, оскільки 01.10.2019 року відбулися зміни – з 1 жовтня 2019 року основним документом, який регулює питання забудови, і в т.ч. нормує відстані, є ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій.
Відстані до меж та до сусідніх будинків і споруд, та червоних ліній
Згідно з новими ДБН, для нової садибної та дачної забудови відстань від межі слід встановлювати не менше 3 м.
З невідомих причин, вкзанане положення не містить терміну «садова забудова».
Але при розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємоузгоджене водовідведення.
Проте, на мою думку, з приводу наведених вище норм щодо мінімальної відстані до межі можуть виникати спірні ситуації.
Разом із цим, варто зазначити, що деякі органи містобудування та архітектури вже довгий час «вимагають» відступати від меж земельної ділянки не менше 4 м.
Житлові будинки на присадибних ділянках слід розміщувати з відступом від червоних ліній магістральних вулиць – 6 м, житлових – 3 м.
В умовах реконструкції допускається зменшувати відступи від червоних ліній до будинків і споруд з урахуванням сформованої забудови.
Гаражі слід передбачати вбудованими, прибудованими до житлових будинків або окремо розташованими по лінії забудови, а також в глибині ділянки.
Прибудовані або окремо розміщені приміщення та тимчасові споруди для індивідуальної трудової та підприємницької діяльності допускається розташовувати на земельних ділянках по червоних лініях.
Протипожежні вимоги (відстані)
Відстані між будинками і спорудами приймаються у світлі між зовнішніми стінами або іншими конструкціями. За наявності конструкцій будинків і споруд, що виступають більше, як на 1 м, виготовлених зі спалимих матеріалів, приймається відстань між цими конструкціями.
Відстані між будинками і спорудами в залежності від ступеню вогнестійкості будинків:
- між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) I та II ступеню вогнестійкості, розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках, протипожежний розрив має бути 6 м,
- між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) I та II ступеню вогнестійкості та будинками III ступеню вогнестійкості протипожежний розрив має бути 8 м,
- між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) III ступеню вогнестійкості розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках протипожежний розрив має бути 8 м. Під цю категорію підпадає найбільша кількість індивідуальних житлових, садових та дачних будинків.
- між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) IIIа, IIIб, IV, IVа, V ступеню вогнестійкості (зокрема, дерев’яні будинки) розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках протипожежний розрив має бути від 10 до 15 м.
Протипожежні відстані від будинків, будівель і споруд сільських населених пунктів, а також від меж ділянок дачних поселень та садової забудови до лісових ділянок повинні бути 20 м, 50 м, 100 м – відповідно до дерев листяного, мішаного і хвойного лісу. У містах та селищах для зон одно- та двоповерхової садибної забудови з присадибними ділянками протипожежна відстань від меж присадибних ділянок до лісових ділянок може бути зменшена, але повинна складати не менше ніж 15 м.
Господарські будівлі і гаражі сусідніх ділянок допускається блокувати.
Виключення:
- Відстань між стінами будинків без віконних прорізів допускається зменшувати на 20%, за винятком будинків певних ступенів вогнестійкості (примітка 3 Таблиці 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019).
- Протипожежні відстані можуть не застосовуватись між житловими і господарськими будинками у межах однієї присадибної ділянки. Отже, в межах приватної ділянки власник самостійно вирішує на якій відстані розміщувати будівлі та споруди!
- Відстані між будинками I і II ступенів вогнестійкості допускається передбачати менше 6 м за умови, якщо стіна вищого будинку, розміщеного навпроти іншого будинку, є протипожежною.
- Протипожежні відстані між будинками слід збільшувати на 20 %: для двоповерхових будинків V ступеня вогнестійкості; для будинків, що мають горищний дах, верхній шар покрівлі якого виконаний з горючих матеріалів.
- У районах сейсмічністю 9 балів відстані між житловими будинками, а також між житловими і громадськими будинками IVа, V ступенів вогнестійкості, слід збільшувати на 20%.
Важливо: новий ДБН «Планування та забудова територій» на відміну від ДБН 360-92 не містить положень, згідно з якими часткова реконструкція житлових будинків та господарських споруд на окремих садибних ділянках, які побудовані за раніше чинними нормативами, допускалася за погодженням з місцевими органами архітектури і містобудування, державного пожежного та санітарного нагляду. В цьому випадку перебудова житлових будинків, їх господарських будівель та гаражів можлива була за умови збереження існуючих відстаней між будівлями.
Охоронні та санітарно-захисні зони
Охоронні та санітарно-захисні зони, їх розміри, допустимі відстані до будинків та інші обмеження регулюються як ДБН Б.2.2-12:2019, так і, зокрема, Правилами охорони електричних мереж, Правилами безпеки систем газопостачання та Кодексом газорозподільних систем.
В охоронних і санітарно-захисних зонах електричних мереж забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки.
Використання земельних ділянок в охоронних і санітарно-захисних зонах електричних мереж повинне бути письмово узгоджене з власниками цих мереж, державними органами пожежної охорони та санітарного нагляду.
Охоронні зони електричних мереж встановлюються:
- уздовж повітряних ліній електропередачі — у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: напругою до 1 кВ (до 1000 Вольт) — 2 м; до 20 кВ — 10 м; 35 кВ — 15 м; 110 кВ — 20 метрів
- уздовж підземних кабельних ліній електропередачі — у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 1 метра
- за периметром трансформаторний підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв — на відстані 3 м від огорожі або споруди
Відстані по горизонталі до будівель, споруд, гаражів від проекції крайніх проводів повітряних ліній становлять: 2 м (для ліній напругою до 20 кВ), 4 м (для ліній напругою до 100 кВ), 5 м (для ліній напругою до 150 кВ).
Відстань від підземних силових кабелів всіх напруг і телекомунікаційних кабелів до фундаментів будинків та споруд має бути не меншою 0,6 м.
Відстані по горизонталі (у світлі) від найближчих підземних інженерних мереж до будинків і споруд слід приймати за додатком И.1 ДБН Б.2.2-12:2019:
- від фундаментів будинків і споруд до водопроводу і напірної каналізації — 5 м;
- від фундаментів будинків і споруд до самопливної каналізації (побутової і дощової) — 3 м;
- від фундаментів будинків і споруд до газопроводів горючих газів — від 2 до 10 метрів (в залежності від тиску). Зменшення відстаней можливе за умови виконання вимог п. 7.12 ДБН В.2.5-20:2018 Газопостачання.
Інші відстані та вимоги
Новим ДБН Б.2.2-12:2019 передбачається, що відстань від межі суміжної земельної ділянки до стовбурів дерев, які висаджуються, має бути не менше ніж 4-6 м в залежності від величини крони (але не менше половини діаметру крони дерева), а до кущів 1,0 м.
Септики та фільтруючі колодязі повинні бути розташовані не ближче 5-10 м (в залежності від продуктивності) від житлових будинків та літніх кухонь. І не ближче 20 м від артсвердловин та колодязів.
Господарські будівлі / сараї / для худоби, інших тварин та птахів (площею до 50 кв.м) — не ближче 15 м від житлових будинків і літніх кухонь та не ближче 20 м від артсвердловин водопостачання (питних колодязів).
Майданчики для компосту, дворові вбиральні, сміттєзбірник, сховища для добрив та ядохімікатів повинні знаходитись не ближче 20 м від житлових будинків, літніх кухонь та артсвердловин водопостачання (питних колодязів).
У великих містах, при розміщенні 9-16 та більше поверхових житлових будинків суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоповерхового будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків приймається не менше 20 м, а до стіни найближчого садибного будинку – не менше висоти будинку, що зводиться.
При розміщенні багатоквартирних житлових будинків поверховістю від 4 поверхів до 8 поверхів суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоквартирного будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків слід приймати не менше 15 м, а до стіни найближчого садибного будинку – не менше висоти будинку, що зводиться, для багатоквартирних будинків до 3 поверхів відстань від фасадів до меж земельних ділянок – не менше 10 м для забезпечення проїзду пожежних машин.
За відсутності мереж міської (селищної) каналізації необхідно передбачити каналізування садиб з використанням локальних очисних споруд згідно з вимогами ДБН В.2.5-64, ДБН В.2.5-75.
Присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5:2011 та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях. Огорожа присадибних ділянок не може виступати за червону лінію та межі ділянки.
Далее
Опубликовано director 4 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев
НСПЕКТУВАННЯ РОБОТОДАВЦІВ ЗА НОВИМ ПОРЯДКОМ
В останні два роки невпинно зростає кількість інспектувань з праці. Працівники все більше розуміються на своїх правах, і, як наслідок, почастішали випадки скаржання на роботодавців, що зробити стало дуже легко — відправити електронне повідомлення із офіційного сайту Держпраці.
Як раніше повідомлялось , наразі в Україні діє новий порядок проведення перевірок Держпраці, затверджений Постановою КМУ від 21 серпня 2019 р. № 823, яка набрала чинності з 30.08.2019 року, і хоча суть контролю залишається тією ж, однак, за словами спікера Ірини Іванченко, він досить відрізняється від попередніх норм.
Зокрема, однією з новел є те, що змінюється фокус щодо суб’єкта, який притягується до відповідальності: від підприємства як роботодавця до конкретної посадової особи.
Так, за новим порядком контролю інспектор, що виявив будь-яке порушення, фіксує його в акті інспектування та «вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності». Тобто унаслідок цього кадровику, що припустився порушення, загрожує візит до суду і штраф 510-1700 грн. (ст. 41 КУпАП). Водночас спікер запевняє, що пройти перевірку без штрафу – реально: роботодавець повинен лиш знати та вміти відстоювати свої права.
Основними формами контролю, за новим порядком, є лише інспекційні відвідування та невиїзні інспектування, які за своєю суттю є позаплановими заходами. В цей же час залишаються також і планові перевірки, які можуть проводитись лише в контексті контролю за дотриманням законодавства про працевлаштування осіб з інвалідністю та законодавства про охорону праці, однак їх проведення не регулюється вказаним порядком.
ХТО В ЗОНІ ПІДВИЩЕНОГО РИЗИКУ?
Новий порядок чітко визначає також і підстави інспектування роботодавців (п. 5 Порядку), які можуть як бути ситуативними, так і побудованими на чітких кількісних показниках.
Зокрема, серед згаданих підстав є звернення працівника; звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; рішення керівника Держпраці виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел; рішення суду; інформація Держстату та її територіальних органів (про наявність заборгованості з виплати заробітної плати), ДПС та її територіальних органів, ПФУ та його територіальних органів, профспілкових органів; доручення Прем’єр-міністра України чи звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; запит народного депутата; чи у разі невиконання вимог припису. Зауважимо, що останні чотири підстави є новелами нового порядку.
Наприклад, щомісяця ДПС, Держстат, ПФУ аналізують інформацію з державних реєстрів, роблять відповідні вибірки та повідомляють Держпраці про імовірні порушення. Відтак для застосування згаданих підстав повинні бути певні передумови. При цьому інспектування в такому випадку відбуватиметься за конкретним предметом (дотримання законодавства про оплату праці, виявлення неоформлених працівників тощо).
Хто в зоні ризику? Як зазначив спікер Шарій Тарас, ще під час затвердження акту уряд дав зрозуміти, що Держпраця зосередилась наразі виключно на порушеннях щодо неоформлених трудових відносин.
Так, в першу чергу, в зоні ризику є роботодавці, які використовують працю фізичних осіб на умовах цивільно-правових договорів та переукладають їх упродовж року. Особливо ризикованою є ситуація, коли на цивільно-правових умовах працюють більше 30% працівників.
В такому разі завданням інспектора буде з’ясування, чи не підмінений трудовий договір цивільно-правовим.
УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ІНСПЕКЦІЙНОГО ВІДВІДУВАННЯ ТА ЙОГО ПОРЯДОК
Хто проводить такі перевірки? Згідно із згаданим порядком дотримання законодавства про працю контролюють Держпраці та виконавчі органи міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад, посадовим особам яких видаються відповідні посвідчення.
Слід також звернути увагу на обмежені можливості повноважень інспекторів органів місцевого самоврядування, у фокусі яких є лише аспекти виявлення неоформлених працівників та контроль у сфері оплати праці.
Чи повинен інспектор завчасно повідомити про факт проведення майбутнього інспекційного відвідування? Спікери підтвердили, що так, роботодавця зобов’язані повідомити (абз. 1 п. 8 Порядку), однак виключно інспектор вирішує, коли повідомити роботодавця на власний розсуд – зважаючи на підставу інспектування. Тобто 10-тиденний строк повідомлення, аналогічний для планових заходів, не застосовується.
Водночас здебільшого, за словами спікера Ірини Іванченко, з метою економії часу інспектор дізнається по телефону електронну адресу підприємства, на яку уже направляє сканкопію направлення на перевірку та перелік документів.
При цьому, ситуація, коли інспектор повідомить про заплановане інспектування безпосередньо на місці, також може бути і є правомірною. Здебільшого це має місце під час інспектування з метою виявлення неоформлених працівників (в такому разі інспектор може «інкогніто» спілкуватись з працівниками, а повідомити роботодавця про інспектування уже після проведення збору інформації).
Які документи повинен пред’явити інспектор? В першу чергу, слід попросити у інспектора службове посвідчення та засвідчену копію направлення на інспекційне відвідування. Отримання зазначених документів, щонайменше, для огляду є правом роботодавця згідно із п. 9, пп. 2 п. 14 Порядку.
Під час перевірки, роботодавцю не слід чинити перешкоди інспектору у випадку, якщо він забажає провести конфіденційні розмови з працівниками компанії щодо предмета перевірки. Для цього необхідно виділити інспектору робоче місце. Інспектор також має право наодинці або у присутності свідків ставити працівникам запитання, що стосуються законодавства про працю, і отримувати на них усні або письмові пояснення. У разі порушень цих вимог інспектор може скласти акт про перешкоджання у проведенні інспекційного заходу.
Для фіксування процесу проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених працівників, інспектору можна користуватись засобами аудіо-, фото- та відеотехніки (зокрема, мобільним телефоном). Аналогічне право наявне і в роботодавця. Відтак, спікер порадила подбати про це та завчасно визначити наказом працівника, який фіксуватиме інспектування на відео.
Також слід не забувати про право роботодавця вимагати від інспектора розписатись у Журналі реєстрації заходів державного нагляду. Інспектор зобов’язаний внести такий запис перед врученням на підпис акту інспектування.
ЯКІ ДОКУМЕНТИ МАЮТЬ БУТИ НА ПІДПРИЄМСТВІ?
Під час проведення інспектування інспектор може затребувати у роботодавця будь-які документи, які передбачені законодавством про працю та які стосуються тематики інспектування.
Інспектори Держпраці мають право безперешкодно знайомитись з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію або відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об’єктом відвідування їх копії або витяги (пп. 2 п. 11 Порядку).
Які документи повинні бути на підприємстві обов’язково? Цей перелік не є виключним, він визначається та конкретизується для кожного підприємства окремо, однак, поміж іншим, до нього входять Правила внутрішнього трудового розпорядку, Колективний договір або Положення про оплату праці, Посадові та робочі інструкції, графік відпусток на поточний рік, документальні підтвердження повідомлення про відпустку, накази з кадрових питань, документи з обліку робочого часу та надурочних робіт, журнали реєстрації наказів, особові картки та особові справи, трудові книжки, журнал обліку неповнолітніх працівників, звіти в Держстатистику, ДПС тощо.
Вимоги інспектора надати відповідні документи для ознайомлення, їх копії чи витяги, є обов’язковими до виконання. У інакшому випадку інспектор складе акт про неможливість проведення інспекційного відвідування та надасть вимогу про надання документів. Строк на оскарження даної вимоги, встановлений законодавством, дорівнює один день. Оскаржити вимогу можна до керівника територіального органу Держпраці чи його заступника. При цьому інспекторам забороняється вилучати оригінали фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів (ч. 10 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), окрім винятків, визначених кримінальним-процесуальним законодавством.
Цікавим є те, що саме момент передачі необхідних документів є досить важливим, оскільки саме з його моменту починається перебіг строку проведення інспекційного відвідування, максимальний термін якого може становити 10 робочих днів.
Зауважимо, що, як зазначив спікер Шарій Тарас, у новому порядку відсутній розподіл строків залежно від виду підприємства (мікро-, мале підприємництво чи велике), натомість раніше строк для інспекційних відвідувань малих підприємств становив не більше 2 робочих днів.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІД ЧАС ПЕРЕВІРКИ
Які документи складаються за результатом інспектування? Перш за все, це акт, який оформлюється у двох примірниках та надається на підпис роботодавцю в останній день інспекційного відвідування. Іншим документом є припис на усунення порушень, який є обов’язковим до виконання у встановлений строк.
Однак наявність даних документів ще не свідчить про притягнення роботодавця до перевірки. Наприклад, у разі усунення порушень, зазначених у приписі, у строк, жодні заходи до роботодавця не застосовуються.
При цьому, якщо предметом інспектування було виявлення неоформлених працівників і дане порушення було встановлено інспектором, то заходи примусу застосовуються в такому разі одночасно із винесенням припису, незалежно від факту усунення даних недоліків у майбутньому.
Щодо відповідальності, то, перш за все, слід нагадати, що за порушення у сфері праці одночасно відповідають як підприємство (роботодавець) (ст. 265 КЗпП), так і винна посадова особа (ст. 41 КУпАП). Тобто відповідає обоє суб’єктів одночасно – варіативність в даному випадку не встановлена.
При цьому, якщо інспектор виявляє діяння, що спричиняє адміністративну відповідальність, додатково складається протокол про адміністративне правопорушення, який передається до суду.
Підсумовуючи, можна констатувати часткове посилання контролю з боку держави за сферою трудових відносин, а саме використанням неоформленої праці. Водночас, справедливо погодитись із юристами та фахівцями, які відзначають схожість прийнятого порядку із попереднім, який був скасованим судом. Показовими є намагання також скасувати новоприйнятий порядок у суді за аналогічними, як і раніше підставами. Однак на даний момент Постанова №823 є діючою та уже застосовується під час інспекційних відвідувань підприємців України.
Далее
Опубликовано director 4 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев
Верховная Рада приняла в целом законопроект о материальной ответственности военнослужащих и полицейских, виновных в нанесении ущерба военному и другому имуществу во время исполнения служебных обязанностей.
За документ № 1225 проголосовали 276 народных избранников.
Документ определяет основания и условия привлечения к материальной ответственности:
• военнослужащих, военнообязанных и резервистов во время прохождения ими сборов;
• полицейских, лиц рядового и начальствующего состава, виновных в нанесении прямого ущерба путем уничтожения, повреждения, хищения или незаконного использования военного и иного имущества при исполнении обязанностей военной службы или служебных обязанностей.
Законопроект предусматривает ответственность в сумме не более 15 прожиточных минимумов за вред по неосторожности (сейчас это более 29 тыс. грн). Стоит отметить, что при доработке ко второму чтению этот показатель подняли втрое.
Такая же предельная сумма предусмотрена для командира или начальника, который нарушил своим решением порядок учета и использования военного и другого имущества.
Ответственность в полном объеме предусмотрена в том числе в случае повреждения имущества в состоянии опьянения.
За ущерб, причиненный хищением или потерей вооружения, оружия и боеприпасов, предусмотрена повышенная ответственность в кратном соотношении к стоимости имущества, но не более десятикратного размера. Перечень оружия и боеприпасов, за которые придется отвечать, утвердит Кабинет Министров.
Далее
