17 липня Кабінет Міністрів України ухвалив рішення щодо зниження адміністративного навантаження на громадян через скорочення документів, що мають подаватись ними до пенсійних органів. Про це повідомило Мінекономрозвитку.
Уряд запровадив інформаційну взаємодію між органами Пенсійного фонду та іншими органами виконавчої влади, зокрема, з метою підтвердження відомостей заявника стосовно прав на пільги, актів цивільного стану громадян, проблем інвалідності, місця проживання/перебування.
«Ухвалена Урядом постанова пропонує безоплатне використання інформації та електронний документообіг з принаймні 6 різних інформаційних реєстрів: Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Централізованого банку даних з проблем інвалідності, Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, реєстрів даних про дітей дошкільного, шкільного віку та учнів, які проживають чи перебувають в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, реєстрів територіальних громад», – йдеться у повідомленні.
У міністерстві зазначають, що це дасть змогу «скоротити кількість документів, які подаються громадянами України безпосередньо до пенсійних органів, забезпечить прозорість призначення пенсій за рахунок використання актуальної та достовірної інформації, яка міститься у державних реєстрах».
Далее
Позивач звернулась до суду з позовом про витребування майна – земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Особа зазначала, що є співвласником спірної земельної ділянки, яку продавець продав відповідачу як одноособовий власник. А набувач в свою чергу не є добросовісним, оскільки знала про протиправність дій продавця по відчуженню ним одноособово земельної ділянки, яка перебувала в спільній сумісній власності.
Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд виходив з того, що позивач не мала наміру відчужувати належну їй на праві спільної сумісної власності земельну ділянку, повноваженнями щодо її відчуження продавця не наділяла, дії останнього не відповідали її волі, отже належне позивачу на праві спільної сумісної власності майно вибуло поза її волею, а відтак земельна ділянка підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь позивача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.
Апеляційний суд з таким вирішенням спору не погодився. Суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції, що позивач не мала наміру відчужувати належну їй на праві спільної сумісної власності земельну ділянку. Також суд вказав, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки покупець знала та не могла не знати про той факт, що продавець не є одноособовим власником відчужуваних земельних ділянок, а тому відсутні передбачені частиною першою статті 388 ЦК України підстави для витребування цього майна у відповідача як добросовісного набувача.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач раніше зверталася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок, однак, ухвалою суду за заявою позивача та її представника даний позов був залишений без розгляду.
Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Суд касаційної інстанції нагадав, що відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього. Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Верховний Суд вказав, що, розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.
Суд касаційної інстанції зауважив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06 2018 у справі № 338/180/17).
ВС зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, пункти 146-147).
Оскільки державний акт на право приватної власності, виготовлений та виданий на ім`я продавця було визнано недійсним, а спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза її волею, ВС визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про витребування земельної ділянки (постанова від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц).
Далее
?Постанова КГС ВС від 02.07.2019 № 925/1641/17:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82860900
⚡Ключові тезиси:
✔️1.1. 13.12.2017 ТОВ «Енергія України» звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ «Газпостач-Черкаси» про стягнення 491 714, 47 грн, з яких 354 133,81 грн пені, 95 983,17 грн інфляційних втрат та 41 597,49 грн 3% річних.
1.2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням з боку Відповідача умов Договору купівлі-продажу природного газу № 05/12 ППГ в частині здійснення розрахунків за отриманий газ.
✔️2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Газпостач-Черкаси» на користь ТОВ «Енергія України» 95983,17 грн інфляційних втрат, 41597,49 грн 3% річних, 354133,81 грн пені та 7375,72 грн судового збору.
2.2. Рішення судів мотивовані тим, що Відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання, а розрахунки 3% річних, втрат від інфляції та пені здійснені Позивачем арифметично правильно і з урахуванням приписів чинного законодавства. При цьому, матеріали справи містять достатню кількість доказів для повного та об’єктивного вирішення спору, а Відповідач не довів сукупності умов, визначених статтею 99 ГПК України, необхідних для призначення у справі судової експертизи.
✔️3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. ТОВ «Газпостач-Черкаси» (Скаржник) подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.07.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 та призначити у справі судово-економічну експертизу.
✔️4. Доводи Скаржника, викладені у касаційній скарзі
4.1. Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою подане Відповідачем клопотання в порядку частини третьої статті 170 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) з проектом ухвали про призначення судової експертизи.
✔️8.8. Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
✔️Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза — це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
✔️Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
✔️Відповідно до частини другої статті 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
✔️✔️8.9. З урахуванням наведених приписів законодавства, суди обґрунтовано відхилили клопотання Відповідача про призначення судової економічної експертизи у справі та дійшли правильного висновку, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду.
Фабула справи № 902/341/17: Міська рада (позивач) звернулася до господарського суду з позовом до фізичної особи — підприємця (відповідач) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу розташованої на ній тимчасової споруди з габаритними розмірами. Позов мотивовано самовільним зайняттям земельної ділянки та розміщенням на ній тимчасової споруди без належного на те права.
Рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову було відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що на час розгляду справи на земельній ділянці розташовано об’єкт нерухомого майна, що належить відповідачу, який використовує його у підприємницькій діяльності, тому застосування обраного позивачем способу захисту своїх прав фактично не призведе до їх відновлення, зокрема до реального повернення земельної ділянки у користування позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками, зробленими судами першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги спрямовані та безпосередньо стосуються, у тому числі, позбавлення відповідача права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки фактично йдеться про припинення права власності відповідача шляхом знесення розташованого на цій земельній ділянці об’єкта нерухомості, що суперечить положенням Конституції України та вимогам законодавства, яке регулює відповідні правовідносини власності в Україні.
В постанові від 14.03.2019 у справі № 902/341/17 Верховний Суд зазначив наступне.
У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, зокрема з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Президент України Володимир Зеленський підписав указ про внесення змін до положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України. Про це йдеться на сайті Президента.
.JPG)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
Далее
?Постанова КГС ВС від 21.06.2019 № 910/10126/18:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82599585
⚡Ключові тезиси:
✔️ 32. Третьою особою-1 подано до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат в сумі 92,00 грн, понесених у зв’язку з переглядом рішення та постанови попередніх судових інстанцій у касаційному порядку (направлення іншим учасникам справи пояснень на касаційну скаргу Позивача), які Третя особа-1, посилаючись на пункт 4 частини 3 статті 123 та частину 13 статті 129 ГПК України, просить стягнути з Відповідачів.
✔️✔️32.1. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові — на позивача.
✔️Водночас, судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (частина 13 статті 129 ГПК України).
✔️32.2. Проте, зважаючи на те, що згідно з пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у зв’язку з відмовою в позові покладаються на Позивача, а Третя особа-1 підтримує позовні вимоги Позивача, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Третьої особи-1.
Далее
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення — догана або звільнення. Про це нагадує Управління Держраці у Хмельницькій області.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.
Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.
Відповідно до ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
В ст. 149 КЗпП зазначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Порядок зняття дисциплінарного стягнення визначено в ст.151 КЗпП, а саме:
якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення,
якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України оновлює державні будівельні норми щодо проектування закладів охорони здоров’я. Про це повідомив заступник Міністра регіонального розвитку Лев Парцхаладзе.
Зокрема, пропонує змінити застарілі норми ДБН, щоб будівництво нових та реконструкція існуючих лікарень, клінік та поліклінік, медамбулаторій, лабораторій та інших медичних закладів відбувалися за сучасними європейськими стандартами та технологіями.
«Останні зміни в чинні будівельні норми щодо проектування медичних закладів вносилися ще 15 років тому. З того часу змінилися не тільки можливості, рішення та обладнання у медицині, а й взагалі принципи, як потрібно будувати і облаштовувати приміщення лікарень та інших медзакладів», – зазначив Парцаладзе.
У проекті нових ДБН пропонується переглянути вимоги щодо:
місткості лікарняних палат — як звичайних, так і для батьків з дітьми або мам та новонароджених;
комфорту в палатах та забезпеченості їх санітарними кімнатами;
спеціального обладнання для палат;
інклюзивності медичних закладів;
проектування службових приміщень для персоналу;
влаштування публічного простору лікарень: вимоги до проектування холів, рецепції, приймального відділення, кафе, аптеки, місць для дитячих візків, зони очікування;
рекуперації та вентиляції.
ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я» поширюється на проектування нових і реконструкцію існуючих будинків і споруд усіх типів закладів охорони здоров’я незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності, а також приміщень медичного призначення, вбудованих чи таких, що входять до складу інших типів будинків.
Далее
