Опубликовано director 27 Июн 2019 в Главная | 2 комментария
В дореволюционные времена (до 1917 г.) гражданским браком называли семейные отношения, которые не освященные таинством венчания, но зарегистрированные в ЗАГСе.
И соответственно закон защищал лишь те семейные отношения между мужчиной и женщиной, которые были освящены тайной венчания.
На основании выданного 20 февраля 1919 Декрета Совнаркома Украины законным стал признаваться брак, заключенный в органах государственной власти, а брак, который заключался по религиозному обряду, больше не создавал правовых последствий.
На сегодняшний день множество пар проживают одной семьей, но по различным причинам не хотят регистрировать свои отношения в органах ЗАГСа.
Сейчас понятие «фактические брачные отношения» распространяется на те семейные союзы, которые не признанные не только церковью, но и государством.
Семейный кодекс Украины устанавливает понятие брака, так браком является семейный союз женщины и мужчины, зарегистрированный в органе государственной регистрации актов гражданского состояния.
К сожалению, нередко, после того как проходит любовь, у бывших фактических супругов возникают некоторые неудобства по правовым вопросам. Об основном сегодня расскажут адвокаты Юридической компании-Легал.
Что делать, если в гражданском браке рожден ребенок?
Глава 12 Семейного кодекса «Определение происхождения ребенка» определяет: родители ребенка, зачатого и/или рожденного в браке, — являются супругами, факт этого подтверждается свидетельством ЗАГСа.
Ребенок, рожденный в законном браке (то есть, у родителей есть свидетельство о браке), регистрируется просто по заявлению одного из родителей. При гражданском браке этого недостаточно.
Материнство фиксируется в документе, который выдается маме при выписке из родильного дома. А для установления отцовства необходимо пройти следующие этапы.
- Отец и мать ребенка подают совместное заявление в ЗАГС до или после рождения ребенка (это можно сделать, лично явившись в ЗАГС, или направить нотариально заверенное письмо почтой на адрес ЗАГСа).
- Отцовство может быть установлено через суд – решением суда (при отсутствии совместного заявления, а также при факте смерти мужчины, который признавал себя отцом ребенка, но не состоял в официальном браке с его матерью).
Из этих же отношений возникает и право на алименты:
Далее
Опубликовано director 25 Июн 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Фабула судової справи: Нерідко сторона процесу намагається всіляко затягнути хід судового розгляду справи, що може бути обумовлено різними обставинами: бажанням відтягнути винесення судового рішення, а, отже, — і момент його виконання, наявністю планів досягнути компромісних домовленостей, або надією дочекатися нових доказів тощо. Практика зловживань процесуальними правами настільки поширена, що останнім часом стали поширюватись своєрідні рейтинги способів затягування судового розгляду справ. З огляду на наведене ця судова справа заслуговує на увагу.
Стягуючи з приватного підприємства (ПП, позивач за зустрічним позовом) в дохід держави штраф в розмірі 3 000,00 грн, апеляційний суд виходив із того, що ПП втретє оскаржується ухвала районного суду, якою зустрічну позовну заяву ПП про стягнення товарно-матеріальних цінностей повернуто позивачу. При цьому кожного разу приватне підприємство подавало апеляційну скаргу на той самий об`єкт оскарження без дотримання вимог ЦПК України, не сплачуючи жодного разу судовий збір, не виконуючи вимоги ухвал суду про необхідність усунути недоліки та сплатити судовий збір і зазначити поважні причини пропуску процесуального строку для подачі апеляційної скарги.
Апеляційний суд розцінив вказані дії, як зловживання своїм процесуальним правом, з метою затягування розгляду справи, де первісним є позов орендодавця про розірвання договору оренди, а пред`явлений ПП позов є зустрічним, тобто вчиняє дії по унеможливлюванню здійснення своєчасного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду із наведеним судовим рішенням погодився, зазначивши, що іідповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. А ч. 2 цієї ж статті визначений перелік дій сторони, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами, зокрема, вчинення аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч.4 ст. 44 ЦПК України).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 148 ЦПК України суду надано право постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Звертає на себе увагу той факт, що в постанові ВС/КЦС, зокрема, послався на раніше допущені ПП випадки зловживання правами в інших справах. Адже, колегія суддів зазначила в постанові, що «на ПП не вперше покладено обов`язок зі сплати штрафу у зв`язку із зловживанням заявником своїми процесуальними правами, що фактично унеможливлює здійснення судом першої інстанції своєчасного розгляду справи впродовж розумних строків (постанови Верховного Суду від 18 грудня 2018 року справа № 530/342/17, від 19 грудня 2018 року справа № 530/1820/16-ц). Вказане додатково підтверджує про зловживання заявником своїми процесуальними правами і в інших справах, що додатково дає підстави стверджувати про обґрунтованість та законність» судового рішення.
Наприкінці доречно нагадати, що відповідно до ст. 44 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з’їздом адвокатів України 09 червня 2017 р. із змінами і доповненнями від 15 лютого 2019 р.) адвокат має поважати процесуальні права адвоката, який представляє іншу сторону, і не вдаватись до дій, що грубо порушують останні. Адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на невиправдане затягування судового розгляду справи.
Далее
Опубликовано director 25 Июн 2019 в Новости | Нет комментариев
С 1 июля в Украине будет отменен ночной тариф на потребление электроэнергии для бытовых потребителей.
Об этом рассказал председатель правления «Житомироблэнерго» Алексей Шекета, сообщают Украинские новости.
«Не будет дифференциации по зонам, которые были утверждены на 1 июля 2019 года. Это не решение облэнерго. С одной стороны, мы также шокированы, поскольку распределение электроэнергии — является нашей основной задачей. И когда будут перепады, будет небольшой хаос, не совсем для нас будет положительный, поскольку мы тоже закупаем электроэнергию на энергорынке. Если не сможем спрогнозировать энергопотребление, будем нести большие финансовые потери», — сказал Шекета.
Напомним, ранее Кабинет Министров Украины заявил, что стоимость электроэнергии для населения после проведения реформы рынка не вырастет.
Далее
Опубликовано director 25 Июн 2019 в Новости | Нет комментариев
В Украине 1 июля вступает в силу новая строительная норма, согласно которой места с зарядками для электромобилей на парковках станут обязательными. Об этом сообщил заместитель министра регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Лев Парцхаладзе.
Такие изменения будут касаться новых парковок и тех, которые собираются реконструировать. По данным Парцхаладзе в Украине около 13 тис. электромобилей, а весной спрос на них вырос на 67%. Согласно нормы на парковках будут обязательными менее 5% мест с электрозарядками.
Парцхаладзе заявил, что в планах уже к 2030 году обеспечить обустройство зарядками для электрокаров на 100%.
«В связи с новыми изменениями в ГБН, не менее чем 5% машиномест от общего количества в гаражах и автостоянках необходимо выделять для обустройства зарядными устройствами для парковки транспортных средств, оснащенных исключительно электрическими двигателями (одним или несколькими)», — отметил Лев Парцхаладзе.
Далее
Опубликовано director 25 Июн 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
ПОСТАНОВА 20 червня 2019 року Справа № 904/712/18
За положенням частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника.
Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України.
Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому Договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже Договір не підлягає розірванню.
Отже наслідком відчуження нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, яка перебувала в оренді, є відсутність у відчужувача цього майна відповідних підстав для сплати орендної плати за цю земельну ділянку відповідно до умов договору оренди землі, оскільки фактичне користування цією земельною ділянкою здійснює новий власник нерухомого майна.
Далее
Опубликовано director 25 Июн 2019 в Новости | Нет комментариев
Держпраці навела перелік додаткових відпусток, які надаються працівникам щорічно (за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, особливий характер праці тощо). І розповіла про правила надання таких відпусток, про які має знати кожен роботодавець
Держпраці у Кіровоградській області нагадує, що відповідно до ст. 76 КЗпП і ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», до щорічних додаткових належать відпустки:
- за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці згідно зі Списком №1 (ст. 7 Закону про відпустки);
- за особливий характер праці згідно зі Списком №2 і працівникам із ненормованим робочим днем (ст. 8 Закону про відпустки);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
До інших додаткових відпусток належать щорічні додаткові відпуски держслужбовців, суддів, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників дипломатичних служб, атестованих працівників прокуратури, батьків (осіб, які їх замінюють) дітей-інвалідів і ВІЛ-інфікованих, працівників, які надають допомогу людям із ВІЛ-інфекціями, лікарів та медичних працівників, перелічених у п. «н» ч. 1 ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р.
Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання визначено окремими нормативно-правовими актами. Проте існують загальні правила їх надання.
Щорічні додаткові відпустки: загальні правила
Основні правила надання додаткових відпусток мало чим відрізняються від порядку надання щорічних основних відпусток. Проте слід пам’ятати про декілька важливих нюансів, прописаних у ст. 10 Закону про відпустки та ст. 79 КЗпП. Отже, основні правила для надання додаткових відпусток такі:
- щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 7 і ст. 8 Закону про відпустки, надають понад тривалість основної відпустки за однією з підстав, обраною працівником. Однак працівникам, професії та посади яких позначені значком «*» у Списку №1 і Списку №2, щорічні додаткові відпустки надаються з декількох підстав;
- додаткову відпустку за бажанням працівника надають окремо чи приєднують до основної відпустки;
- право на додаткову відпустку повної тривалості в перший рік роботи (як і на основну) виникає після шести місяців безперервної роботи на підприємстві (а до його настання відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу). Зважаючи на особливості надання додаткових відпусток за роботу в шкідливих і важких умовах та за особливий характер праці, їх краще надавати саме пропорційно фактично відпрацьованому часу (інакше потім доведеться з’ясовувати, чи не надали часом зайві дні додаткової відпустки);
- щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах і за особливий характер праці роботодавець зобов’язаний надати працівникові протягом робочого року згідно із ч. 5 ст. 80 КЗпП;
- щорічні додаткові відпустки (як і основні) дозволено переносити й ділити на частини;
- за невикористані дні додаткової відпустки виплачують компенсацію під час звільнення, а також за бажанням працівника, якщо він відпочивав не менше ніж 24 календарні дні (за дні, що перевищують цю тривалість) із загальної тривалості щорічних відпусток (ч. 1, 4 ст. 24 Закону про відпустки).
Визначення стажу для щорічної додаткової відпустки
До стажу, що надає право на щорічну додаткову відпустку, згідно із ч. 2 ст. 82 КЗпП і ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки зараховують час:
- фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше ніж половину тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади. При цьому не враховується час, необхідний для підготовки робочого місця до роботи, а також для завершення роботи;
- щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами та за особливий характер праці;
- час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Очевидно, що до стажу для щорічних додаткових відпусток не враховують час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігали місце роботи (посаду) і зарплату повністю (окрім щорічних основної та додаткових відпусток) або частково. Тобто під час розрахунку стажу для додаткової відпустки не беруть, зокрема:
- час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу тощо;
- період тимчасової непрацездатності;
- дні відпустки без збереження зарплати, передбаченої ст. 25, 26 Закону про відпустки;
- період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (за медичним висновком – шести), а якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), – шістнадцятирічного віку;
- інші періоди роботи, такі як: навчальна відпустка, відпустка на дітей, чорнобильська відпустка, курси підвищення кваліфікації, відрядження тощо.
Визначаючи кількість днів розрахункового періоду, з нього виключають не лише святкові та неробочі дні, а й робочі дні, протягом яких працівник не працював при скороченому робочому тижні (лист Мінпраці від 12.03.2007 р. №66/06/186-07).
Щорічна додаткова відпустка за шкідливі та важкі умови праці
Таку відпустку надають згідно зі ст. 7 Закону про відпустку працівникам зі Списку №1, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів. Особливості надання щорічної додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці визначені в Порядку застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку на роботах, затвердженому наказом Мінпраці України від 30.01.1998 р. №16. Озвучимо основні правила, яких слід дотримуватися роботодавцям, які надають своїм працівникам щорічні додаткові відпустки за Списком №1:
- для визначення тривалості додаткової відпустки потрібно провести атестацію робочого місця працівника (ч. 2 ст. 7 Закону про відпустки). Її здійснюють згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 р. №442;
- конкретну тривалість додаткової відпустки визначають у колективному чи трудовому договорі залежно від фактичної зайнятості працівника в шкідливих та важких умовах (ч. 2 ст. 7 Закону про відпустки);
- якщо тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість відпустки зі Списку №1, її може бути подовжено на кількість днів різниці за рахунок власних коштів підприємства (абз. 2 п. 4 Порядку №16-1).
- роботодавець має вести облік робочого часу за кожним із видів шкідливих і важких робіт. У разі якщо працівники трудилися в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надають додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу роботи проводять окремо (п. 8 Порядку №16-1);
- додаткову відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу (п. 9 Порядку №16-1).
До слова: Список №1 не містить виключного переліку виробництв, цехів, професій, посад зі шкідливими та важкими умовами праці, що надають право на додаткову відпустку. Відповідно до Порядку №16-1, додаткову відпустку надають також деяким категоріям працівників, які обіймають посади чи працюють за професіями, які прямо в Списку №1 не вказані, а саме:
- працівникам, посади та професії яких не передбачені в цьому Списку, але в окремі періоди робочого часу вони виконують такі роботи (п. 3);
- тим, які працюють за професіями (на посадах), зазначеними в розділі «Загальні професії за всіма галузями господарства» (якщо ці професії та посади не передбачені в інших розділах (підрозділах) Списку №1) незалежно від того, у яких цехах і виробництвах вони працюють (п. 5);
- бригадирам, помічникам і підручним робітникам, якщо таку відпустку надають робітникам відповідних професій, зайнятим на роботах у шкідливих і важких умовах (п. 6);
- усім працівникам, якщо виробництва та цехи в Списку №1 зазначені без конкретного переліку професій і посад (пп. 3, 5, 6, 7 Порядку №16-1).
Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці
Таку «особливу» відпустку надають окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я (далі – додаткова відпустка за особливий характер), наведеним у Списку №2 (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки). Максимальна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці згідно зі Списком №2 – 35 календарних днів. А її конкретну тривалість установлюють у колективному чи трудовому договорі залежно від зайнятості працівника в таких умовах.
Особливості надання такої відпустки визначені Порядком застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим наказом Мінпраці України від 30.01.1998 р. №16. Вони аналогічні тим, які встановлено для «шкідливих» відпусток. Єдине, що їх різнить: атестацію робочого місця для визначення права на «особливу» відпустку проводити не потрібно.
Нагадаємо, що деякі категорії працівників мають право на додаткову відпустку з декількох підстав (і за Списком №1, і за Списком №2).
Щорічна додаткова відпустка за ненормованість
Це один із видів відпустки за особливий характер праці, яку надають працівникам із ненормованим робочим днем. Максимальна її тривалість – 7 к.дн., а список посад, робіт та професій із таким режимом роботи визначають колективним (трудовим) договором (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки).
Особливості надання додаткової відпустки за ненормований робочий день визначено в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці від 10.10.1997 р. №7.
Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором за кожним видом робіт, професій та посад або трудовим договором (п. 2 та п. 7 Рекомендацій №7). При цьому додаткову відпустку за ненормований робочий день надають пропорційно часу, відпрацьованому на роботі (посаді), що надає право на цю відпустку.
Далее
Опубликовано director 25 Июн 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Спори про скасування рішень реєстраторів, прийнятих в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», є цікавими і складними.
Постанова КГС ВС від 19 червня 2019 року у справ № 917/2101/17:
«Відповідно до ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку», яка має назву «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин:
«Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.»
В п.7.1.2 іпотечного договору сторони встановили, що набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання по кредитному договору здійснюється у порядку, передбаченому ст.37 ЗУ «Про іпотеку».
При цьому, ціною придбання іпотекодержателем у власність предмету іпотеки є ринкова вартість предмету іпотеки, яка визначається незалежним суб`єктом оціночної діяльності, визначеним за вибором іпотекодержателя.
Отже і законом, і договором прямо визначена необхідність саме при передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки встановлення вартості предмету іпотеки на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Даний висновок підтверджується і постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №306/2053/16-ц, в якій зазначено, що суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи, зокрема, відсутні відомості про інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною.
З урахуванням в т.ч. і викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Предметом розгляду справи №306/2053/16-ц також було скасування реєстрації речового права, права власності на іпотечне майно і позов, зокрема, обґрунтовувався відсутністю інформації про вартість майна, за якою відбувалося зарахування вимог.
З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що обставини щодо оцінки майна не входять до предмету доказування у межах предмету позову у цій справі, а іпотекодавець може оспорювати оцінку майна виключно при розгляді його вимог щодо відшкодування різниці між вартістю майна та розміром забезпечених іпотекою вимог (за умови його 90 відсоткового перевищення) в окремому позовному провадженні, та доходить висновку, що апеляційним судом необґрунтовано не розглянуті доводи позивача, що вказаний звіт про оцінку не є належним доказом у справі, оскільки оцінка майна проведена з порушенням вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003».
Резолюція: на новий розгляд в апеляцію.
Далее
Опубликовано director 25 Июн 2019 в Новости | Нет комментариев
Уже з 1 липня 2019 в Україні зросте вартість оформлення біометричного паспорта та внутрішньої ID-картки.
Уряд затвердив зростання вартості оформлення паспорта громадянина України (ID-картки) та біометричного паспорта для виїзду за кордон ще в квітні, однак нововведення набуває чинності з 1 липня. Зміниться також ціна бланків згаданих документів, пише maximum.fm
Нові ціни оформлення закордонного біометричного паспорта:
- до 20 робочих днів – 682 гривень (352 грн за адмінпослуги та 330 грн за бланк); колишня вартість – 557,32 грн;
- до 7 робочих днів та до 3 робочих днів у разі наявності підстав – 1034 гривень (704 грн за адмінпослуги та 330 грн за бланк); колишня вартість – 810,32 грн.
Нова вартість отримання ID-картки:
- до 20 робочих днів – 345 гривень (126 грн за адмінпослуги та 219 грн за бланк); колишня вартість – 279 грн;
- до 10 робочих днів – 471 гривня (252 грн за адмінпослуги та 219 грн за бланк); колишня вартість – 366 грн.
Далее
Опубликовано director 25 Июн 2019 в Новости | Нет комментариев
Кабинет министров на ближайшем заседании примет решение о повышении пенсий гражданам, которые имеют большой стаж работы, при это получают небольшую пенсию из-за низкой зарплаты.
Об этом заявил премьер-министр Украины, сообщает пресс-служба правительства.
По словам главы правительства, уже с 1 июля женщины, которые имеют стаж более 30 лет, и мужчины со стажем более 35 лет получат повышение пенсий. В среднем пенсия составит не менее двух тысяч гривен.
Как отметил премьер, это будет очередной этап перерасчета пенсий, и дальше увеличение будет происходить в автоматическом режиме.
Далее
Опубликовано director 24 Июн 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Велика Палата розглянула справу №916/3156/17 за позовом ПАТ «Імексбанк» про визнання договору недійсним.
Позивач посилається на те, що, розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника. Внаслідок того відповідний договір про розірвання визнано нікчемним згідно з пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У подальшому ПАТ «Імексбанк» подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на пункт 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними». За змістом документа, нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав. Суд посилався на недоведеність позивачем вимог і ненадання відповідних доказів. Суди попередніх інстанцій зазначили відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі.
Частково задовольняючи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк», Верховний Суд зазначив наступне.
Велика Палата погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року по справі №577/5321/17, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб’єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду також погодилася:
— з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-308цс16,
— з постановами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є за законом.
Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Велика Палата звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.
Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата не погодилася з висновками, викладеними в постановах КЦС у справах:
- від 21 листопада 2018 року №577/5321/17,
- від 03 жовтня 2018 року №369/2770/16-ц,
- від 07 листопада 2018 року №357/3394/16-ц
- та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року №6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину.
У зв`язку з цим ВП відступила від правових висновків КЦС та ВСУ у цій частині.
ВП відзначила, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину
Далее
