Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розробило новий законопроект «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду».
Про це повідомив заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Лев Парцхаладзе.
Згідно з ним пропонується у разі прийняття рішення про знесення застарілого будинку обов’язково спочатку звести нове житло, переселити до нього людей і лише після цього зносити стару будівлю.
«Обов’язково потрібно, щоб нова квартира була з ремонтом, і у разі необхідності була забезпечена допомога жителям у переїзді, бо не всі навіть мають на це можливість. Тоді це буде правильно», – зазначив він.
Новий законопроект, окрім цього:
враховує можливість здійснення реконструкції застарілого житла різної поверховості, а не лише до 5 поверхів;
визначає замовниками проектів реконструкції виконавчі органи сільських, селищних та міських рад;
розширює перелік можливих джерел фінансування проектів;
визначає алгоритм прийняття рішення щодо реконструкції або знесення;
удосконалює процедуру видачі компенсації власникам застарілого житла;
передбачає різні можливі варіанти відселення жителів під час реконструкції, максимальну відстань, на яку відбуватиметься відселення, та інші питання.
Додамо, новий законопроект розроблений Мінрегіоном спільно з Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Діпромісто» імені Ю. Білоконя.
Далее
Державна екологічна інспекція звернулась до суду з позовом до приватного підприємства, в якому просила зобов`язати відповідача припинити дії, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю).
Відповідно до обставин справи у 2016 році між позивачем та відповідачем було листування з приводу проведення перевірки. Підприємство повідомило позивача, що запланована перевірка суперечить мораторію встановленому п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», тому без дозволу Кабінету Міністрів України співробітники інспекції до проведення перевірки допущені не будуть.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що жодним законом не уповноважено позивача на звернення до суду з вимогами про зобов`язання суб`єкта приватного права припинити дії, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю) в порядку здійснення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.
Державна екологічна інспекція оскаржила судові рішення в касаційному порядку.
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду частково задовольнив касаційну скаргу, судові рішення скасував, а провадження у справі закрив.
Суд касаційної інстанції не знайшов підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.04.2018 у справі № 818/3764/15, відповідно до якого у розумінні положень статей 8, 10, 11, 12 Закону №877-V, пункту 3 Положення, статей 2, 50 КАС у разі відмови суб`єкта господарювання допустити Державну екологічну інспекцію України в особі її органів до здійснення державного контролю (нагляду), Державна екологічна інспекція України, її органи та/чи посадові особи не мають повноважень звертатися до адміністративного суду з вимогами зобов`язати суб`єкта господарювання допустити посадових осіб інспекції до здійснення державного контролю. Передбачене у пункті 3 Положення повноваження виступати позивачем та відповідачем у судах не є тотожним поняттю (положенню) мати право (повноваження) на звернення до суду за захистом конкретного права, оскільки бути позивачем чи відповідачем у суді для органу державної влади означає насамперед мати право (повноваження) на здійснення дозволених йому нормативно визначених (приписаних) дій та рішень.
Касаційний адміністративний суд зазначив, що суб`єкт владних повноважень, який звертається до суду, повинен обґрунтувати підстави звернення та зазначити їх у позовній заяві. Відсутність цих відомостей свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.
У разі встановлення судом відповідних правових підстав для звернення до суду, прямо визначених у Конституції або законах України, суд може відкрити провадження в адміністративній справі за позовом суб`єкта владних повноважень і вирішувати її по суті.
Судовий розгляд у справі за позовом суб`єкта владних повноважень, який подано до суду за відсутності необхідних передумов, не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства — захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
ВС зауважив, що якщо суб`єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з`ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з`ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду (постанова від 06.06.2019 у справі №814/2764/16).
Далее
?Постанова КЦС ВС від 06.06.2019 № 468/1375/15-ц (61-12143св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82308490
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення права добросусідства.
✔️В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1.
Відповідач є власником сусіднього будинку НОМЕР_1 та законним користувачем прибудинкової земельної ділянки, що розташовані по тій же АДРЕСА_1. Близько 20 років вказані земельні ділянки були розділені дерев`яною огорожею, яка кріпилася на бетонних стовпчиках.
21 січня 2010 року позивач узгодив межі своєї земельної ділянки із сусідами, в тому числі і з відповідачем, після чого земельну ділянку приватизував, отримавши про це відповідний Державний акт.
Указано, що в квітні 2014 року ОСОБА_2 самовільно зламала огорожу, що розділяла їх земельні ділянки і перемістила межу на 0,55 м в глиб території позивача та почала будівництво гаражу.
Посилаючись на виписані обставини та на те, що відповідач залишила без задоволення його вимоги щодо повернення самочинно зайнятої частини земельної ділянки, позивач просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, шляхом демонтування побудованої стіни та відновлення межі земельної ділянки згідно технічної документації, відступивши на 0,55 м з його території.
✔️В грудні 2015 року позивачем було подано до суду доповнення до позовної заяви, в якій він вказав, що у 2014 році він замовив і виготовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки. Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 21 липня 2014 року був підписаний усіма суміжниками, окрім ОСОБА_2 , яка відмовилась погодити межу від літ. А до літ. Е на плані місцевості та порушила її. На думку позивача своєю відмовою в погодженні меж відповідач чинить йому перешкоди у користуванні власною земельною ділянкою, тому позивач додатково просив суд зобов`язати відповідача підписати акт погодження меж земельної ділянки.
✔️Рішенням Баштаського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2017 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
✔️Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач при зверненні до суду посилався на те, що ОСОБА_2 збудувала стіну господарської споруди (гараж) на межі земельних ділянок, знесла частину паркану, який стоїть вже більше 20 років і, відступивши на 55 см в глибину ділянки позивача, спорудила огорожу із шиферу. Районний суд указав, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів і не довів, що відповідач самочинно зайняла частину його земельної ділянки та чинить йому перешкоди у користуванні нею.
✔️Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 22 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2017 року залишено без змін.
✔️Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем його позовних вимог є вірними та відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому, зазначено, що під час апеляційного розгляду справи позивач пояснив, що син та невістка відповідача стали споруджувати гараж практично на межі його та відповідача земельних ділянок, вони замінили частину старої дерев`яної огорожі на огорожу із шиферу, навісивши шиферні листи на бетоні стовпчики, на яких кріпилася раніше стара огорожа, не переміщуючи їх.
✔️Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1827 га, яка знаходяться в АДРЕСА_1.
Земельна ділянка позивача межує із земельною ділянкою в АДРЕСА_2, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_2
✔️Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем встановлено спірну споруду (стіну гаражу) на межі земельних ділянок учасників справи, що порушує його права.
✔️Також, позивач зазначав, що відповідачем встановлений паркан, який знаходиться на його (позивача) земельній ділянці.
Крім того, позивач вважав, що відмова ОСОБА_2 підписати акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 21 липня 2014 року, який є частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, також порушує його права.
✔️Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, зокрема: того, що збудована відповідачем стіна гаражу знаходиться на межі земельних ділянок учасників справи і це порушує права позивача, того, що відповідачем встановлена паркан на земельній ділянці позивача, а також того, що ОСОБА_2 була зобов`язана підписати акт прийомки-передачі межових знаків і таке не підписання порушує права позивача.
✔️За клопотанням відповідача судом першої інстанції у справі призначено судову земельно-технічну експертизу.
✔️Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 17-654/655 від 23 серпня 2017 року для того щоб визначити, чи є накладення спірних земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_1 і вказати площу накладення експерту потрібні графічні дані геодезичної зйомки сумісної межі указаних земельних ділянок на час проведення дослідження.
✔️Крім того, в указаному висновку зазначено, що стверджувати про зміну площі спірної земельної ділянки неможливо без геодезичної зйомки на час проведення дослідження.
✔️Також, в указаному висновку зазначено, що відповісти на питання щодо порушення ОСОБА_2 умов землекористування можливо тільки після винесення в натуру суміжної межі спірних земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_1 із визначенням чіткої межі та встановлення відповідних межових знаків.
✔️Необхідні експерту дані учасниками справи не надано.
✔️Апеляційним судом також установлено, що під час апеляційного розгляду справи позивач пояснив, що син та невістка відповідача стали споруджувати, практично на межі його та відповідача земельних ділянок гараж. При цьому, вони замінили частину старої дерев`яної огорожі на огорожу із шиферу, навісивши шиферні листи на бетоні стовпчики, на яких кріпилася раніше стара огорожа, не переміщуючи їх.
✔️Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
✔️За загальними правилами добросусідства, закріпленими законом у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов`язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей.
✔️Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
✔️За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
✔️Наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець — юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (пункти 1.1., 1.2., 1.3).
✔️У пунктах 4.1-4.3 Інструкції зазначено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. ✔️Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
✔️Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
✔️Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
✔️За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
✔️Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
✔️Позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.
✔️Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей щодо чинної конфігурації межі спірних земельних ділянок, а також проведення геодезичних досліджень земельних ділянок, необхідність яких було підтверджено висновками експерта, позивачем не порушувалось.
✔️Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.
✔️Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
✔️Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач — є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач — для відхилення його заперечень проти позову.
✔️У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.
✔️Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів і не довів, що відповідач самочинно зайняла частину його земельної ділянки та чинить йому перешкоди у користуванні нею, а також того, що указані позивачем дії/бездіяльність відповідача порушують його права, врахувавши обставини, викладені у висновку судової земельно-технічної експертизи № 17-654/655 від 23 серпня 2017 року суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі.
✔️Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи, зокрема, висновками судової земельно-технічної експертизи № 17-654/655 від 23 серпня 2017 року, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
✔️Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, зокрема, повідомлення Доброкриничанської сільської ради від 03 липня 2014 року, акт контрольного перемірювання, довідку Доброкриничанської сільської ради від 17 липня 2015 року, акт повторного контрольного перемірювання від 16 травня 2016 року є безпідставними, оскільки указані документи містяться в матеріалах справи та про їх дослідженні і врахування указано, зокрема, у рішенні суду першої інстанції, яке залишено без змін апеляційним судом.
✔️Відомості, викладені в указаних документах не спростовують, зокрема, обставини, зазначені у висновках проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи.
✔️Крім того, оскільки судами попередніх інстанцій відмовлено позивачу у позові у зв`язку із ненаданням останнім належних та допустимих доказів порушення його прав та підтвердження тих обставин, що визначені в позові, він не позбавлений можливості захисту свої відповідних прав за умови їх належного доведення згідно вимог цивільного процесуального закону.
✔️Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
?Постанова КАС ВС від 12.06.2019 №813/3415/18 (К/9901/5962/19):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82383730
⚡Ключові висновки КАС:
✔️1. 31.07.2018 Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною і скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 18.07.2018 №ЛВ 631/448/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223380 грн. на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
✔️2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 у задоволенні позову було відмовлено.
✔️3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 скасовано; позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу №ЛВ 631/448/АВ/ФС від 18.07.2018.
Висновки Верховного Суду:
✔️26. Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами — підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
✔️27. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою — сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі — Порядок № 509).
✔️28. Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі — уповноважені посадові особи).
✔️29. Згідно з п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі — справа). Відповідно до п. 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
✔️30. Згідно з п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
✔️31. Ключовим правовим питанням у справі є застосування п. 6 Порядку № 509, а саме зміст обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
✔️32. Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
✔️33. Насамперед, Суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 223380 грн., який було застосовано до позивача, є суттєвим. Така санкція співмірна з покараннями за злочини. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
✔️34. Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав — на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
✔️35. Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
✔️36. Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
✔️37. Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
✔️38. З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
✔️39. Таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
✔️40. З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
✔️41. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
✔️42. Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
✔️43. Якщо особа з`явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п`ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною.
✔️44. За обставинами цієї справи, лист від 10.07.2018 № 286/2/11-39 про розгляд справи про накладення штрафу 18.07.2018 о 15:30, за адресою м. Львів, пл. Міцкевича, 8 було скеровано позивачу 11.07.2018. Лист не було вручено Позивачу 13.07.2018 «з інших причин», 18.07.2018 — «відправлення вручено особисто». Обставин, які б свідчили про ухилення від отримання повідомлення судами не встановлено.
✔️45. Отже, відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований належним чином. За таких обставин, постанова про накладення штрафу є протиправною і була обґрунтовано скасована судом апеляційної інстанції.
Аудиторська палата України визначила розміри членських внесків на 2019 рік для свої членів — аудиторських фірм та аудиторів.
Також рішенням від 18 травня 2019 року № 1/9 затверджено Положення про членські внески до Аудиторської палати України.
Так, членський внесок аудиторських фірм становить:
— для аудиторських фірм, які не мають права проводити обов’язковий аудит та обов’язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес у сумі 4173 грн;
— для аудиторських фірм, які мають право проводити обов’язковий аудит, крім обов’язкового аудиту фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес у сумі 12519 грн;
— для аудиторських фірм, які мають право проводити обов’язковий аудит та обов’язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес у сумі 16692 грн.
Для аудиторів членський внесок встановлено у сумі 1043 грн.
Членський внесок сплачується щорічно, до 1 липня, у національній валюті України — гривні, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок АПУ.
Якщо аудитор або аудиторська фірма включається до Реєстру після 1 липня поточного року, вони сплачують членський внесок протягом 2 місяців з дати включення до Реєстру.
Банківські реквізити для сплати членських внесків та інформація про їх розмір на поточний рік публікуються на офіційному веб-сайті АПУ.
Далее
У справі № 905/494/18 ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до Комерційного банку про визнання права власності на нежиле приміщення.
Позов обґрунтовано втратою правовстановлюючих документів на об’єкт нерухомого майна внаслідок бездіяльності представників відповідача (Банку), якому такі документи передавались на виконання договору іпотеки, дія якого наразі є припиненою.
При винесенні постанови у даній справі Верховний Суд врахував, що в разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв’язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб’єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв’язку з відсутністю у нього відповідного документа.
У даній справі позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно (іпотека відповідача припинена, заборона відчуження скасована, будь-які інші обтяження відповідача відсутні), як і не доведено порушення, невизнання та/або оспорювання його прав власника будь-якими іншими особами, що підтверджується тим, що відомості про спірний об’єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачу.
При цьому, обставини втрати та/або неможливості повернення відповідачем правовстановлюючих документів позивача також не можуть обґрунтовувати порушення прав позивача як власника спірного об’єкту нерухомості у даному спорі про визнання права власності, оскільки позивачем не доведено, що останній не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об’єктом через відсутність зазначених документів, зокрема, отримав відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погодився із висновком щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України.
З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитись за посиланням:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/81785420.
5 июня Кабинет министров Украины принял постановление №474, которым изменил процедуру проезда через линию пересечения на Донбассе для граждан, которые не достигли 16-летнего возраста.
Согласно документу украинцы, которые выехали с временно оккупированной территории, чтобы оформить документы, удостоверяющие личность и подтверждающие гражданство Украины, смогут въехать обратно, предъявив справку, выданную территориальным органом или территориальным подразделением ГМС.
Это справка о подаче документов для дальнейшего оформления и получения паспорта гражданина Украины, паспорта гражданина Украины для выезда за границу, удостоверяющая указанные факты и являющаяся обстоятельством, которое учитывается при перемещении лиц через контрольные пункты въезда на временно оккупированную территорию Украины и выезда с нее.
Со дня вступления в силу постановления №474 уполномоченные служебные лица органа охраны государственной границы будут предоставлять ребенку до 16 лет разрешение на выезд с временно оккупированной территории на основании его свидетельства о рождении, а также паспорта гражданина Украины или паспорта гражданина Украины для выезда за границу лица, в сопровождении которого они выезжают (а в случае, когда ребенка сопровождает опекун, попечитель, один из приемных родителей или родителей-воспитателей, — также решение органа опеки и попечительства об устройстве ребенка для подтверждения полномочий законного представителя), для оформления документов, удостоверяющих личность и подтверждающих гражданство Украины.
Если уполномоченное служебное лицо подразделения охраны государственной границы выявило на контрольном пункте ребенка до 16 лет без сопровождения вышеназванных лиц, такому ребенку дадут разрешение на выезд с временно оккупированной территории Украины и безотлагательно (в течение суток) сообщат о таком ребенке органам Нацполиции и передадут органу опеки и попечительства по месту его выявления для обеспечения его социальной защиты в соответствии с Порядком осуществления органами опеки и попечительства деятельности, связанной с защитой прав ребенка, и Порядка взаимодействия государственных органов и органов местного самоуправления в ходе выявления разлученных с семьей детей, не являющихся гражданами Украины.
Документ совершенствует порядок выезда детей, не достигших 16-летнего возраста, через контрольные пункты въезда/выезда на территории Херсонской области, в том числе в случае отсутствия документов, удостоверяющих личность, подтверждающих гражданство Украины, и без непосредственного сопровождения законных представителей. Постановление вступает в силу через 30 дней со дня опубликования, то есть 12 июля 2019 года.
Далее
Об этом на Украинском муниципальном форуме заявил премьер-министр Украины Владимир Гройсман, сообщает «Слово и Дело» со ссылкой на Правительственный портал.
Гройсман планирует сокращение уже с 1 января 2020 года. Однако известно, что такое решение еще не утвердили.
«Уже завтра примем решение с 1 января 2020 года сократить 50% обл- и райгосадминистраций», — сказал Владимир Гройсман.
Также он утверждает, что местные органы смогут создать свои собственные исполнительные комитеты.
«Знаю, что это долгожданное решение. Это позволит тем районам, где уже функционируют полноценные общины, жить по новым стандартам и управляться теми людьми, которых люди на местах знают. Я не хочу назначать людей на места, я их не знаю, — сказал Владимир Гройсман. — Но я остаюсь партнером общин и готов защищать их интересы».
Далее
Начальник Львівського управління Офісу великих платників платників податків ДФС Нонна Багмет, на обслуговуванні якого перебувають великі платники податків Західного регіону, в т.ч. платники Івано-Франківської та Закарпатської областей розповіла для редакції ІФ «Галицький кореспондент» про особливості розрахунків із нерезидентами в 2019 році зокрема, про те, які строки встановлено для розрахунків/постачання за ЗЕД договорами з 07.02.2019 та за яких умов штрафи за порушення таких строків не застосовуються.
Нагадаю, що 07 лютого 2019 року введено в дію Закон України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473). Зокрема було збільшено граничний строк розрахунків за експортно-імпортними операціями, а також встановлено умови за яких штрафи за порушення таких строків не застосовуються.
Тож, які строки для розрахунків/поставки товару наразі встановлено?
Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлені п. 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі – Положення), затвердженого постановою Правління НБУ від 02 січня 2019 року № 5 становлять 365 календарних днів.
При цьому, прошу звернути увагу, що під валютний контроль підпадають операції з експорту, по яких не здійснено передоплати, та імпортні операції, по яких нерезиденту було перераховано аванс. На строк поставки резидентом за експортним договором, та розрахунку за імпортований, але не оплачений товар такі строки не поширюються.
Хочу наголосити, що НБУ скасував граничні строки розрахунків за низкою експортно-імпортних операцій. Зазначені зміни затверджені постановою НБУ від 14.05.2019 р. №67 та набувають чинності з 16 травня 2019 року
Відтепер граничні строки розрахунків за зовнішньоекономічними операціями (на сьогодні – 365 днів) не будуть розповсюджуватися на такі з них:
Крім цього, Національний банк дозволив банкам завершувати валютний нагляд за дотриманням бізнесом граничних строків розрахунків за операціями з експорту товарів після зарахування коштів за акредитив.
Коли штрафи не застосовуються?
Відповідно до пп. 1 п. 9 розділу III постанови Правління НБУ від 02 січня 2019 року № 7 «Про затвердження Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів», банк завершує здійснення валютного нагляду з дотриманням резидентами граничних строків розрахунків якщо сума незавершених розрахунків за операцією з експорту, імпорту товарів не перевищує певної суми.
На сьогодні, відповідно до ч. 1 ст. 15 розділу III Закону №1702, даний розмір становить 150 тис. грн.
Проте, варто звернути увагу, що таке звільнення застосовуються лише у випадку відсутності ознак дроблення операцій з експорту/імпорту товарів.
Що ж є дробленням експортної операції? ДФС України роз\яснює, що дроблення операції з експорту товару (пп. 5 п. 3 розділу I Інструкції №7) – штучне ділення поставки товару за операцією з експорту товару, що передбачає одночасну наявність таких ознак:
Отже, граничні строки розрахунків за операціями з експорту, за перевищення строку яких передбачено нарахування пені, не поширюються на суми незначної незавершеної операції з експорту лише у разі відсутності ознак дроблення операцій з експорту товару.
Платники податків часто звертаються з питанням чи застосовується відповідальність за порушення граничних строків розрахунків за експортно-імпортними операціями, що відбулось до дати введення в дію Закону № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», тобто до 07.02.2019?
Статтею 13 Закону № 2473, який введено в дію 07 лютого 2019 року, передбачено, що Національний банк України (далі – НБУ) має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Відповідно до п. 21 розд. II Положення, граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
Згідно з п. 2 постанови Правління НБУ від 02 січня 2019 року № 7 «Про затвердження Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів» граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, визначені в п. 21 розд. II Положення, поширюються на незавершені операції резидента з експорту та імпорту товарів, за якими до 07.02.2019 не встановлено банком порушення 180-денного строку розрахунків (або строків, визначених у висновках центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, виданих на перевищення встановлених законодавством України строків розрахунків).
Таким чином, якщо граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, встановлені Законом України від 23.09.04 №185/94-ВР «Про порядок здійснення операцій в іноземній валюті» (далі – Закон № 185), було порушено до дати введення в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», то застосовуються строки та відповідальність визначені Законом № 185.
Далее
Фабула судового акта: Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом позов водія був задоволений частково, — стягнуто з міської ради на його користь 73 687,22 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 2 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Судові рішення суду мотивовані тим, що 03 січня 2016 року у м. Прилуки, внаслідок бездіяльності Прилуцької міської ради як власника доріг, відбулася ДТП. Прилуцька міська рада не виконала обов`язку щодо забезпечення організації дорожнього руху шляхом установки знаку «Дати дорогу», що призвело до завдання позивачу майнової та моральної шкоди шкоди.
Трапилось це за наступних обставин, — позивач, керуючи автомобілем «Volkswagen-Transporter», рухаючись головною дорогою, виїхав на перехрестя; одночасно на вказаній вулиці рухався автомобіль «Ford Foсus», який також виїхав на перехрестя, і у зв`язку з відсутністю дорожніх знаків пріоритету 2.1 або 2.3 здійснив маневр, не надавши перевагу в русі автомобілю під керуванням позивача, внаслідок чого і відбулося зіткнення автомобілів.
Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з зазначеними судовими рішеннями погодився, виходячі з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 14, ч. 1а ст.. 16 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху мають права на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.
Ч. 1 ст. 24 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи, несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
Згідно із ст. 9 Закону України «Про дорожній рух» до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ним органів у сфері дорожнього руху належить: компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортні пригоди сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішенням судових органів; забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; забезпечення учасників дорожнього руху інформацією з питань стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних та інших умов; вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях; термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості — невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, у діях водіїв відсутня вина під час ДТП, оскільки позивач — водій автомобіля «VOLKSWAGEN-Transporter», рухаючись на вулиці, на якій встановлено дорожній знак «Головна дорога» правил дорожнього руху не порушував, а водій автомобіля «Ford-Focus» під час переїзду перехрестя керувався вимогами пункту 16.12 ПДР України.
Таким чином Прилуцька міська рада як орган місцевого самоврядування не виконала обов`язок щодо створення спеціалізованої служби, яка повинна здійснювати організацію дорожнього руху на території міста.
Наведені обставини і дали суду підстави для застосування приписів ст.ст. 1166, 1167, 23 ЦК України, відповідно до яких майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
