Спливають останні дні 2021 року. Хтось намагається встигнути закінчити старі справи, хтось готується до зустрічі нового року, хтось вибирає подарунки близьким та рідним.
Хочеться на цій хвилі новорічної метушні, привітати Вас із наступаючим Новим Роком та Різдвом Христовим!
Хай в Ваших домівках завжди буде затишно та тепло, хай стіл буде наповнений смаколиками цілий рік!
Бажаємо Вам міцного здоровя, вірних друзів та партнерів! Хай біди обходять Вас стороною, а розпочаті справи завершуються тільки перемогою!
Ми дякуємо всім тим, хто був з нами на протязі року! Цінуємо кожного із Вас та будемо раді вітати Вас у новому 2022 році!
Веселих свят! З наступаючим Новим Роком та Різдвом Христовим!
З повагою, колектив Юридичної компанії — Лєгал!
Далее
Шановні друзі!
Наближаються новорічні та різдвяні свята, у звязку з чим повідомляємо Вас про режим роботи компанії:
31 грудня 2021 року — вихідний;
1-3 січня — вихідні дні;
4-6 січня — робочі дні;
7-9 січня — вихідні дні;
З 10 січня в звичайному режимі.
Тож, плануйте заздалегідь свій час та встигніть записатись до нас на консультацію! Будемо раді Вас бачити!
З повагою,
директор компанії Л.Я. Єфімова!
Далее
В яких випадках можливо оскаржити стягнення виконавчого збору, проаназіуємо в даній статті.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.
Відповідно до норм п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Виконавчий збір — це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника — фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника — юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). (ч. ч. 1-4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»)
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання на підставі виконавчого документа, з огляду на що, одночасно з відкриттям виконавчого провадження, державний виконавець повинен вирішити питання про його стягнення. При цьому, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Нормами п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Слід врахувати, що за змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. Відтак, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, а постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, має наслідком стягнення з боржника вже визначеної суми.
Далее
Звернення до суду із позовною заявою, ініціюючи судовий розгляд спору, часто супроводжується забезпеченням позову. Розглянемо, коли таке забезпечення є необхідністю так його вжити.
Забезпечення позову — це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Забезпечення позову слід вживати, якщо Ви розумієте, що судовий розгляд справи триватиме певний час, а відповідач може вчинити дії, які унеможливлять виконання рішення в майбутньому.
Наприклад, примусове стягнення суми, зазначеної у виконавчому листі, відносно якого є спір, відбувається на даний момент, тож на розгляд справи бажано зупинити таке стягнення. Оскільки у разі задоволення позову, вам буде важко повернути назад стягнуті вже кошти. Також можливе, що виконання стягнення у повному обсязі призведе до неможливості подальшого виконання судового рішення по даній справі.
Або, предметом спору є нерухомість. Тож, варто на час розгляду справи заборонити її відчудження, оскільки, відповідач, може скористатись можливістю та не чекати рішення по даній справі та здійчнити продаж такої нерухомості.
Варто памятати, що подати заяву про забезпечення позову це не все. Таку заяву потрібно належним чином обгрунтувати, чому саме цей захід забезпечення позову потрібно вжити та навіщо.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви про забезпечення позову є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»№ 9 від 22 грудня 2006 року у п.4роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до чч.1 та 2 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову.
1. Позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов’язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
3. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
4. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних злочином.
5. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.
6. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.
7. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
8. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
9. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.
10. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв’язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції».
11. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб’єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Втім даний перелік не є вичерпним.
За загальним правилом інститут забезпечення позову покликаний забезпечити реальне виконання судового рішення у разі, якщо існує реальна та доведена загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
При цьому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Варто знати, що відповідно ч.1.п.6 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Відповідно ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розмір збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову.
Відповідно ч.4 п.2 ст. 154 ЦПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.
Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Касаційний цивільний суд ВС, зазначає, що реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за виключенням випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України (постанова від 30.05.2019 у справі № 456/2438/17).
З приводу застосування пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України КЦС ВС звертав увагу на те, що суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України (постанова від 24.04.2019 у справі № 369/13647/17).
Тож, якщо Вам потрібна допомога адвоката, звертайтесь до офісу компанії: м. Одеса, Адміральський проспект, 25, оф. 9 або за телефоном: 097-754-79-48 чи 063-95-69-854
З повагою, адвокат Л.Я. Єфімова!
Юридична компанія — Лєгал надає послуги з отримання певних видів ліцензії. Дуже часто наші клієнти задають питання, а навіщо отримувати ліцензію, якщо поряд працюють за тим же видом послуг і без ліцензії.
З метою надання відповіді на Ваші питання, підготували наступну інформацію.
По перше, давайте розберемо, що таке взагалі ліцензія і кому вона потрібна.
На це питання є відповіді у Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року №222-VIII (в редакції від від 01.07.2021).
Ліцензія — право суб’єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Видача ліцензії — надання суб’єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.
Суб’єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з дня внесення відомостей до ліцензійного реєстру щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.
Тобто, якщо підприємницька діяльність підлягає ліцензуванню, то займатись нею можливо лише після внесення відомостей до ліцензійного реєстру щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії. Інакше, така підприємницька діяльність буде вважатись незаконною.
Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:
1) банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та діяльність з надання банкам послуг з інкасації
4) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»;
5) діяльність у сфері електроенергетики, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про ринок електричної енергії», і діяльність у сфері використання ядерної енергії, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»;
6) освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти
7) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами і пальним, зберігання пального, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»;
8) надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису) та технічного захисту інформації, за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
9) будівництво об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, за переліком видів робіт, що визначається Кабінетом Міністрів України, — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»;
10) виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби»;
11) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;
12) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
13) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
14) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами. Не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами;
16) діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України;
18) випуск та проведення лотерей з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про державні лотереї в Україні»
18-1) діяльність на ринку азартних ігор, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»
19) туроператорська діяльність;
20) посередництво у працевлаштуванні за кордоном;
21) промисловий вилов водних біоресурсів за межами юрисдикції України;
22) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку, — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»;
23) діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням, постачанням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації (критерії належності та перелік технічних засобів негласного отримання інформації визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України);
23-1) діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням, постачанням технічних засобів розвідки (критерії належності до технічних засобів розвідки визначаються розвідувальними органами України);
24) перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;
