До суду звернувся адвокат, який просив визнати незаконним рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі — КДКА) про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно нього як адвоката з адресою робочого місця адвоката у м. Києві та визнати за ним як адвокатом з робочою адресою у м. Києві особисте немайнове право на здійснення дисциплінарного провадження за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
Позивач покликався на те, що за відомої інформації про ініціювання щодо нього дисциплінарного провадження звернувся до відповідача з проханням направити наявну колективну скаргу адвокатів за належністю до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва. Позивач вважав, що КДКА Вінницької області не мала повноважень вирішувати питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, тому просив задовольнити позовні вимоги.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Суди виходили з того, що чинним законодавством, яке регулює порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо адвокатів, не передбачено можливості КДКА регіону, на розгляд якої надійшла скарга, скерована Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатів, відмовитися від її розгляду чи спрямувати на розгляд КДКА іншого регіону, в тому числі за місцем знаходження робочого місця цього адвоката.
Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та закрив провадження у справі.
ВС зазначив, що, враховуючи мету створення та коло повноважень КДКА, КДКА наділена владними управлінськими повноваженнями щодо набуття особою статусу адвоката та притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верхового Суду, викладеними у постановах від 29 березня 2018 року у справі № 640/12325/15-ц (провадження № 14-44цс18), від 29 серпня 2018 року у справі № 804/11334 (провадження № 11-617апп18) та від 07 листопада 2018 року (провадження № 14-346цс18).
Далее
Рішенням районного суду позов задоволено та зобов’язано відповідача прибрати огорожу. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна огорожа встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України, з порушенням санітарних норм, її висота перевищує 2 м, а частина підпорок вказаної огорожі порушена та похилена в бік земельної ділянки позивача, внаслідок чого існує небезпека руйнування спірної огорожі та пошкодження майна позивача. Відповідач, як власник спірної огорожі, зобов’язаний дотримуватись вимог, встановлених правилами благоустрою, та привести належне йому майно у відповідність до чинних вимог благоустрою.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна огорожа не відповідає державним будівельним нормам на момент її встановлення та на час розгляду справи судом, оскільки ця огорожа (паркан) є суцільною, вищою за 2 м, встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, але при цьому він має додержуватись моральних засад суспільства, не використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян (стаття 319 ЦК Україна). Відповідач зазначених вимог не дотримується, ігнорує зміни у правилах благоустрою і не приводить своє майно у відповідність з ними.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився із висновками судів попередніх інстанцій та залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення.
Постанова Верховного Суду від 14.02.2019 мотивована тим, що спірна огорожа не відповідає державним будівельним нормам на момент її встановлення та на час розгляду справи судом, оскільки ця огорожа (паркан) є суцільною, вищою за 2 м, встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України, яка зобов’язує власників та користувачів земельних ділянок обирати такі способи їх використання, за яких власникам, користувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (в тому числі затінення ділянки). Відповідач, як власник спірної огорожі, зобов’язаний дотримуватись вимог, встановлених правилами благоустрою, та привести належне йому майно у відповідність до чинних вимог благоустрою.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Фабула судового акта: Як видно з матеріалів справи, 13.02.2019 р. головним державним виконавцем міжрайонного відділу ДВС було винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках позивача, в результаті чого було арештовано його рахунок, який використовується у відділенні ПАТ «ПриватБанк», для нарахування позивачу заробітної плати. В зв`язку з цим позивач не міг отримати заробітну плату, яка являється єдиним джерелом його існування, а також немав можливості оплачувати комунальні платежі та далі виплачувати борг, встановлений судовим рішенням.
З метою забезпечення своїх прав позивач звертався до відділу ДВС з проханням скасувати постанову головного державного виконавця в частині накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться у вигляді заробітної плати на його рахунку, але отримав відповідь про те, що арешт може бути знятий лише за рішенням суду. Наведені обставини і стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом, що був задоволений судом першої інстанції. За інформацією з ЄДРСР судове рішення набрало законної сили.
Судове рішення було мотивоване, зокрема, наступними приписами законодавства.
Згідно ч.1 ст.56 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Разом з цим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.128 КЗпПУ, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — п`ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п`ятдесят процентів заробітку.
Ч. 1 ст. 115, ч.5 ст.97 КЗпП України, ст.22, ч.ч.1, 6 ст.24, ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Ст. 43 Конституції України гарантовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Отже, накладення арешту на рахунок боржника який призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян.
Далее
?Постанова КЦС ВС від 25.07.2019 № 574/895/18 (61-10952св19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83272297
⚡Ключові тезиси:
✔️Селянське (фермерське) господарство «Лан» (далі — СФГ «Лан») звернулося в суду з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства «Едельвейс-2007» (далі — ФГ «Едельвейс»), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Буринської міської ради Буринського району Сумської області про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про його державну реєстрацію.
✔️Позовні вимоги мотивувало тим, що 17 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки, за яким господарство прийняло в строкове платне користування, строком на 20 років, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , що розташована на території Успенської сільської ради Буринського району Сумської області. Вказаний договір був зареєстрований в Буринському РВ СРФ ДП «Центр ДЗК» 17 жовтня 2005 року за № 040562700387. Однак, 14 березня 2018 року між відповідачами був укладений інший договір оренди, відповідно до якого вказану земельну ділянку ОСОБА_1 передала у користування ФГ «Едельвейс-2007», державна реєстрація якого була проведена реєстратором Буринської міської ради 16 березня 2018 року.
✔️Відповідно до приписів статей 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
✔️Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
✔️Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
✔️✔️Під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
✔️✔️Проаналізувавши вказані вище норми закону та взявши до уваги, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів перевірки державним реєстратором при вчиненні державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі відсутності державної реєстрації договору оренди на спірну земельну ділянку в органі, до компетенції якого раніше належали відповідні функції, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, оскільки одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам чинного законодавства України та призводить до порушення права позивача, як орендаря.
?Постанова КЦС ВС від 17.07.2019 № 453/749/17 (61-10464св19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83272138
⚡Ключові тезиси:
✔️Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
✔️Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
✔️Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, у справі за конституційним зверненням ОСОБА_12 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
✔️У справі, що переглядається, судом установлено факт реконструкції ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 та горища багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 з добудовою мансарди.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
✔️✔️Таким чином, встановивши, що спірне допоміжне приміщення використовується для обслуговування будинку та у цьому приміщенні знаходиться технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки на вчинення будь-яких дій щодо цього приміщення необхідна згода усіх співвласників багатоквартирного будинку, якої відповідачем отримано не було.
?Постанова КАС ВС від 24.07.2019 № 804/9872/15 (К/9901/11045/18):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83220479
⚡Ключові тезиси:
✔️74. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця — учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
✔️75. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
✔️76. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.
✔️77. Зазначена правова позиція була висловлена у постанові від 22.02.2017 Верховного Суду України у справі № 6-2677цс16 і Суд з нею погоджується.
✔️78. Позивач протягом усього часу розгляду справи судами не заявляв вимоги про визнання торгів, проведених 28.04.2010, недійсними. Лише просив скасувати Акт про проведення прилюдних торгів від 18.05.2010.
✔️✔️79. Зазначений акт від 18.05.2010 самостійних правових наслідків для боржника, власника його майна не становить. Тому суд апеляційної інстанції, обґрунтовано перевіривши оскаржувані позивачам дії виконавчої служби на предмет дотримання Закону України «Про виконавче провадження», та дійшов правильного висновку про відмову в позові. Скасування зазначеного акту не спричиняє в даному разі захисту чи відновлення прав позивача.
