Касаційний господарський суд Верховного Суду розглядав заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у справі за позовом військового прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, квартирно — експлуатаційного відділу до публічного акціонерного товариства про визнання договорів недійсними.
Касаційну скаргу у цій справі було подано Міністерством оборони України, а Верховний Суд відмовив у її задоволенні.
Відповідач просив стягнути з позивачів на його користь 65 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
Відповідач обґрунтовував заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу складністю справи, а також тим, що адвокатом було виконано великий обсяг робіт. Зокрема, проведено наради з клієнтом щодо погодження тактики захисту та заходів, які вживатимуться ним для захисту інтересів клієнта у суді касаційної інстанції; здійснено вивчення та аналіз касаційної скарги у цій справі (5 000 грн); складено і подано відзив на касаційну скаргу, обсягом більше десяти сторінок (без урахування додатків та реквізитів сторін) (20 000 грн); участь адвоката у судовому засіданні у Верховному, де касаційна скарга була залишена без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін (20 000 грн); гонорар адвоката (20 000 грн).
Міністерство оборони України заперечувало проти задоволення заяви та зазначало, зокрема, про те, що підготовка відзиву на касаційну скаргу не потребувала проведення аналізу доказової бази, оскільки касаційна скарга зводилась лише до необґрунтованого застосування судами наслідків позовної давності, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час. МО просило суд врахувати, що стягнення таких витрат призведе до зменшення відповідних видатків на забезпечення функціонування Збройних Сил України, питання з чого є одним з найпріоритетніших на сьогоднішній день.
ВС вирішив задовольнити заяву частково та стягнув з Міністерства оборони України 32 500 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
Далее
Позивач позивалася до територіальної громади в особі міської ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю.
Особа зазначила, що з 2004 року проживає у квартирі, де був зареєстрований її вітчим, та яка була раніше кімнатою у гуртожитку. Позивач покликалась на те, що сплачує житлово-комунальні послуги та нею зроблений ремонт у квартирі, володіння вказаним майном є добросовісним та безперервним протягом всього часу проживання, тому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили особі у задоволенні позову у зв’язку з тим, що спірна квартира перебуває у комунальній власності, тому норми щодо набувальної давності в цьому випадку застосуванню не підлягають.
Позивач не погодилась з судовими рішення та зазначила, що суди, позбавляючи її права на вказане помешкання, дійшли помилкового висновку, що вона знала, що володіє чужим майном, вона не знала і не могла знати, що спірне житлове приміщення є чужим.
Проте Верховний Суд не знайшов підстав для скасування судових рішень та касаційну скаргу позивача не задовольнив.
ВС зазначив, що за аналізом частини першій статті 344 ЦК України за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Далее
Велика Палата ВС стала на захист конституційних прав громадян під час вирішення зразкової справи щодо соціального захисту, реалізовуючи положення ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
13 лютого 2019 року Велика Палата ВС розглянула матеріали апеляційної скарги на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18) за позовом особи до Кам’янець-Подільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.
Позивачка вважала незаконною відмову їй у переведенні з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до вимог Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у зв’язку з тим, що вона не досягла пенсійного віку, визначеного Законом № 1058-IV. Адже станом на 1 травня 2016 року її стаж державного службовця становив понад двадцять років, що відповідає умовам збереження права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ та передбаченим пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».
Касаційний адміністративний суд у складі ВС, розглянувши справу за цим позовом, як зразкову, відмовив у задоволенні позову, вказавши, що призначити та здійснити перерахування виплати позивачці пенсії державного службовця за пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII є можливим лише у разі наявності сукупності всіх вимог, що визначені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Велика Палата ВС задовольнила апеляційну скаргу у цій справі, рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС скасувала та постановила нове, яким позов задовольнила, погодившись, що позивачка зберегла право на її пенсійне забезпечення за умови наявності у неї відповідного стажу державної служби.
Таким чином, Велика Палата ВС визнала протиправною відмову Кам’янець-Подільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця та зобов’язала Головне управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити та здійснити нарахування виплати позивачці пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60% від її заробітку.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду можна буде ознайомитися в ЄДРСР за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда Кравчука, Анцуповой, Стародуба, пересмотрев отказ в принятии жалобы из-за неподтверждения полномочий адвоката на представительство, пришел к вводу, что адвокат имеет право самостоятельно удостоверять копии доверенности.
Отмечается, что соответствие копии письменного доказательства оригиналу удостоверяется подписью участника дела (с указанием даты такого засвидетельствования).
«Суд апелляционной инстанции в обжалованных определениях необоснованно не учел, что ст. 296 «Форма и содержание апелляционной жалобы» КАС Украины не предусмотрена подача оригиналов документов в подтверждение полномочий у лица, подписавшего апелляционную жалобу, и отдельных специальных требований для засвидетельствования копий не установлено«: указано в постановлении от 17 января по делу № 809/1092/18 .
Вместе с тем, противоположное мнение год назад высказал судья-докладчик Кассационного административного суда Данилевич, который считает, что светокопия доверенности, удостоверенная личной подписью адвоката, не является надлежащим доказательством полномочий, поскольку не заверена нотариусом.
Определением от 5 января 2018 года по делу № 826/7941/17 жалоба была возвращена, поскольку «светокопия доверенности в понимании статей 55, 59 КАС не является документом, подтверждающим полномочия адвоката».
Далее
В одной из школ факт буллинга зафиксировали в административном протоколе и направили в суд. Было установлено, что в отношении одной из учениц школы №7 в Борисполе применялись действия психологического и сексуального насилия. Ее непристойные фотографии опубликовала в Instagram несовершеннолетняя знакомая, что могло нанести вред психическому здоровью девочки.
На судебном заседании мама обвиняемой признала вину своей дочери. Родители школьницы должны будут выплатить штраф в размере 850 гривен и отдать еще 384 гривни судебного сбора.
Ознакомиться с первым решением суда по буллингу можно здесь.
Під час визначення юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критеріями розмежування адміністративної та цивільної (господарської) юрисдикцій є зміст спірних правовідносин та предмет оскарження. У разі оскарження дії державного реєстратора з приводу відмови позивачеві як заявнику в державній реєстрації прав згідно зі ст. 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то він є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Позивач зазначив, що йому належить право власності на квартиру, проте він не може здійснити державну реєстрацію своїх прав, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратор вніс запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно з відмінними технічними характеристиками; просив виключити зазначений запис з реєстрів.
Він звернувся до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій щодо об’єкта нерухомого майна після відкриття на цей об’єкт розділу в Державному реєстрі прав відповідно до частин 2–3 ст. 13 Закону № 1952-IV та після формування реєстраційної справи і присвоюєння реєстраційного номера об’єкту нерухомого майна. Цей розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності та суб’єкта (суб’єктів) цього права; 3) інші речові права та суб’єкта (суб’єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб’єкта (суб’єктів) цих обтяжень.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав.
В цьому випадку підставою для відмови зазначено п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV (наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями) і вказано, що технічні характеристики квартири, які внесено до Державного реєстру, та ті, що зазначені в наданій позивачем довідці, є відмінними.
Це свідчить про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії.
Правовідносини виникли між позивачем і державним реєстратором з приводу виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру лише з тих підстав, що в записах неправильно зазначені технічні характеристики належної йому квартири. Інших підстав для скасування записів позовна заява не містить. Спір між подружжям з приводу права власності на квартиру вирішено судом, на виконання рішення якого позивач і звернувся до реєстраційної служби.
Велика Палата ВС вважає, що публічно-правові відносини виникають у випадку, якщо державний реєстратор діє як суб’єкт владних повноважень, вчиняє дії щодо позивача, які останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто під час визначення юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо особа оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті ст. 24 Закону № 1952-IV і спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то він є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора, який вчинив їх за заявою третьої особи, тобто дії стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором та іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна. Цей спір повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб’єктного складу сторін, за своєю природою він є приватноправовим спором.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17 (провадження № 14-331цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78376852.
