Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив, зокрема, визнати незаконним та скасувати Розпорядження районної держадміністрації про звільнення його з посади за власним бажанням.
Відповідно до встановлених судами обставин 15 липня позивач подав заяву про звільнення його за власним бажанням з 1 серпня. 25 липня позивач відкликав подану заяву, проте Розпорядженням відповідача від 25 липня був звільнений з посади з 1 серпня. Розпорядження 26 липня було надано позивачу для ознайомлення.
26 та 27 липня позивач знову звертався до РДА щодо врахування його заяви від 25 липня про відкликання заяви про звільнення. Але 1 серпня відділом з питань персоналу апарату позивачу було направлено лист-повідомлення про необхідність прибути за трудовою книжкою у зв’язку з розірванням трудового договору.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про незаконність звільнення позивача, оскільки оскаржуване розпорядження про звільнення позивача було прийнято передчасно, що призвело до порушення його права відкликати заяву про звільнення у період двотижневого строку, а тому воно є протиправним і позивач підлягає поновленню на роботі
Відповідач оскаржив судові рішення в касаційному порядку, проте ВС не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги РДА.
Далее
Позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно неповнолітньої дочки, оскільки відповідач протягом чотирьох років у вихованні, спілкуванні та розвитку дитини участі не брав, святкових заходів за участю дочки не відвідував, її життям не цікавився.
Відповідач зазначав, що стосовно нього ведеться кримінальне провадження та оскільки слідство ще триває, йому обрано запобіжний захід у вигляді застави, тому він позбавлений можливості виїжджати за межі міста для зустрічей з дочкою. Відповідач мав намір відкрити картковий рахунок для перерахування коштів на утримання дочки, оскільки має постійне місце роботи та можливість надавати матеріальну допомогу. Проте, позивач такої згоди на відкриття карткового рахунку не надає, про що позивач у судовому засіданні не заперечувала та зазначила, що матеріальної допомоги від відповідача не потребує, має змогу утримувати дочку самостійно.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди зазначили, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батька і можливе лише у разі доведення винної поведінки останнього, його свідомого нехтування своїми батьківськими обов’язками; належні та допустимі докази цього в справі відсутні, стосунки між батьками не повинні впливати на інтереси дитини. А перебування відповідача нетривалий час під вартою у слідчому ізоляторі не може бути виключною обставиною для позбавлення його батьківських прав.
Позивач не погодилась з рішенням судів та подала на них касаційну скаргу, але Верховний Суд не знайшов підстав для її задоволення.
Далее
Верховный Суд в составе постоянной коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда при рассмотрении дела № 343/1276/16-ц пришел к заключению, что безработный студент, который не получает дохода, может не содержать жену, воспитывающую ребенка до достижения им 3-летнего возраста.
Согласно положениям части второй, четвертой статьи 84 СК жена, с которой проживает ребенок, имеет право на содержание от мужа — отца ребенка до достижения ребенком трех лет при условии, что муж может оказывать материальную помощь.
Верховний Суд застосував штраф в сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (5763 грн) за зловживання процесуальними правами.
Таке рішення прийняв Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час перевірки касаційної скарги за позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Вищої ради юстиції України та Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та нечинними рішення та наказу.
Суд касаційної інстанції повернув скаржнику касаційну скаргу у зв’язку з тим, що в ній не викладені передбачені Кодексом адміністративного судочинства України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Крім того, ця касаційна скарга містить неприпустимі нецензурні висловлювання на адресу суддів Шостого апеляційного адміністративного суду.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду наголосила, що сторони повинні не припускати використання нецензурної лексики як під час оформлення документів для подання до суду всіх інстанцій, так і в публічному житті, оскільки нецензурна лайка не підсилює ефективність і переконливість інформації в документах офіційно-ділового стилю, а свідчить про культурний вакуум та демонструє неповагу до суддів.
Суд зазначив, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 45 КАС України).
Відповідно до ч. 4 ст. 45 КАС України у випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього відповідні заходи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 149 цього Кодексу суд постановив ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України зі скаржника штрафу, через зловживання процесуальними правами.
З ухвалою Касаційного адміністративного cуду у складі Верховного Суду від 8 січня 2019 року у справі № 826/3515/18 можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79088560.
Адвокат діяв як пасивний спостерігач у провадженні про утримання особи в психіатричній лікарні. А національний суд не зважив на відсутність ефективного юридичного представництва. То ж мало місце порушення Конвенції.
Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Чутура проти Хорватії» (заява № 55942/15), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».
Драган Чутура, перебуваючи у стані психічного розладу, словесно погрожував сусідам. Оскільки він складав загрозу для інших людей та його раніше вже утримували у лікарні, суд ухвалив рішення про його поміщення під варту в психіатричну установу, строком на шість місяців. Згодом були проведені слухання з представниками лікарні, державної прокуратури та адвоката і термін утримання був подовжений ще на один рік.
Батько пана Чутура від імені сина подав апеляцію. Він стверджував, що родина не мала жодного уявлення про те, що сина могли тримати в лікарні, їм не було відомо про судове провадження. Але оскарження успіху не мало.
Після умовного звільнення Чутура звернувся до ЄСПЛ, де справу розглядали переважно в частині продовження утримання під вартою.
Суд зазначив, що, незважаючи на те, що Чутура використовував певного адвоката за власним вибором у початковому судовому процесі у кримінальній справі, національні суди призначили нового адвоката для надання безоплатної юридичної допомоги в провадженні про примусову госпіталізацію. Другого адвоката з невідомих причин незабаром замінив інший.
Цей третій адвокат діяв як пасивний спостерігач у провадженні щодо продовження примусового ув’язнення пана Чутура: адвокат не звертався до заявника або судді під час зустрічі в лікарні з суддею, не намагався зв’язатися з заявником або його сім’єю і не подав жодних заяв від імені клієнта під час слухання.
ЄСПЛ звернув увагу на те, що судам було добре відомо про пасивну позицію адвоката, але вони не забезпечили ефективне представництво особи. Це відбулося попри те, що вони мали посилений обов’язок нагляду, адже йшлося про особу з обмеженими можливостями.
З урахуванням цього суд у Страсбурзі постановив, що національні органи влади не виконали процесуальні вимоги, необхідні для продовження примусового тримання особи в лікарні, і тому мало місце порушення ч. 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З текстом прес-релізу рішення у справі «Чутура проти Хорватії» (заява № 55942/15) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.
Учасник ТОВ (позивач) звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ, оформлених протоколами від 22.08.2014 та від 31.03.2016.
Позов мотивовано неповідомленням позивача про проведення загальних зборів учасників товариства, у зв’язку з чим було порушено його право на участь в управлінні справами товариства.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою у справі № 922/3946/16 колегія суддів КГС ВС залишила без змін рішення суддів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій вказали на об’єктивну неможливість повідомити позивача у встановленому статутом порядку про проведення загальних зборів, оскільки з 27.03.2014 припинено приймання та пересилання з материкової частини України всіх видів поштових відправлень, адресованих на тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
23.05.2014 позивача знято з реєстрації місця проживання у м. Алушта (Автономна Республіка Крим) та зареєстровано місце проживання у м. Харкові. Однак в матеріалах справи відсутні докази повідомлення учасником товариства про зміну свого місця проживання.
Учасник товариства, який відповідно до вимог закону обов’язково повідомляється про проведення, дату, час та місце проведення загальних зборів, змінивши місце своєї реєстрації повинен, за таких обставин, повідомити товариство про місце своє реєстрації, фактичне місце проживання або адресу для листування, та проявити звичайну обачність, поцікавитися станом своїх корпоративних прав.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що учасник ТОВ не повідомив юридичну особу про зміну свого місця проживання (місцезнаходження), посилання позивача на неповідомлення його про скликання загальних зборів не може бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.
З текстом постанови можна ознайомитися за посиланням:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78750117.
