Особи звернулись до суду з позовом до селищної ради, фізичної особи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивачі зазначали, що відповідно до заповіту їх мати заповіла все своє майно їм у рівних частках, але вони не звернулися в шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважали, що наявність заповіту матері надає їм право на прийняття спадщини в будь-який час. Приватний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з пропущенням шестимісячного терміну для прийняття спадщини. Селищна рада зазначений позов визнала.
Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Суди виходили із того, що позивачі не проживали зі спадкодавцем на час смерті, тому у встановлений законодавством строк повинні були подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері. Причини пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, на які посилаються позивачі, зокрема, що вони вважали за можливе прийняти спадщину за заповітом після смерті матері у будь-який час, є неповажними.
Далее
Позивач просила суд розірвати договір довічного утримання та визнати право власності на квартиру. Відповідно до укладеного договору довічного утримання відповідач зобов’язувалась доглядати за позивачем та забезпечувати її продуктами харчування, сплачувати комунальні платежі та виплачувати їй щомісячне грошове утримання у розмірі не менше одного неоподатковуваного мінімуму щомісяця. Позивач зазначала, що протягом першого року після укладення договору відповідач виконувала взяті на себе зобов’язання, але потім виселила її з квартири та змінила вхідні двері та замок у квартирі та перестала виконувати свої зобов’язання за договором. З того часу доступу до квартири позивач не має.
Суд першої інстанції розірвав договір довічного утримання та скасував запис про реєстрацію права власності на квартиру, визнав право власності на квартиру за попереднім власником. Суд зазначив, що відповідач не надала жодних доказів на підтвердження виконання інших умов договору, зокрема про забезпечення позивача одягом, взуттям, ліками, надання щомісяця грошової допомоги в розмірі не менше одного неоподатковуваного мінімуму.
Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем права власності на всю квартиру та визнав за позивачем право власності на частину квартири і залишив за відповідачем право власності на частину зазначеної квартири.
Відповідно до частини другої статті 756 ЦК України у разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.
Далее
Суди розглядали справу про визнання договору дарування нерухомого майна з правом сервітуту недійсним. Позивач зазначала, що уклала зазначений правочин у зв’язку з тим, що вона та її чоловік були особами похилого віку та потребували допомоги у веденні господарства, придбанні ліків, догляді за будинком та господарськими спорудами, городом та інше, а відповідач запропонувала їй надання відповідної допомоги, в тому числі і фінансової, взамін на відчуження на її користь належного подружжю будинку.
Суд першої інстанції заочним рішенням позов задовольнив, а апеляційний суд залишив таке рішення без змін. Відповідач у заяві про перегляд заочного рішення та під час розгляду такої заяви у судовому засіданні заявляла клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, але ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги не розглянули це клопотання по суті.
У касаційній скарзі відповідач зазначала про те, що суд першої інстанції після отримання позовної заяви не звернувся із запитом про надання інформації про її зареєстроване місце проживання, а копії судових рішень та інших документів по справі направлялися відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, за якою відповідач ніколи не проживала. Внаслідок зазначених процесуальних порушень відповідач не була належним чином повідомлена про дату та час судових засідань в суді першої інстанції та не отримала копії позовної заяви, що, в свою чергу, позбавило її права подати заперечення на позов, подавати докази, давати пояснення суду, а також подати заяву про застосування строків позовної давності.
Далее
Вопрос подсудности дел о принудительном проникновении во владения должника разъяснила Большая Палата Верховного Суда, передает портал судебной власти.
По правилам ГПК Украины рассмотрение процессуальных вопросов, связанных с исполнением решений других органов или судов других юрисдикций, если специальным законом не урегулирован определенной процедуры осуществления отдельных исполнительных действий, в частности предоставлении разрешения на принудительное проникновение в помещение, подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства. Такая логика законодателя связана с тем, что указанные исполнительные действия выходят за пределы публично-правовых правоотношений или хозяйственных правоотношений и касаются исключительно гражданских прав физических или юридических лиц.
Большая Палата Верховного Суда рассмотрела дело по представлению государственного исполнителя в Полтавской области о предоставлении разрешения на принудительное проникновение в нежилое помещение -–кафе, владельцем которого является физическое лицо.
Особенность этого дела заключается в том, что государственный исполнитель обратился с представлением в местный суд в порядке гражданского судопроизводства для получения разрешения на совершение действий во исполнение решения, принятого в порядке хозяйственного судопроизводства.
Согласно статье 18 Закона Украины от 2 июня 2016 № 1404-VIII «Об исполнительном производстве» исполнитель при осуществлении исполнительного производства вправе обращаться в суд с представлением о принудительном проникновении в жилье или другое владение должника – физического или другого лица, у которого находится имущество должника или имущество и средства, принадлежащие должнику от других лиц. Исключительно на основании решения суда о принудительном проникновении в жилье или другое владение физического лица исполнитель вправе беспрепятственно входить и осуществлять исполнительные действия (статья 18 указанного Закона).
Согласно статье 376 ГПК Украины (в редакции на момент обращения в суд с представлением) вопрос о принудительном проникновении в жилье или другое владение должника решался судом по местонахождению жилья или иного владения лица или судом, который вынес решение по представлению государственного исполнителя, частного исполнителя. Аналогичные положения закреплены в статье 439 ГПК Украины в редакции от 3 октября 2017 года.
Большая Палата ВС отметила, что статья 376 ГПК Украины размещена в разделе VII «Процессуальные вопросы, связанные с исполнением судебных решений по гражданским делам и решений других органов (должностных лиц)». То есть по правилам ГПК Украины рассмотрение процессуальных вопросов, связанных с выполнением решений других органов или судов других юрисдикций, если специальным законом не урегулировано процедуру осуществления отдельных исполнительных действий, в частности о предоставлении разрешения на принудительное проникновение в помещение, подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства.
Указанные нормы устанавливают особые правила подсудности, а именно, что представление о принудительном проникновении в жилье или другое владение должника рассматривается не судом, выдавшим исполнительный документ, а судом по месту нахождения жилища или иного владения лица.
С полным текстом постановления можно ознакомиться по ссылке.
Далее
Товариство оскаржило до суду постанови ДАБІ про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності та суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Поряд з цим, оскільки рішення апеляційного суду було не на користь позивача, Товариство на виконання оскаржених ним постанов ДАБІ та постанов ВДВС про відкриття виконавчого провадження сплатило грошові кошти.
Згодом позивач звернувся до суду із заявою про поворот виконання судового рішення, яку суд задовольнив та зобов’язав Державну архітектурно-будівельну інспекцію України повернути Товариству безпідставно стягнені з нього грошові кошти за скасованими постановами.
ДАБІ звернулася до суду з заявою про встановлення способу виконання рішення, яку суди трьох інстанцій залишили без задоволення.
ДАБІ посилалася на те, що не була і не є одержувачем коштів сплачених позивачем на виконання скасованих у цій справі постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, не є розпорядником цих коштів і відповідно не може повернути їх позивачу.
Далее
Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 202/1373/17-ц высказала позицию относительноопределения юрисдикции споров о предоставлении информации.
Постановлением от 17 октября дело по иску к Центру первичной медико-санитарной помощи о предоставлении информации направлено в районный суд для продолжения рассмотрения, поскольку он ошибочно решил, что спор должен решаться по правилам КАС.
Большая Плата, в частности, указала, что понятие «суд, установленный законом»» включает у себя в том числе соблюдение всех правил юрисдикции и подсудности. Система судов общей юрисдикции является разветвленной. Судебная защита является основной формой защиты прав, интересов и свобод физических и юридических лиц, государственных и общественных интересов. Судебная юрисдикция — это институт права, призванный размежевать компетенцию как разных звеньев судебной системы, так и разные виды судопроизводства, которыми является гражданское, уголовное, хозяйственное и административное.
