Новости судебной практики

Право державного виконавця на проникнення до житла під час виселення особи за рішенням суду: ВС

Опубликовано director 23 Окт 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Що може бути доказом проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу: КЦС

Опубликовано director 22 Окт 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Постанова КЦС ВС від 15.07.2020 № 524/10054/16 (61-21748св18):

Суддя-доповідач: Грушицький А. І.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90411025

Ключові тези:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Колекторська компанія Вердикт», в якому просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з відповідачем з 01 вересня 2007 року до 04 березня 2011 року та визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що проживала з відповідачем у вказаний період, вела з ним спільне господарство, мала з ним спільний бюджет. 17 червня 2008 року вони разом за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , яку було зареєстровано на відповідача. Квартира знаходиться в іпотеці з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11360264000 від 17 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Частиною першою статті 36 СК України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини другої статті З СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції стосовно недоведеності вимог позивача, оскільки із змісту позовної заяви не вбачається в чому саме полягає спір між позивачем та відповідачем, та яким чином відповідач не визнає, оспорює чи порушує права позивача стосовно володіння та розпорядження спірною квартирою.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що відповідачем визнано позов, а тому суд апеляційної інстанції безпідставного скасував рішення суду першої інстанції з врахуванням такого визнання, не заслуговують на увагу.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України 2017 року передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України 2017 року у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Вказана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17.

Чи є належним повідомленням особи, якщо повістка повертається із відміткою «відмова від отримання»: КЦС

Опубликовано director 21 Окт 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Визнання електронних торгів недійсними: ВС

Опубликовано director 20 Окт 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 372/3161/18 підкреслив, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, який діяв на час проведення оспорюваних електронних торгів (далі — Порядок).

Згідно з Порядком, електронні торги – продаж майна за принцом аукціону засобами системи електронних торгів через веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Також ВС зазначив, що відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім — шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі Організатору.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу 1 цього Порядку) заявнику на реалізацію арештованого майна та надсилає її Організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-тринадцятим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для знесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства Організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).

ДП «СЕТАМ» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби. Обов’язок організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, у тому числі наявність рішень щодо заборони органу ДВС вчиняти дії по виконанню виконавчого провадження чинним законодавством не передбачений.

ВС підкреслив, що державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року по справі № 3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Тобто для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Непредоставление бесплатной правовой помощи в производстве по административным правонарушениям нарушает статью 6 Конвенции: ЕС

Опубликовано director 19 Окт 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується: КГС ВС

Опубликовано director 12 Окт 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19:

Суддя-доповідач: Селіваненко В.П.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92037927

Суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань

Ключові тези:

1. Позов було подано про стягнення 267 186, 15 грн. — 3% річних та 3 481 297, 99 грн. «інфляційних втрат».

2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/3528-БО-17 (далі- Договір) у частині своєчасної оплати спожитого у 2013 році газу.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Спір у справі виник з приводу наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача 3% річних та «інфляційних», через те, що відповідач за спожитий у 2013 році газ розраховувався з порушенням встановлених Договором строків.

30. 30.11.2016 набрав чинності Закон, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно із статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до статті 5 Закону:

— реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року (частина перша);

— реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення (частина друга);

— на реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.

— виконання зобов`язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету). Для підприємств, що не належать до комунального сектору економіки, фінансові та/або інші гарантії на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету) надає державний орган, підприємство, установа, організація, до сфери управління якого (якої) належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, або будь-який вид забезпечення, передбачений законодавством України, на виконання договору реструктуризації надається суб`єктом господарювання, заборгованість якого підлягає реструктуризації, на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету; частина четверта);

— реструктуризація кредиторської заборгованості теплопостачальних або теплогенеруючих організацій державної та комунальної форм власності здійснюється за погодженням з державним органом, до сфери управління якого належить така організація, або відповідним органом місцевого самоврядування (частина шоста);

— типовий договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ затверджується Кабінетом Міністрів України (частина сьома);

— кожна із сторін зобов`язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості (частина восьма).

Тобто теплопостачальні та теплогенеруючі організації з метою участі у процедурі реструктуризації мають узгодити розмір кредиторської заборгованості із відповідним органом, бути включені до Реєстру та укласти договір про реструктуризацію заборгованості.

Отже, укладення договору про реструктуризацію є обов`язковим, та саме на підставі такого договору здійснюється реструктуризація заборгованості.

Відповідно до статті 7 Закону:

— на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 1 липня 2016 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості (частина перша);

— на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом (частина третя).

Частина третя статті 7 вказаного Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

31. Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір про реструктуризацію заборгованості не укладено, а заборгованість відповідача за отриманий природний газ погашена вже після набрання Законом чинності.

32. Отже, зазначеними нормами Закону передбачено, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню тільки у двох випадках: 1) на реструктуризовану заборгованість за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості; 2) на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, погашену до набрання чинності цим Законом, тобто до 30.11.2016; тому в даному разі відсутні підстави для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у праві №922/939/19 та від 20.11.2019 у справі № 926/34/19.

33. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі наведеним вимогам не відповідають.

З огляду на вимоги частини п`ятої статті 236, статті 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

34. Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги у цій справі, зазначили, зокрема, що позивач передав відповідачу природний газ за Договором на загальну суму 12 640 386, 02 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу за період з січня-квітня 2013 року та жовтня-грудня 2013 року та що відповідач за спожитий в 2013 році природний газ розрахувався несвоєчасно та з порушенням встановлених Договором строків. При цьому судами попередніх інстанцій не визначено суму заборгованості, на яку позивачем здійснено нарахування 3% річних та «інфляційних витрат», та, відповідно, не з`ясовано, виходячи з якої суми заборгованості ними здійснено перевірку та перерахування наданих позивачем розрахунків 3 % річних та «інфляційних витрат», і не зазначено відповідних періодів нарахування.

35. Вказуючи, що 3% річних та «інфляційні витрати» позивачем нараховано виключно на ті суми заборгованості, які не були предметом договорів про організацію взаєморозрахунків та сплачувались за рахунок субвенцій з державного бюджету, а, навпаки, сплачувались за власні кошти відповідача, — суди попередніх інстанцій не визначили, на підставі оцінки яких доказів вони встановили такі обставини справи.

При цьому судами в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено:

— за який період прострочення та на які суми заборгованості за Договором позивачем при зверненні з позовом у цій справі нараховано 3% річних та «інфляційні втрати»;

— яка саме сума заборгованості за Договором та коли саме була погашена Підприємством власними коштами та якими доказами це підтверджується ;

— яка сума заборгованості була погашена відповідно до договорів про організацію взаєморозрахунків зазначених у пункті 25 цієї постанови;

— яка саме сума заборгованості була сплачена відповідачем до набрання чинності Законом.

37. З`ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин, оцінка доказів, зокрема розрахунку «інфляційних» та трьох відсотків річних, є необхідними складовими для належного розгляду справи, тому висновки судів попередніх інстанцій по суті спору є передчасними.