Позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом. Позивач покликався на те, що між ним та відповідачем існувала домовленість про укладення договору купівлі-продажу з умовою повернення квартири у його власність після зняття з неї арештів та заборон. Зазначав, що тепер відповідач переховується від нього, на телефонні дзвінки не відповідає, тому вважав, що його було введено в оману щодо правової природи укладеного між ними правочину.
Також позивач зазначав, що він фактично не отримував грошових коштів за продаж спірної квартири. Відповідач, користуючись його юридичною необізнаністю щодо правової природи правочину, всупереч домовленості, вчинив дії, спрямовані на власне збагачення за його рахунок, шляхом заволодіння належною йому квартирою.
Суди дійшли висновку про недоведеність позовних вимог та у задоволенні позову відмовили, з чим погодився і Касаційний цивільний суд.
Суди виходили з того, що сторони у справі, діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали договір, згідно з яким позивач передав у власність відповідачу, а відповідач прийняв у власність квартиру. Після укладення договору квартира була передана відповідачу, а отже настали правові наслідки відповідно до умов укладеного договору. Підписавши оспорюваний договір, позивач підтвердив, що його умови повністю відповідають його волевиявленню, також вказав про повний розрахунок за продану квартиру. Крім того, доводи позивача щодо того, що він фактично не отримував грошових коштів за продаж спірної квартири не можуть бути підставою для визнання недійсним договору, оскільки доводи щодо неналежного виконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу можуть свідчити про неналежне виконання умов договору, а не про його недійсність.
Верховний Суд, залишаючи судові рішення без змін, вказав, що частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Далее
Далее
За загальним правилом зобов’язання з відшкодування шкоди (як майнової, так і моральної) є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб’єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування, одночасно, майнової та моральної шкоди.
Так, у справі №658/4390/17-ц позивач звернувся до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди, спричинену пошкодженням транспортного засобу позивача в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Не погодившись із визначеним судом розміром грошової компенсації моральної шкоди, позивач оскаржив рішення в апеляційному порядку. Херсонський апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду щодо присудження 8 500 грн відшкодування моральної шкоди, звернув увагу, що на розмір відшкодування не впливає наявність чи обсяг майнової шкоди, яка завдана тими ж діями, що призвели й до виникнення моральної шкоди. Вимоги про відшкодування майнової шкоди та вимоги щодо відшкодування моральної шкоди розглядаються як самостійні.
Крім того, заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов’язальних відносин).
Зокрема, відповідно до положень ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом, тобто законодавець вказує на випадки компенсації моральної шкоди: визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (наприклад, ст.ст 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст.237-1 Кодексу законів про працю України тощо).
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тож слід розмежовувати вказані правові підстави відшкодування немайнових втрат.
Так, у справі №664/155/17 позивачка посилалася на Закон України «Про захист прав споживачів», а також на ст. 23, 1167 ЦК України, вказуючи на заподіяння їй моральної шкоди невиконанням відповідачем зобов’язання за договором купівлі-продажу.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що право споживачів на відшкодування моральної шкоди виникає у випадках, передбачених ст.4 Закону. Договором купівлі-продажу також не було встановлено відповідальності сторін договору у вигляді відшкодування моральної шкоди.
Херсонський апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги, не уточнив позовних вимог позивача, не врахував, що ст. 23 ЦК України визначає загальні положення про можливість відшкодування моральної шкоди при наявності вини відповідача, а ст. 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах лише при наявності ознак неправомірності або протиправності в діях осіб, які порушують ці права, та доведеності особою втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ. Тож у задоволенні позову у цій частині апеляційним судом було відмовлено.
Слід пам’ятати, що складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є:
Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Тож згідно із принципом змагальності сторін (ст.2 ЦПК України) необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Далее
?Постанова ВП ВС від 26.06.2019 № 669/927/16-ц (14-192цс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83482783
⚡Ключові тези:
✔️✔️40. .. реєстраційний напис на договорі оренди земельної ділянки є похідним від запису у Книзі записів. Державний реєстратор не був наділений правом проставити такий напис, допоки не зробив відповідний запис у Книзі записів за певним номером.
✔️41. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що на оригіналах договорів оренди від 7 травня 2012 року є відмітка посадової особи з прикладенням «мокрої» гербової печатки про те, що ці договори зареєстровані у відділі Держкомзему Білогірського району Хмельницької області, про що у Державному реєстрі земель зроблені записи № 68230004002985 і № 682030004002986 від 7 травня 2012 року.
✔️42. ТзОВ НВА «Перлина Поділля» стверджувало, що згідно з листами відділу Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області від 28 жовтня 2016 року № 9-28-99.1-1856/15-16 і від 17 листопада 2016 року № 9-28-99.1-1961/15-16 записи про реєстрацію договорів оренди від 7 травня 2012 року у Державному реєстрі земель не вчинялися, а Книги записів на земельні ділянки не формувалися. Суд першої інстанції, не дослідивши зазначені докази та не спростувавши доводи ТзОВ НВА «Перлина Поділля» щодо відсутності Книг записів на земельні ділянки, вказав на наявність реєстраційних написів на договорах оренди від 7 травня 2012 року, що, на думку суду, беззаперечно свідчить про державну реєстрацію цих договорів.
✔️✔️45. Належно не дослідивши наявні у матеріалах справи докази, не надавши оцінки договорам оренди від 7 травня 2012 року та листам відділу Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області, апеляційний суд дійшов суперечливих висновків стосовно того, чи були внесені записи про державну реєстрацію договорів оренди від 7 травня 2012 року у Державний реєстр земель (Книги записів і Поземельні книги), а не у Державний земельний кадастр, а відтак, чи були зареєстровані ці договори у встановленому на той час порядку.
✔️46. Доводи ТзОВ НВА «Перлина Поділля» про те, що є підстави вважати, що реєстраційні написи на договорах оренди від 7 травня 2012 року вчинені не державним реєстратором, а іншою особою, суди першої й апеляційної інстанцій не проаналізували, як і не оцінили показання свідка ОСОБА_2 сукупно з іншими доказами.
✔️✔️47. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотань ТзОВ НВА «Перлина Поділля» про призначення судової почеркознавчої експертизи, що були подані до відповідних судів 20 грудня 2016 року та 13 квітня 2017 року. Ці клопотання вказаний відповідач обґрунтував необхідністю встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме встановлення справжності підпису державного реєстратора та відбитку печатки у реєстраційних написах на договорах оренди від 7 травня 2012 року.
Вироком суду особу засуджено за статтею116 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Відповідно до вироку суду особу засуджено за те, що він у приміщенні квартири, яку винаймав з колишньою дружиною, під час конфлікту з особою, який виник раптово внаслідок тяжкої образи з боку потерпілого, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, умисно завдав йому ударів руками і ногами по голові та різних ділянках тіла, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, в тому числі ті, внаслідок яких настала його смерть, тобто вчинив умисне вбивство потерпілого в стані сильного душевного хвилювання.
Прокурор та потерпіла подали касаційну скаргу, оскільки вважали, що дії засудженого слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК. Прокурор зазначав, що апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок, не звернув уваги, що суд першої інстанції не вказав, у чому полягала образа з боку потерпілого і які його протиправні дії викликали в засудженого стан сильного душевного хвилювання.
ВС не знайшов підстав для задоволення касаційних скарг.
Суд касаційної інстанції нагадав, що суб`єктивна сторона вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 КК є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» потрібно мати на увазі, що суб`єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.
Далее
