Далее
?Постанова ВП ВС від 29.05.2019 № 367/2022/15-ц (14-376цс18)
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83846677
⚡Ключові тези:
✔️✔️74. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
✔️75. Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
?Постанова ВП ВС від 04.09.2018 № 915/127/18 (12-184гс18) :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/76649464
⚡Ключові тези:
✔️5.17. Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе орендарем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди іншої особи. При цьому рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
?Постанова ВП ВС від 22.08.2018 № 925/1265/16 (12-158гс18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/76474144
⚡Ключові тези:
✔️5.17. Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
?Постанова ВП ВС від 07.08.2019 № 823/750/16 (11-87апп19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83846683
⚡Ключові тези:
✔️Визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою (ТОВ «ВП «Імпульс плюс») є способом захисту права позивача на спірну земельну ділянку від його порушення іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.
✔️Отже, цей спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.
✔️Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17 та інші).
✔️✔️У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
Під час перевірки копій документів, що підтверджують повноваження представників, на предмет їх відповідності статті 59 КАС України слід брати до уваги:
— правила засвідчення копій документів, визначені Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації;
— уніфіковану систему організаційно-розпорядчої документації;
— Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затверджені наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року №55;
— Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року №1000/5;
— інструкції з діловодства в окремих органах державної влади (місцевого самоврядування) та інші нормативно-правові акти.
Серед іншого, відповідно до пункту 8 розділу 10 зазначених Правил, копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку.
Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії.
Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій».
У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи.
На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія».
Оскільки під засвідченням копії документа слід розуміти саме засвідчення відповідності копії оригіналу відповідного документу, відсутність на копії напису про її засвідчення «Згідно з оригіналом» чи в іншому словесному виразі дає підстави вважати її такою, що не посвідчена в установленому порядку.
Одночасно Верховний Суд наголосив на тому, що під час вирішення питання відповідності копії документу, що підтверджує повноваження представника, вимогам статті 59 КАС України слід уникати зайвого формалізму, як-от констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документу, відсутність у довіреності повноважень представника на засвідчення копій документів від імені довірителя тощо.
За змістом вказаного пункту земельний податок на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності, на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовані металеві кіоски або павільйони, становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки.
Рішенням міського суду позов був задоволений, але постановою апеляційного адміністративного суду це судове рішення скасовано та позов залишено без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права з часу оприлюднення оскаржуваного рішення, тобто у серпні 2016 року. Але до суду позивач звернувся лише 21.08.2017, тобто після спливу шестимісячного строку звернення до суду та без зазначення обставин, які б свідчили про пропущення встановленого строку звернення до адміністративного суду з поважних причин.
На переконання апеляційного суду, позивач мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у розумні строки, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять, як і підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що розглянув касаційну скаргу позивача, з таким рішенням не погодився. Хоча справа була направлена на новий розгляд, висновки ВС/КАС заслуговують на увагу.
Отже, за висновком касаційного суду, за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом, який оскаржено до адміністративного суду, строк звернення до такого суду із відповідним позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими ч. 2 ст. 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.
Із повним текстом постанови ВС можна ознайомитися у Єдиному реєстрі судових рішень за номером № 457/908/17.
Позивач просила суд визнати незаконним наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду.
Особа зазначала, що її було звільнено із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України). Позивач вважала таке звільнення незаконним, оскільки у наказі не зазначено обставин, за яких було вчинено порушення, в чому полягає його грубість та яку завдано шкоду. Позивач покликалась на те, що, вирішуючи питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, відповідач не встановив: чи був насправді факт порушення трудової дисципліни з її боку; в якій формі вини проявилося таке порушення; причини, що спонукали працівника вчинити дисциплінарний проступок; причинно-наслідковий зв`язок між діями працівника та настанням негативних наслідків.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди встановили, що позивач як керівник всупереч наказу відділу освіти РДА не надала тарифікаційні списки працівників, тобто допустила порушення трудових обов`язків. Суди дійшли висновку про те, що такі дії позивача підпадають під ознаки одноразового грубого порушення, вчиненого керівником, оскільки таке порушення трудових обов`язків могло призвести до затримки та/або невиплати заробітної плати, тобто до порушення конституційних прав працівників.
Касаційний цивільний суд ВС визнав такі висновки судів вірними.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.
Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо.
Верховний Суд відхилив покликання позивача на те, що заробітна плата була виплачена працівникам без жодної затримки, тобто несвоєчасне подання списків не спричинило негативних наслідків, оскільки, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним або могло бути завдано шкоду. В наказі про звільнення позивача з роботи зазначено, що несвоєчасне подання тарифікаційних списків могло призвести до затримки та/або невиплати заробітної плати, тобто до порушення конституційних прав працівників, а апеляційний суд встановив, що заробітна плата була виплачена своєчасне лише тому, що бухгалтерія сільської ради, взявши на себе відповідальність, нарахувала її за попередньою тарифікацією (постанова від 22.08.2019 у справі № 309/3460/16-ц).
Далее
