Для того, щоб громадяни України, які залишились на ТОТ, змогли зареєструвати народження, шлюб та смерть за українським законодавством і отримати відповідне свідоцтво державного зразка, передбачено спеціальний механізм — встановлення факту через суд.
Міністерство юстиції пояснює, як працює ця процедура, хто має право звернутися до суду та які документи необхідно підготувати.
Реєстрація народження або смерті на ТОТ
Якщо народження або смерть відбулися на території, де введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, державна реєстрація цих фактів проводиться на підставі рішення суду.
Таке рішення ухвалюється у порядку окремого провадження за спрощеною процедурою, передбаченою статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України.
Подати заяву про встановлення факту народження чи смерті можна до будь-якого місцевого суду України, який здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання заявника.
Заяву про встановлення факту народження дитини можуть подати:
Заяву про встановлення факту смерті може бути подана:
Справи про встановлення факту народження або смерті на ТОТ розглядаються невідкладно після надходження заяви. Рішення по них ухвалюються у порядку окремого провадження за спрощеною процедурою, передбаченою статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України.
У рішенні суду про встановлення факту народження зазначаються дата і місце народження дитини, а також відомості про її батьків.
Після проголошення рішення його копія негайно надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) для проведення державної реєстрації народження або смерті.
Важливо пам’ятати: особи, які звертаються до суду у зв’язку з воєнним або надзвичайним станом, збройною агресією чи тимчасовою окупацією території України, звільняються від сплати судового збору (пункт 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»).
Крім того, варто відзначити, що рішення суду про встановлення факту народження або смерті є підставою для отримання відповідного свідоцтва в органі ДРАЦС, але не замінює сам документ (свідоцтво про народження чи смерть).
Реєстрація шлюбу, укладеного на ТОТ
Якщо шлюб було зареєстровано на тимчасово окупованій території, його теж можна підтвердити через суд. Суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, спираючись на статтю 315 Цивільного процесуального кодексу України,.
Заява подається за місцем проживання особи (частина перша статті 316 Кодексу). Після ухвалення судового рішення громадяни можуть звернутися до органу ДРАЦС для внесення відповідного запису до Державного реєстру актів цивільного стану.
Реєстрація актів цивільного стану, проведених за кордоном
Документи, видані компетентними органами іноземних держав (свідоцтва про народження, шлюб, смерть тощо), визнаються дійсними в Україні після їх легалізації або проставлення апостиля, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (стаття 13 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
На сьогодні повторна державна реєстрація актів цивільного стану, які вже були проведені компетентними органами іноземних держав, у законодавстві України не передбачена.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) — це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання — сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження 61-12735сво23) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
Парламент встановив у частині першій статті 196 СК максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 СК).
Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення. При вирішенні питання про стягнення пені (стаття 196 СК) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати.
Тлумачення частини другої статті 196 СК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, атому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.
Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.
Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 02 квітня 2025 року у справі 725/4115/21 (провадження № 61-7782св24), від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25), у постанові від 23 липня 2025 року у справі № 939/856/24 (провадження № 61-6197св25) та інші.
Адвокат Л.Я. Єфімова (запис на консультацію: 097-754-79-48)
Далее
Військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець установив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Встановлений статтею 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Отже, інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності в адміністративно-процесуальних відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як випливає з Довідника із прав, обов`язків та алгоритму дій військовослужбовця, у разі отримання травми чи захворювання, затвердженого заступником головнокомандувача Збройних Сил України від 05 травня 2023 року, довідка про обставини поранення є офіційним документом, що засвідчує факт отримання травми під час виконання військового обов`язку. Вона є необхідною для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) та підтвердження причинного зв`язку між пораненням та службовою діяльністю.
Отже, право військовослужбовця на отримання довідки про обставини травми є важливою складовою механізму соціального захисту військовослужбовців та гарантує реалізацію їхніх прав у сфері медичного та соціального забезпечення. Відсутність такої довідки може унеможливити встановлення причинного зв`язку між пораненням та військовою службою, що, у свою чергу, створює перешкоди для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), отримання відповідних грошових виплат та інших соціальних гарантій.
Якщо командування військової частини відмовляє у видачі довідки або ухиляється від її оформлення, військовослужбовець має право звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав.
Відповідно до положень наказу Міністерства оборони України № 402, законодавство не встановлює конкретного строку, протягом якого військовослужбовець зобов`язаний звернутися до військової частини для отримання довідки про обставини поранення, контузії або іншої травми. Це означає, що звернення за довідкою може відбутися у будь-який час після отримання поранення, і таке звернення не може бути визнане несвоєчасним або необґрунтованим. Ключовим моментом є те, що відсутність довідки не є провиною військовослужбовця.
Затримка у зверненні за довідкою може бути спричинена низкою об`єктивних обставин, серед яких: тяжкий стан здоров`я військовослужбовця, що унеможливлює своєчасне оформлення документів; перебування у зоні бойових дій або виконання інших службових завдань, що не дозволяє звернутися до командування частини одразу після отримання поранення; відсутність належного інформування про порядок отримання довідки; неправомірна бездіяльність командування військової частини, яке мало би оформити довідку, але не зробило цього.
Окрім цього, відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, довідка про обставини поранення повинна оформлюватися начальником медичної служби військової частини. Якщо поранення спричинене діями противника, службове розслідування не проводиться, а довідка має бути складена автоматично протягом п`яти днів.
Ключовим аспектом у розгляді даної категорії справ є визначення моменту, з якого слід обчислювати строк звернення до суду. Відповідно до принципу правової визначеності, реалізація права на судовий захист в цьому випадку має ґрунтуватися на моменті, коли особа отримала об`єктивну можливість усвідомити порушення своїх прав. У випадку невидачі довідки про обставини поранення (в контексті правовідносин, що є предметом судового дослідження) таким моментом є дата офіційного повідомлення військовослужбовця про відмову у її видачі. До цього часу позивач об`єктивно був позбавлений можливості оскаржити бездіяльність компетентного органу.
У контексті відмови у видачі довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) таким моментом є не дата подання рапорту, а саме дата отримання офіційної відмови військовою частиною. Це пояснюється тим, що до моменту отримання відповіді від компетентного органу особа не може достеменно знати, чи порушені її права фактом відмови.
Встановлення дати отримання позивачем відмови у видачі довідки є необхідною передумовою для визначення своєчасності звернення до суду.
Окрім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 380/13595/24
наголошує, що у справах, пов`язаних із відмовою у видачі довідок військовослужбовцям, процесуальні строки мають визначатися з урахуванням реальних обставин проходження військової служби та об`єктивних перешкод для звернення до суду.
Адвокат Л.Я. Єфімова!
конт. тел.: 0977547948
Далее
2 жовтня набрав чинності Закон № 4602-IX «Про утворення Спеціалізованого окружного адміністративного суду, Спеціалізованого апеляційного адміністративного суду».
Президент підписав документ 30 вересня, а 1 жовтня його було офіційно опубліковано в газеті «Голос України».
Міністерство юстиції поінформувало, що це важливий етап у реформуванні судової системи.
Відповідно до Закону в Україні з’являться два нових вищих суди — Спеціалізований окружний адміністративний суд і Спеціалізований апеляційний адміністративний суд.
Їхня головна функція — розглядати адміністративні справи за участю найвищих органів влади: Кабінету Міністрів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Як розповів заступник Міністра юстиції Олександр Банчук, передбачається дві категорії справ:
Перша — позови фізичних та юридичних осіб про незаконність нормативних актів Уряду, міністерств, Національного банку.
Друга — оскарження їхніх актів індивідуальної дії (адміністративних актів): наприклад, позови проти міністерства як роботодавця.
У Мін’юсті зазначили, що суди матимуть загальнонаціональну підсудність і працюватимуть на засадах незалежного конкурсного відбору, перевірки доброчесності та професійності кандидатів на посади суддів.
Кожен громадянин, який вважатиме, що рішення органу влади чи посадової особи порушує його права, зможе звернутися до нового спеціалізованого суду, а у разі незгоди з рішенням — подати апеляцію.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Законом № 4536-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення» та з метою удосконалення окремих положень податкового законодавства» (далі — Закон № 4536), який набуває чинності з 1 жовтня 2025 року, передбачено, серед іншого, такі зміни:
Відповідно до підпункту 70.16.1 статті 70 Податкового кодексу з 1 січня 2026 року встановлено нові строки подання інформації про прийняття чи звільнення працівників:
юридичні особи, органи влади та податкові агенти мають подавати інформацію про прийняття/звільнення працівників до 20 календарних днів після звітного місяця;
фізичні особи — підприємці та самозайняті особи — до 40 календарних днів після кварталу.
Джерело:https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Якщо спадкове майно (нерухомість, земля тощо) знаходиться на тимчасово окупованій території (ТОТ), спадкоємець має право на його спадкування. Для оформлення права на спадщину можна звертатися до будь-якого нотаріуса на підконтрольній Україні території.
Коли відкривається спадщина
У день смерті людини. З цього дня у спадкоємців є 6 місяців, щоб звернутися до нотаріуса – він має відкрити спадкову справу.
Якщо смерть спадкодавця зареєстрована пізніше ніж через місяць після фактичної дати смерті 6-місячний строк для прийняття спадщини рахується з дня державної реєстрації смерті спадкодавця.
Тобто, якщо людина фактично померла 1 травня 2025, але смерть зареєстровано 25 липня 2025 → строк для прийняття спадщини рахується з 25 липня 2025.
До якого нотаріуса звертатися
У період дії воєнного стану нотаріуса можна обрати незалежно від місця відкриття спадщини. Це правило діє у випадку, якщо місцем відкриття спадщини є:
тимчасово окуповані території
територія активних бойових дій
або територія, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Які документи потрібно додати до заяви
Основні документи:
свідоцтво про смерть спадкодавця
документи, що підтверджують родинні зв’язки (свідоцтва, рішення суду)
документи на майно (свідоцтво про право власності, витяг з Держреєстру тощо).
Повний перелік документів залежатиме від конкретної ситуації та обставин спадкової справи.
Що потрібно зробити далі
Отримати свідоцтво про право на спадщину. Воно може бути видане не раніше ніж через 6 місяців з часу відкриття спадщини.
Додаткові питання
Спадкоємці можуть стикатися з додатковими питаннями, зокрема:
встановлення факту смерті спадкодавця на ТОТ
відновлення втрачених документів
підтвердження родинних відносин
визнання права власності на майно в судовому порядку
майно зруйноване через бойові дії тощо.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
Відповідно до статті 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Разом із тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають тільки у тому випадку, якщо наявні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, а при відмові нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Якщо спадкоємець не має можливості оформити спадщину відповідно до вимог законодавства у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, питання визначення належності цього майна має вирішуватись у судовому порядку.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку, і спадкове майно не змінило володільця на іншого спадкоємця (спадкоємців), у випадку з нерухомим спадковим майном — не зареєстроване за спадкоємцем (спадкоємцями) померлого на праві власності.
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див. постанову Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (провадження № 61-403св19).
Щодо випадків спадкування незакінченої приватизації:
У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру (див. постанови Верховного Суду України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13 та Верховного Суду у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 752/10477/15-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 554/8856/17).
Отже обов`язковою умовою переходу права вимоги до спадкоємців, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою (див. постанови Верховного Суду від 19 червня 2023 року у справі № 295/2637/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 183/80/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) зроблено висновок про те, що якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування — права на завершення приватизації, а не права власності.
Адвокат Єфімова Л.Я.
У разі потреби у послугах адвоката, звертайтесь за тел.:097-754-79-48
Далее
У газеті «Голос України» від 03.09.2025 № 173 оприлюднено Закон № 4536-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення» та з метою удосконалення окремих положень податкового законодавства».
Закон набирає чинності з 1 жовтня 2025 року (крім окремих положень), інформують фахівці Головного управління ДПС у Сумській області.
Законом № 4536 вносяться зміни, зокрема, до Податкового кодексу (далі — ПКУ).
Податківці роз’яснили, що змінами передбачено:
застосування податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) у вигляді витрат на оренду житла, понесених учасником бойових дій або особою з інвалідністю внаслідок війни;
включення військовополонених до переліку осіб, за яких податкові агенти (табори, слідчі ізолятори та тюрми) сплачують ПДФО і військовий збір та подають щомісячну звітність;
квартальний звітний період із подання звітності з ПДФО, військового збору та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) для фізичних осіб — підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, за найманих працівників;
квартальний звітний період із подання звітності з ПДФО, військового збору для приватних нотаріусів та фізичних осіб — підприємців, які надають послуги з укладення біржових угод або беруть участь в їх укладенні;
подовження до 1 січня 2028 року визначення дати виникнення податкових зобов’язань і податкового кредиту за касовим методом платниками ПДВ, які здійснюють постачання, передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, надають послуги із забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії та/або послуги із зменшення навантаження відповідно до Закону «Про ринок електричної енергії», постачання вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702 та товарної підпозиції 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД, надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, нараховують плату за абонентське обслуговування;
звільнення від оподаткування ПДВ у період до набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі операцій з безоплатної передачі об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, що перебувають у державній та комунальній власності, організаціям водокористувачів відповідно до Закону «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель»;
встановлення ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин у розмірі 8 відсотків від їх нормативної грошової оцінки;
встановлення ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин у розмірі 12 відсотків від нормативної грошової оцінки площі ріллі по АР Крим або по області;
для платників єдиного податку четвертої групи врахування у своїй декларації, у тому числі: площ наданих земельних ділянок (сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду) іншому платникові податку у користування на інших умовах (у тому числі на умовах емфітевзису); площ взятих земельних ділянок (сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду) в особи, яка не є платником податку, у користування на інших умовах (у тому числі на умовах емфітевзису);
процедуру коригування місцевих податків у бік зменшення протягом року відповідно до положень підпункту 69.42 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ у разі прийняття органом місцевого самоврядування, військовою адміністрацією або військово-цивільною адміністрацією у період дії воєнного стану в Україні, по 31 грудня року, в якому буде припинено або скасовано воєнний стан, рішення про внесення змін до раніше прийнятого рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів або рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів, відповідно до яких зменшуються раніше встановлені ставки місцевих податків і зборів;
особливості визначення суми податкових зобов’язань з рентної плати за користування надрами для видобування нафти, конденсату у податкових (звітних) періодах починаючи з 1 вересня 2025 року до останнього дня (включно) третього календарного місяця, в якому буде припинено або скасовано воєнний стан на території України відповідно до положень підпункту 69.43 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ;
подання до контролюючого органу суб’єктом підприємницької діяльності, якому в установленому порядку видано дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів та/або інтегрований довкіллєвий дозвіл, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду копій податкових декларацій екологічного податку;
використання, у тому числі даних інтегрованого довкіллєвого дозволу із встановленими в ньому лімітами використання води, при обчисленні рентної плати за спеціальне використання води.
Відсутність офіційних доходів у батьків не звільняє їх від обов’язку утримувати неповнолітню дитину. Тому платник аліментів на дитину повинен щомісячно сплачувати їх навіть у разі втрати роботи чи отримання статусу безробітного, повідомила пресслужба Мін’юсту.
Як зазначається, для правильного визначення джерела та розміру коштів, що підлягають стягненню як аліментів на утримання дитини, необхідно чітко розмежовувати поняття «безробітної особи» та «непрацюючої особи»:
У міністерстві вказали, що аліменти з безробітного можуть стягуватися з державної допомоги по безробіттю. Це стосується й осіб, які набули статусу безробітного після судового рішення щодо сплати аліментів, яке вже набрало чинності.
«Державний виконавець, з’ясувавши, що платник аліментів має статус безробітного, звертає стягнення на державну допомогу по безробіттю. У цьому випадку аліменти стягуються у відсотковому співвідношенні до середнього доходу особи, якщо її страховий стаж за рік до взяття на облік у центр зайнятості перевищує шість місяців», – ідеться в повідомленні.
Водночас нарахування аліментних зобов’язань особи, яка не працює, відбувається, виходячи з розміру середнього заробітку, встановленого органом статистики того регіону країни, де зареєстровано місце проживання платника. Мінімальний розмір аліментів для непрацюючої особи не повинен бути нижчим за гарантований Законом – тобто не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину певного віку. Якщо безробітна особа має неофіційний дохід, аліменти виплачуються у фіксованому розмірі.
«Якщо обидві сторони – стягувач і платник аліментів – дійдуть взаємної згоди, вони можуть укласти договір, який регулюватиме всі нюанси сплати аліментів. Якщо ж особа відмовляється платити аліменти, посилаючись на те, що не працює, справу доведеться передати до суду. Суд визначить розмір аліментів у сумі, яка повинна бути достатньою для забезпечення гармонійного розвитку дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Водночас суд не обмежується доходом платника, якщо він не може підтвердити джерело походження коштів для витрат, що перевищують його дохід», – вказали в Мін’юсті.
Після отримання судового рішення потрібно звернутися до виконавчої служби для відкриття виконавчого провадження та примусового стягнення коштів.
За ухилення від сплати коштів на утримання дитини передбачена цивільна, адміністративна і кримінальна відповідальність, залежно від тяжкості проступку та величини заборгованості по аліментах. За несплату аліментів передбачено наступні тимчасові обмеження боржника:
Як зазначається, обмеження знімаються після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей, а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні, карається громадськими роботами на строк від 80 до 120 годин або арештом на строк до трьох місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.
Далее
Діти військовослужбовців, які загинули або померли, мають право на пенсію в разі втрати годувальника. Про це повідомили в Пенсійному фонді.
Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї загиблого (померлого) військовослужбовця, які були на його утриманні. Дітям пенсія призначається незалежно від їх перебування на утриманні годувальника.
Право на пенсію в разі втрати годувальника мають, зокрема, діти:
Розмір пенсії
Розмір пенсії в разі втрати годувальника встановлюється у відсотках грошового забезпечення (заробітної плати) годувальника.
1) Якщо годувальник загинув (помер) внаслідок виконання військових обов’язків, пенсія призначається в таких розмірах:
2) Якщо годувальник помер внаслідок нещасного випадку, не пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби, пенсія обчислюється в розмірі 30% його грошового забезпечення на кожну дитину.
Пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному непрацездатному члену сім’ї. Сім’ї загиблих ветеранів, Захисників і Захисниць України отримують підвищення — +25% прожиткового мінімуму. Якщо сума виплат із надбавками менша за 7 800 грн (або 6 100 грн на кожну дитину у разі кількох дітей), нараховується адресна доплата.
