Юридическая Компания

Опубликованоdirector

КГС ВС: щодо відступлення участником ТОВ частки у товаристві

Опубликовано 17 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

КГС ВС: щодо відступлення участником ТОВ частки у товаристві

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 909/1294/15 на розгляд Великої Палати ВС, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388.

Так, у рішенні ВСУ зазначено, що спосіб відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 916/2386/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 904/9835/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 903/568/17.

Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від цих висновків і вказала на те, що відступлення учасником ТОВ частки у статутному капіталі товариства, передбачене ст. 147 Цивільного кодексу України та ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки і потребує волевиявлення особи, яка її відчужує, й особи, яка приймає її у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо.

Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Велика Палата ВС також зауважила, що відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім’я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного).

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15 (провадження № 12-33гс19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/84814533.

Далее

Кодекс з процедур банкрутства таки почне діяти з 21 жовтня 2019 року!

Опубликовано 17 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев

Кодекс з процедур банкрутства таки почне діяти з 21 жовтня 2019 року!

Кодекс з процедур банкрутства таки почне діяти з 21 жовтня 2019 року!

Щойно Комітет ВРУ з питань економічної політики прийняв рішення не підтримувати законопроекти 2131 та 2131-1 щодо відтермінування початку дії КОДЕКСУ.

Нагадуємо:

Вперше в історії України документ передбачає можливість і визначає умови банкрутства фізичних осіб.

Що це означає для пересічного українця?

Ініціювати процедуру банкрутства фізичної особи, згідно із Кодексом, може лише сама ця особа, якщо вважає, що не може подолати фінансову скруту у якийсь інший спосіб.

Провадження відкривається за заявою боржника.

Ніхто з кредиторів не може ініціювати банкрутство боржника.

Боржник може ініціювати власне банкрутство у таких випадках:

  • Якщо заборгованість перед кредиторами становить не менше 30 мінімальних зарплат (зараз — 125 190 грн).
  • Якщо він припинив погашати борги у розмірі понад половини місячних платежів за кожним із кредитних зобов’язань впродовж двох місяців.
  • Якщо винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у боржника майна, яке можна стягувати для покриття боргів.

Для цього боржник звертається до господарського суду за місцем проживання, який вестиме його справу.

Подаючи заяву до суду, боржник має надати і інформацію про операції з його рухомим і нерухомим майном впродовж останнього року.

Суд призначає арбітражного керуючого, який вестиме справу і спілкуватиметься як із боржником, так і з кредиторами.

Далі події можуть відбуватися за двома варіантами:

1. Боржник може досягти домовленості з кредиторами про реструктуризацію боргу, яка може передбачати зміну строків виплат або продаж частини майна боржника. Проте вона не повинна тривати понад 10 років.

2. Якщо впродовж 120 днів після відкриття провадження в суді боржник і кредитори не домовилися про реструктуризацію, суд оголошує про банкрутство боржника.

Після цього починається процедура погашення боргів. Джерелом є так звана «ліквідаційна маса» майна боржника.

Проте, до неї не належить житло, яке є єдиним для боржника та його родини. Це може бути квартира не більша за 60 кв м або будинок не більше 120 кв м. При цьому на кожного члена родини не повинно припадати понад 13,5 кв м житлової площі. Тож побоювання, що банкрутство може залишити когось «на вулиці», не повинні справдитися.

До ліквідаційної маси також не зараховуються кошти боржника на рахунках у пенсійних фондах та фондах соціального страхування.

Для задоволення вимог кредиторів керуючий відкриває окремий банківський рахунок. В першу чергу із нього сплачуються судовий збір та винагорода за працю арбітражного керуючого, а також оплата послуг оцінщиків майна.

За рішенням суду чи арбітражного керуючого на час процедури банкрутства боржнику може бути тимчасово заборонено виїжджати за кордон.

Далее

Зеленський доручив ввести дворічний мораторій на перевірку ФОП

Опубликовано 17 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев

Зеленський доручив ввести дворічний мораторій на перевірку ФОП

Зеленський доручив ввести дворічний мораторій на перевірку ФОП

Володимир Зеленський ініціював впровадження дворічного мораторію на перевірку фізосіб-підприємців. Про це повідомляється на сайті Офісу президента.

За планом заборона буде поширюватися на всі ФОП, крім «ризикованих» — наприклад, ювелірний бізнес. На такий крок у владі пішли у відповідь на негативну реакцію на законопроекти, які зобов’язують фізосіб-підприємців використовувати реєстратори розрахункових операцій (РРО).

В Офісі відзначили, що «згадані закони спрямовані не проти фізосіб-підприємців, а проти великого бізнесу, який оформляє свою діяльність як група ФОП, тим самим зменшуючи обсяг сплати податків».

Далее

Скасовано пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Закон набув чинності 17.10.2019 р.

Опубликовано 17 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев

Скасовано пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Закон набув чинності 17.10.2019 р.

17 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким, зокрема, скасовано пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Зміни з 01.01.2020 року (пайова участь в 2020 році)

Зазначеним Законом з 01.01.2020 року буде виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діляності» та частину п’яту статті 30 виключити, а також статтю 7 буде доповнено частиною шостою такого змісту:

«6. Органам, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, матеріальних або нематеріальних активів, у тому числі здійснення будівництва об’єктів».

⭕️ Разом із цим, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» містить Прикінцеві та перехідні положення в яких зафіксовано, зокрема, наступне:

🎯 Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

🎯 Замовник будівництва зобов’язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об’єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об’єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об’єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об’єкта будівництва;

🎯 Пайова участь буде сплачуватись виключно грошовими коштами за такими ставками (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

  • для нежитлових будівель та споруд — 4% загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта;
  • для житлових будинків — 2% вартості будівництва об’єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури і містобудування;
  • для всіх промислових об’єктів — 0!

🎯 Також в Прикінцевих та перехідних положеннях міститься перелік об’єктів замовники будівництва яких звільнені від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

✅ На сьогодні чинне українське законодавство передбачає обов’язковість сплати замовниками будівництва пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту: у розмірі 4% від вартості житлового будівництва та 10% від вартості нежитлової забудови. 

 Потрібно зазначити, що в 2017—2018 році в м. Києві було знижено ставку пайового внеску в розвиток інфраструктури до 2% (на 2019 рік встановлено 3,2%).

Зміни з 01.01.2021 року

⭕️ Законом повністю скасовується пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту з 01.01.2021 року!

Далее

Набрали чинності зміни до КПК України

Опубликовано 17 Окт 2019 в Новости | Нет комментариев

Набрали чинності зміни до КПК України

🔥Відсьогодні набрали чинності зміни до Кримінального процесуального кодексу України.
Деякі зміни, які передбачає новий КПК України:
🏛Генеральному прокурору та керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури надано право скасовувати незаконні або необґрунтовані постанови детективів НАБУ та прокурорів САП;
👨‍✈👮‍♀Слідчий, прокурор наділені обов’язком негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направлення повідомлення про його виконання слідчому судді після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна;
📄Деталізовано вимоги до протоколу про затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину, наприклад, до протоколу про затримання особи треба буде долучати фотознімок у випадку, якщо на момент затримання невідомо прізвище та ім’я особи;
🔬Внесено зміни до порядку залучення експерта зокрема щодо права сторони захисту самостійно залучати експертів на договірних умовах, а також до процедури розгляду слідчим суддею клопотання про експертизу.

Далее

КГС ВС: визнання договору оренди землі недійсним

Опубликовано 16 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

КГС ВС: визнання договору оренди землі недійсним

🔥Постанова КГС ВС від 29.08.2019 № 909/1254/14:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/84320429

Ключові тези:
✔️5.4. Положеннями частини другої статті 16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів) передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця, прийнятого у порядку,
✔️5.8. Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» » (в редакції, чинній на момент прийняття Голошинською сільською радою рішень щодо спірної земельної ділянки) передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законом України визнаються незаконними у судовому порядку.
✔️5.9. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Конституційний суд України у рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1 та 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
✔️✔️Судами не встановлено, а матеріали справи не містять матеріалів, що підтверджують, що рішення органу місцевого самоврядування, які стали підставою укладення спірного договору оренди земельної ділянки, були змінені або скасовані у встановленому порядку або на підставі рішення суду. При цьому за своєю правовою природою поняття «відсутнє рішення», тобто рішення, яке не приймалось уповноваженим органом та «рішення прийняте без дотримання встановленого порядку» є різними та тягнуть різні правові наслідки.
✔️✔️5.10. Вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи ФОП Миронюка В.В. про те, що Голошинська сільська рада мала право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, не надав жодної оцінки наявному у матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.08.2014 та листу Відділу у Верховинському районі Головному управлінню Держгеокадастру в Івано-Франківської області від 31.10.2018 №0-9-0.22-66/102-18, згідно якого спірна земельна ділянка відповідно даних Державногоземельного кадастру знаходиться в селі Голошино, Верховинського району, Івано-Франківської області, а межі територіально-адміністративних одиниць можуть не відповідати кадастровому зонуванню, що відображається на Публічній кадастровій карті України.
Крім того, апеляційний господарський суд, не надав жодної оцінки доводам ФОП Миронюка В.В., викладеним у письмових поясненнях від 10.01.2019, що у межах кримінальної справи №340/832/14-к, ухвалою Косівського районного суду від 30.01.2018 закрито кримінальне провадження по обвинуваченню сільського голови Федорчака О.М. за вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України.
✔️5.11. Колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у рішенні від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції»
✔️Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Далее

ККС ВС висловився щодо умов допустимості доказів

Опубликовано 15 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ККС ВС висловився щодо умов допустимості доказів
Умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб’єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Відповідно до вироку місцевого суду чоловік був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України (крадіжка): він з корисливого мотиву, діючи повторно, таємно викрав у приміщенні магазину з шухляди грошові кошти, що належали потерпілому, чим завдав останньому матеріальної шкоди на суму 1500 грн.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх належних та допустимих доказів причетності особи до вчинення крадіжки грошових коштів за обставин, встановлених судом першої інстанції, і про те, що вичерпані можливості їх одержання.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що, на його думку, висновки апеляційного суду щодо закриття кримінального провадження з тих підстав, що докази в цьому провадженні зібрано з порушенням КПК України, є передчасними.

ККС ВС залишив без задоволення цю скаргу. Зокрема, колегія суддів Третьої судової палати вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, доводи прокурора про те, що в силу ст. 93 КПК України сторони наділені правом на збирання та надання доказів, а отже, потерпілий вправі був добровільно видати оперуповноваженому диск із відеозаписом з камер спостереження магазину, що відповідно не може бути наслідком визнання такого доказу недопустимим.

Згідно зі ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим. Сторона обвинувачення збирає докази шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, правом витребувати від будь-якої особи необхідні речі, документи, відомості тощо наділений слідчий, а не оперативний працівник, і лише в рамках кримінального провадження. В зазначеному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції встановив, що оперативний працівник поліції проводив слідчі дії до внесення відомостей в ЄРДР.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 КПК України потерпілий також наділений правом подавати докази, однак лише в рамках кримінального провадження під час досудового розслідування, що в цьому випадку не мало місця.

Не знайшли підтвердження й доводи касаційної скарги про те, що: добровільна видача відеозапису потерпілим не є слідчою дією, тобто фактично досудове розслідування до внесення відомостей до ЄДРДР не відбувалось; оперативний працівник поліції, який здійснював виїзд на місце події злочину, діяв відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію». Як убачається з матеріалів провадження, добровільна видача диска з відеозаписом із камер спостереження магазину була зафіксована оперативним працівником, що суперечить вимогам ст.106 КПК України.

Таким чином, здійснення процесуальної дії щодо збирання доказів та отримання такого доказу, як відеодиск із записом з камер відеоспостереження магазину, оперативним працівником відбулося поза межами кримінального провадження, тобто до внесення відомостей в ЄРДР, а також до проведення огляду місця події слідчим, що підтверджується протоколом огляду місця події.

Крім того, як вбачається із зазначеного протоколу, під час огляду було встановлено, що у приміщенні магазину ведеться відеоспостереження, однак при цьому будь-яких записів слідчий не вилучав і йому не надавали.

Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, коли їх збирання й закріплення відбулося з порушенням прав людини і громадянина, гарантованих Конституцією України, порядку, встановленого кримінальним  процесуальним законодавством, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Отже, умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб’єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що диск відеозапису з камер спостереження магазину, який суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку, був отриманий від потерпілого не уповноваженою на те посадовою особою органу досудового розслідування без дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи сторони обвинувачення щодо їх допустимості є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням

Далее

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ: постанова КАС ВС

Опубликовано 15 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Громадська організація  звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС, в якому просила зобов`язати відповідача надати інформацію на її запит на отримання публічної інформації щодо аукціону, проведеного товарною біржею, на якому продано об`єкт нерухомості, шо належав боржнику і перебував у податковій заставі. Про це повідомляє Протокол.

Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов був задоволено частково, — зобов`язано ДФС повторно розглянути зазначений запит  на отримання публічної інформації та надати відповідь по кожному пункту запиту.

Оскаржуючи судові рішення в касаційному суді, ДФС зазначала, що розпорядник інформації не має права надавати відомості, які містять інформацію з обмеженим доступом, що була одержана контролюючим органом під час реалізації ним своїх функцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скаргу залишив без задоволення, а судові рішення без змін, сформувавши правову позицію, відповідно до якої обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Тому відмова розпорядника інформації надати відомості з тих підстав, що запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом є неправомірною, що відповідає приписам ч. 7 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

При цьому суд зауважив, що ДФС, стверджуючи що запитувана позивачем інформація є інформацією з обмеженим доступом, не зазначив жодного запитуваного документу, який є свідчить про те, що доступ до них обмежено у відповідності до норм статті 6 зазначеного Закону.

Суд також нагадав умови, за яких може бути відмовлено у наданні інформації, що наведені у ст. 22 вказаного Закону, а саме:

  • розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
  • інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст.і 6 цього Закону;
  • особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
  • не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч. 2 ст. 22 Закону). Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача (ч. 3 ст. 22 Закону).

Із постановою КАС ВС можна ознайомитися детальніше за посиланням.

Далее

Як діяти, якщо колекторські компанії чи Банк переєстрували право власності на нерухоме майно. Аналіз судової практики.

Опубликовано 15 Окт 2019 в Главная | Нет комментариев

Як діяти, якщо колекторські компанії чи Банк переєстрували  право власності на нерухоме майно.   Аналіз судової практики.

Починаючи з 2005 року багато громадян України уклалали з банками договори споживчого кредиту в іноземній валюті з метою придбання житла, передаючи в іпотеку на підставі іпотечного договору належну їм на праві власності квартиру або будинок.

У зв’язку з девальвацією гривні, зменшилася кількість громадян, які спроможні були виконувати свої зобов’язання за кредитами. Тому банки, на підставі договору факторингу та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, передали колекторським компаніям право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, тобто колекторські компанії набули прав кредитора у зобов’язаннях, що виникли з вищезазначених договорів. 

У червні 2014 року, Верховною Радою України  ухвалено Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” № 1304-VII від 03 червня 2014 року, який діє до моменту  вступу в законну силу Кодексу про банкротству фізичних осіб.

Згідно цього Закону, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави,  якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

В 2016 році Верховний Суд України дав кредиторам «зелене світло» на позасудову перереєстрацію права власності на заставне, і зокрема, іпотечне майно, якщо договором передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язання за кредитним договором. Отже колекторські компанії, із новою силою почали застосовувати спосіб впливу на боржників без судових процесів, здійснюючи реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за колекторськими  компаніями.

Далее

Розстрочення або відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від сплати інфляційних втрат та пені за прострочення виконання зобов’язання (ВС/ВП № 916/190/18 від 04.06.2019)

Опубликовано 15 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Розстрочення або відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від сплати інфляційних втрат та пені за прострочення виконання зобов’язання (ВС/ВП № 916/190/18 від 04.06.2019)

Фабула судового акту: Нормами статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак чи стягуються такі санкції з боржника за період відстрочення або розстрочення виконання рішення суду?

Велика Палата Верховного Суду вирішила, що так – стягується.

У даній справі підприємство звернулось до господарського суду із позовною заявою про стягнення із боржника інфляційних витрат та трьох процентів річних, як це визначено ст. 625 ЦК України, у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення суду про стягнення боргу.

Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив пославшись у своєму рішенні на те, що оскільки боржнику ухвалою господарського суду було розстрочено виконання рішення, то таке розстрочення не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.

З таким висновком погодився і апеляційний суд.

На зазначені рішення кредитором було подано касаційну скаргу мотивуючи її тим, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, тому як наслідок, ухвала не змінює строків виконання грошового зобов`язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов`язанні.

В цілому Велика Палата із такими доводами позивача погодилась на у своїй постанові зазначила наступне.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Одночасно положеннями ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

При цьому розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Далее