Опубликовано director 19 Ноя 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова КЦС ВС від 12.11.2020 № 369/9301/18 (61-1св20):
Суддя-доповідач: Висоцька В. С.
Ситуація звільнення з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КзпП (прогул) та супутні звільненню обставини заподіяли позивачу погіршення психоемоційного стану та призвели до моральних страждань, проте, з урахуванням поведінки обох сторін конфлікту, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2 000 грн, що за встановлених у цій справі обставин відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості
Ключові тези:
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, ОСОБА_2 , треті особи: Координаційний центр з надання правової допомоги, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив: визнати незаконними дії державної організації Вишневський місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги, директора державної організації Вишневський місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 щодо звільнення ОСОБА_1 з 02 липня 2018 року, поновити його на посаді головного спеціаліста відділу представництва державної організації Вишневський місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги з 02 липня 2018 року, стягнути з відповідача 65 850 грн, у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 30 000 грн витрат на правову допомогу, 250 000 грн моральної шкоди; стягнути з директора ОСОБА_2 на користь державної організації Вишневський місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги матеріальну відповідальність у розмірі 65 850 грн за заподіяну підприємству шкоду, у зв`язку з оплатою працівникові компенсації за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням.Позов мотивовано тим, що 10 липня 2017 року позивача прийнято на посаду головного спеціаліста відділу представництва державної організації Вишневський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
14 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав лист від відповідача від 03 березня 2018 року про надання пояснень щодо причини відсутності на роботі в період, починаючи з 01 березня 2018 року. А також, 14 березня 2018 року о 18 год. 05 хв. через електронну пошту позивач отримав наказ про звільнення з роботи з 14 березня 2018 року за прогули без поважних причин.
В період з 26 лютого 2018 року по 14 березня 2018 року позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності. Тому, 15 березня 2018 року подав заяву про скасування наказу про його звільнення, скасування запису в трудовій книжці та надав докази поважності відсутності його на роботі — листок непрацездатності. До кінця робочого дня, наказ про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі йому вручено не було. Не отримував такий наказ позивач і поштою. А тому, вважав себе у стані вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням та здійснював підготовку позовної заяви щодо оскарження наказу від 14 березня 2018 року про його звільнення.
Разом з тим, у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області позивачу стало відомо, що він наказом від 15 березня 2018 року поновлений на роботі. У зв`язку з тим, що в період перебування у стані вимушеного прогулу позивач знайшов нове місце роботі, він через свого роботодавця звернувся до відповідача з проханням про звільнення, у зв`язку з переведенням. Однак, 02 липня 2018 року позивача звільнено з роботи за прогули без поважних причин.
Позивач вважає таке звільнення незаконним та таким, що порушує його права та інтереси.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року позов задоволено частково.
Визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано наказ директора Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 02 липня 2018 року про звільнення з посади головного спеціаліста відділу представництва Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, починаючи з 02 липня 2018 року.
Стягнуто з державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 18 400 грн компенсації за час вимушеного прогулу та 2000 грн компенсації за завдану моральну шкоду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
24 січня 2019 року Києво-Святошинським районним судом Київської області ухвалено додаткове рішення у справі, яким допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 3000 грн, понесених витрат на правову допомогу.
Стягнуто з державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 2 291,98 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.
Стягнуто з державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь держави судовий збір в розмірі 1 762 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умовами роботи позивача не було визначене його постійне місце роботи із зазначенням періоду часу перебування в цьому місці. З Положення про організацію роботи відповідача вбачається, що спеціалісти центру виконують свою роботу шляхом надання послуг з представництва в судах, що виключає можливість бути присутнім на роботі в одному визначеному місці, крім випадків, визначених відповідно до графіку чергувань. Однак, відповідачем такого графіку чергувань суду не надано.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не мав обов`язку з`являтись до місця знаходження офісу відповідача, оскільки, належним чином здійснювати покладені на нього трудові обов`язки з приводу представництва інтересів клієнтів мав в судових та інших державних і недержавних установах, передбачено Положенням. Суд вважав, що відсутні підстави для звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Визнавши звільнення незаконним, суд вирішив стягнути з Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 18 400 грн компенсації за час вимушеного прогулу за період з 02 липня 2018 року по дату ухвалення даного рішення та 2 000 грн компенсації за завдану моральну шкоду. У решті позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, посилаючись на висновок експерта за результатами проведення психологічної експертизи від 26 листопада 2018 року, проведеної Українським центром судових експертиз, виходив з того, що ситуація звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) та супутні звільненню обставини заподіяли позивачеві погіршення психоемоційного стану та призвели до моральних страждань. Враховуючи обставини справи, беручи до уваги поведінку обох сторін конфлікту, суд дійшов до висновку про можливість стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, є підстави допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць, а також стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.
Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять квитанції про сплату позивачем 7590 грн за проведення експертизи, договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт та квитанції до прибуткового касового ордеру від 16 липня 2018 року та від 26 листопада 2018 року на загальну суму 35 000 грн. Жодних доказів того, що позивачем понесені витрати, пов`язані з переїздом в судові засідання не надано.
З урахуванням характеру спору, участь адвоката у судових засіданнях під час розгляду вказаної справи, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем в частині відмови у задоволенні заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, судових витрат на психологічне дослідження, витрат на правничу допомогу адвоката та в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з директора Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 18 400 грн матеріальної шкоди на користь центру.
У частині визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі рішення суду позивач не оскаржував.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року задоволено частково.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 2 000 грн грошової компенсації за завдану моральну шкоду залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення з державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, шляхом збільшення його розміру з 18 400 грн до 31 679,88 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при обрахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача не можна враховувати виплати, здійснені з березня по червень 2018 року, тому слід обчислювати середній заробіток виходячи з виплат, які ОСОБА_1 отримав у січні та лютому 2018 року, відпрацювавши повні місяці.
Виходячи з того, що кількість робочих днів за час вимушеного прогулу, а саме за період з 02 липня 2018 року по 21 грудня 2018 року, становить 123 дні, сума за час вимушеного прогулу складає 31 679,88 грн (257,56 грн х 123 дні) та підлягає стягненню на користь позивача.
За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неправильно обраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу, а тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.
Відхиляючи доводи позивача в іншій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що питання про розподіл судових витрат вирішено додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року.
Вишневський міський центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в особі директора ОСОБА_2 не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, до якої приєднався ОСОБА_3 .
Крім того, Вишневський міський центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, до якої приєднався ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року — залишено без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року, з урахуванням змін, внесених постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року — залишено без змін.
Апеляційну скаргу Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року — задоволено частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року — задоволено.
Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року в частині стягнення з державної організації Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, витрат пов`язаних з проведенням експертизи та судового збору — змінено.
Стягнуто з державної організації Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 судові витрати (витрати на правову допомогу та витрати на оплату експертизи) у розмірі 4250 грн, 105 грн судового збору.
Стягнуто з державної організації Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь держави судовий збір у розмірі 3 167,98 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі відповідача.
Апеляційний суд врахував, що судом першої інстанції було неправильно проведено розрахунок середнього заробітку, проте, оскільки, в даній частині рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 переглянуто апеляційним судом і постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року виправлено допущені помилки, шляхом зміни рішення в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, збільшено його розмір з 18 400 грн до 31 679,88 грн, колегія суддів, погодилась з висновками, викладеними в постанові від 21 листопада 2019 року і вважала їх встановленими та такими, що не підлягають повторному перегляду судом апеляційної інстанції.
Оцінюючи доводи заявників щодо незаконності додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року, апеляційний суд виходив з наступного.
Згідно зі статтею 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень, зокрема, у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, викладені у додатковому рішенні щодо допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення працівника на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць, є вірними та обґрунтованими.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в додатковому рішенні в частині вирішення питання судових витрат та виходив з того, що позивачем понесено витрати на правову допомогу у розмірі 35 000 грн. та витрати на проведення психологічного дослідження у розмір 7 590 грн. Позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів, які підтверджують витрати, понесені ним на правничу допомогу у розмірі 35 000 грн. Також підтверджено оплату за проведення експертизи долученою квитанцією від 23 листопада 2018 року, що також відноситься до судових витрат.
Позовні вимоги позивача у даній справі задоволені частково, на загальну суму 31 679,88 грн, що становить 10 % від загальної суми заявлених позовних вимог — 315 850 грн, тому судові витрати розраховуються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати (пов`язані з витратами на правову допомогу та експертизу) у розмірі 4 250 грн, що становить 10 % від витрат, понесених і належним чином підтверджених позивачем ( 35 000 грн + 7 590 грн = 42 590 грн)
Крім того, ОСОБА_1 надано квитанцію про сплату судового збору за вимогу щодо стягнення моральної шкоди, на суму 1 058 грн, а тому, з урахуванням частково задоволених вимог в цій частині, на його користь з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 105 грн ( 10%).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.
Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.
Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
У справі, яка переглядається установлено, що пояснення щодо відсутності на роботі, які стали причиною звільнення ОСОБА_1 у нього не відбирались, з наказом про поновлення на роботі від 15 березня 2018 року, про скасування наказу про звільнення, позивача не ознайомлено, а наявні в матеріалах справи докази щодо оскарження наказу про звільнення з роботи від 14 березня 2018 року свідчать про те, що позивач вважав себе таким, що перебуває у стані вимушеного прогулу, у зв`язку зі звільненням.
При цьому, умовами роботи позивача не визначено його постійне місце роботи із зазначенням періоду часу перебування в цьому місці. За змістом Положення про організацію роботи відповідача, спеціалісти виконують свою роботу шляхом надання послуг з представництва в судах та інших органах, виконують роботу за межами офісу, що виключає можливість бути присутнім на роботі в одному визначеному місці, крім випадків визначених графіком чергувань. Однак, відповідачем такого графіку чергувань, з якого б вбачалось в який час і в якому місці чергування здійснює саме позивач до суду надано не було. Крім того, встановлено, що лист-вимога про надання пояснень про відсутність на роботі був вручений позивачу саме за місцем здійснення ним представництва в Києво-Святошинському районному суді Київської області.
Установивши наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, та наявність правових підстав для його поновлення на роботі.
Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Установивши, що судом першої інстанції неправильно обраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виправив допущену судом помилку, змінивши рішення суду у цій частині та збільшив розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача з 18 400 грн до 31 679,88 грн.
Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, судом апеляційної інстанції враховано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями.
Правильність розрахунку, проведеного апеляційним судом, відповідачем не спростовано, власного розрахунку не наведено.
Доводи касаційної скарги відповідача не спростовують висновків судів попередніх інстанції щодо незаконності звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому, у касаційній скарзі не міститься доводів щодо неправильності проведеного апеляційним судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги відповідача зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, зокрема, щодо незаконності підстав звільнення позивача за прогули без поважних причин, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому, у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення, зокрема щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення за відсутності відповідача, є необґрунтованими, оскільки за положеннями частини четвертої статті 270 ЦПК України суд у разі необхідності може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. При цьому неприбуття у судове засідання цих осіб не перешкоджає розгляду заяви.
Касаційна скарга відповідача не містить доводів на спростування правильності висновків суду першої інстанції щодо вирішених у додатковому рішенні питань, в тому числі щодо правильності розподілу судових витрат.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зводяться до його незгоди із прийнятими судами до уваги доказами, зокрема поданими від його ім`я стосовно працевлаштування позивача у ФОП ОСОБА_3 , що на думку заявника опосередковано впливає на його права і обов`язки. Проте, у цій справі не встановлювався факт виникнення трудових правовідносин позивача з ФОП ОСОБА_3 і такі обставини не перевірялись, а предметом спору було встановлення наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 відповідно до пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).
Щодо часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до змісту наведеної норми, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Установивши, що діями відповідача порушено трудові права позивача та завдано йому моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, правильно застосував положення статті 237-1 КЗпП України та з урахуванням характеру порушення його прав, тяжкості і істотності вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Доводи касаційної скарги позивача щодо недостатності стягнутої з відповідача суми моральної шкоди та необхідності врахування при визначенні розміру відшкодування цієї шкоди висновок експерта ТОВ «Український центр судових експертиз» за наслідками проведення психологічного дослідження є необґрунтованими, оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається саме судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки висновку експерта ТОВ «Український центр судових експертиз» за наслідками проведення психологічного дослідження є помилковими, оскільки суди оцінили цей доказ та врахували, що ситуація звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) та супутні звільненню обставини заподіяли позивачу погіршення психоемоційного стану та призвели до моральних страждань. Проте, з урахуванням поведінки обох сторін конфлікту, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2 000 грн, що за встановлених у цій справі обставин відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про завдання йому моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначено судом, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Звертаючись до суду з касаційними скаргами, усі заявники, кожен в у тій частині судових рішень, яку оскаржує, обґрунтовують вимоги про скасування цих рішень посиланням на необхідність переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, проте правильності висновків судів не спростовують.
Вказані доводи касаційних скарг є аналогічними аргументам апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, до апеляційної скарги якого приєднався на стадії апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 , та яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та їх спростував, сформулювавши обґрунтовані висновки у прийнятих ним постановах. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд не вбачає підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Далее
Опубликовано director 18 Ноя 2020 в Новости | Нет комментариев
В то время, как часть украинцев могут остаться без пенсий, до конца текущего года те 60-летние украинцы, которые не заработали необходимый стаж для получения пенсии, могут получить специальную социальную выплату. Однако со следующего года такие соцпенсии назначать не будут. Об этом пишет Обозреватель со ссылкой на постановление Кабмина №1098.
Кто имеет право на специальную пенсию?
Те, кому не хватает стажа. По закону, чтобы выйти на заслуженный отдых в 60 лет в 2020-м нужно иметь не менее 27 лет стажа. Если есть от 17 до 27 лет стажа, придется работать до 63 лет, а от 15 до 17 лет – 65 лет.
Если у вас есть 15 лет стажа, но его не хватает, чтобы с 60-ти получать пенсию, вы имеете право на социальную выплату. При этом стоит отметить, что такие выплаты будут назначать только до января 2021-го. После этого украинцы без стажа рискуют вовсе оказаться без помощи.
Какой размер выплаты?
Размер соцпенсии должен компенсировать разницу между теми доходами, которые есть, и прожиточным минимум для нетрудоспособных. Сейчас это 1712 грн. Если бюджет вашей семьи не покрывает указанную цифру, то разницу покроют из бюджета. Если же вообще нет заработка, то государство будет выплачивать полный прожиточный минимум.
Кто может не получить помощь?
Даже если вы соответствуете перечисленным условиям, но есть второй автомобиль (мотоцикл), если площадь жилья превышает 21 квадрат на человека плюс 10,5 квадратов на семью, деньги платить не будут.
Далее
Опубликовано director 18 Ноя 2020 в Новости | Нет комментариев
Отсрочку по кассовым аппаратам для ФОПов провалили во второй раз. Напомним: 4 ноября не хватило голосов за проект №4313, который предусматривал перенос сроков внедрения РРО еще на год — до 1 января 2022 года.
Тогда депутаты отправили документ на повторное первое чтение.
Вчера в повестке дня парламента оказался уже совсем другой законопроект — №4313-д авторства главы профильного парламентского комитета Данила Гетманцева. Несмотря на анонсированные «улучшения» для ФОПов, сами предприниматели нашли в документе немало подводных камней и назвали его «опасным для бизнеса», призвав депутатов не голосовать за него.
Накал страстей под Радой, где на Налоговый майдан собралось прядка 20 тысяч предпринимателей, и в сессионном зале оказался настолько высоким, что еще до голосования автор скандального проекта Данил Гетманцев предложил снять его, и разработаю новый «компромиссный вариант».
Впрочем, законопроект все же поставили на голосование, которое оказалось полностью провальным: нашлось всего 17 голосов «за».
При этом ФОПы возмущены тем, что депутаты упорно игнорируют их главное требование — полностью снять вопрос кассовых аппаратов и пересмотреть нормы по упрощенке. И намерены продолжать акции протеста.
Сегодня они пошли даже на штурм Рады, который остановила полиция. Но люди разошлись лишь после того как парламент пообещал рассмотреть законопроекты 4 декабря. Хотя уверенности в том, что будет принято какое-то решение, нет.
И если Рада не примет отсрочку по кассовым аппаратам до Нового года, с 1 января РРО автоматически станут обязательными для всего малого бизнеса.
РРО и карантин выходного дня
Напомним вкратце хронологию войны бизнеса против кассовых аппаратов.
4 ноября предприниматели собрались под Радой на Налоговый майдан, требуя от депутатов рассмотреть законопроекты, упрощающие условия ведения бизнеса для ФОПов.
В частности, речь шла о проектах №3853-1 и 3853-2.
Проект №3853-1 прописывает привязку лимитов для упрощенцев к минимальной зарплате.
Для первой группы — 245 минимальных зарплат, для второй — до 1230, для третьей — 1720 минималок.
Также предусмотрено право предпринимателей не устанавливать кассовые аппараты, если оборот не превышает 820 минималок (со следующего года — порядка 5 миллионов гривен в год).
Проект №3853-2 отличается от предыдущего граничной суммой оборота для упрощенцев третьей группы — ее предлагается установить на уране 4025 минимальных зарплат.
Но, чтобы успокоить предпринимателей, которые уже собирались разбивать под Радой палаточный городок, спикер парламента Дмитрий Разумков пообещал им отсрочку по кассовым аппаратам еще на год, заявив, что вопрос уже согласован со всеми фракциями, и голоса в сессиям зале точно найдутся.
Предложенный Разумковым проект №4313 предлагал перенести обязательное введение РРО для плательщиков единого налога второй-четвертой групп вне зависимости от вида деятельности, если их годовой доход не превышает миллион гривен.
Впрочем, тогда за этот законопроект проголосовало всего 212 депутатов, и его отправили на повторное первое чтение.
Как сказал нам руководитель движения SAVEФОП Сергей Доротич, то, что проект по отсрочке провалили, предпринимателей не сильно расстроило.
«Нам эта отсрочка не нужна. Мы хотим, чтобы малый бизнес оставили в покое и убрали налоговый прессинг», — говорит Доротич.
Больше предпринимателей возмутил тот факт, что и оговоренные ранее законопроекты не появились в повестке дня.
«Нас в очередной раз обманули. Поэтому планируем новую мобилизацию предпринимателей по всей стране и новые акции. Когда под Раду придет 30-40 тысяч представителей малого бизнеса, власти, я надеюсь, нас услышат», — заявлял он в начале ноября.
И вот спустя две недели, 17 ноября, ФОПы — снова под Радой, хотя их собралось меньше, чем обещали организаторы. По данным Сергея Доротича, порядка 20 тысяч человек. К прежним требованиям — проголосовать проекты №3853-1 и 3853-2 — добавилось еще одно — отменить карантин выходного дня (этот вопрос также был в повестке дня).
«Подлог и манипуляции»
То есть, изначально на голосовании за отсрочку кассовых аппаратов предприниматели не настаивали, хотя и не выступали против. Пока не увидели новый вариант проекта.
Накануне заседания Рады профильный комитет согласовал новый вариант отсрочки. Его прописали в проекте №4613-д и он заметно отличается от того, что предлагалось две недели назад, в проекте №4313.
Как заявила экс-глава регуляторной службы Ксения Ляпина (сейчас входит в руководство движения SAVEФОП), «Гетманцев с присущей ему последовательной манипуляцией протолкнул свой текст, взятый с законопроекта №4645-д. ФОПы не поддерживают проект в такой редакции».
Депутаты также обвинили Гетманцева в «подмене» проектов.
Сам Гетманцев скандала явно не ожидал. Увидев реакцию Налогового майдана и коллег по сессионному залу, он предложил вообще снять проект и разработать некий «компромиссный» вариант, то есть, получается, уже третий по счету. Его поддержал также Давид Арахамия.
Были и другие варианты. Депутаты предлагали вернуться к проект №4313 (проваленному 4 ноября), принять его сейчас в первом чтении, а к 1 декабря — в целом. Также были предложения поставить на голосование проект №3853-2 (о котором просили ФОПы).
Но в итоге на голосование все же поставили законопроект Гетманцева. «За» нашлось всего 17 голосов.
Арахамия озвучил как вариант следующий план: этот проект, как не поддержанный депутатами, в последующем вообще отзовут, а взамен разработают новый, с участием предпринимателей.
Отсрочка не для всех и новые штрафы
Почему проект Гетманцева не понравился ни бизнесу, ни нардепам? Если особо не вчитываться, он вполне вписывается в план «улучшений» для малого бизнеса. В проекте прописана отсрочка по кассовым аппаратам до 1 января 2022 года. Правда, не для всех предпринимателей, а с исключениями.
Но есть и другие нововведения. Основные пункты нового законопроекта следующие:
- отсрочки по кассовым не будет для ювелирной торговли, секонд-хэнда, интернет- торговли, торговли автозапчастями, бытовыми товарами, подлежащими гарантийному ремонту, и лекарственными средствами. Для них РРО будут обязательными с 1 января 2021 года.
- предлагается установить одноразовую денежную помощь для плательщиков единого налога 2-4-й групп ФЛП, которые пока освобождены от РРО, но добровольно в течение 2021 года будут проводить расчетные операции через регистраторы. Бонус таким предпринимателям выплатят в конце 2021 года. Он составит для второй группы — 10% от суммы ежемесячных авансовых взносов по единому налогу, для третьей — 0,5% от объема расчетных операций, проведенных через РРО, для четвертой группы — 10% от суммы единого налога.
- не нужно использовать РРО упрощенцам второй группы, если площадь их магазина составляет 40 квадратных метров в городе и 60 квадратов в селах. Речь идет о неспециализированных магазинах по продаже продуктов питания, товаров культурного назначения, семян, удобрений, цветов, кормов, сувениров, а также заведениях, предоставляющих парикмахерские услуги, салонах красоты, гостиницах (площадью до 400 кв. м).
- смягчение санкций за нарушения для физлиц-предпринимателей. Сейчас нарушением считается, если проверка выявит несоответствие налички и суммы операций, приведенных через кассовый аппарат больше чем на 10% минимальной зарплаты (470 гривен). По новому законопроекту допускается наличие «лишних» денег до двух минималок (9,4 тысячи гривен). При этом появился новый пункт, которого нет в действующем законодательстве: штраф за непредоставление документов или недопуск проверяющих на объект — 300 необлагаемых минимумов (5,1 тысяч гривен). Сейчас максимально штраф за манипуляции с РРО (скажем, если не установлена кассовая лента) — 30 необлагаемых минимумов (510 гривен). Он также остается.
- сняты штрафы за отсутствие предварительного программирования товаров в РРО (речь идет о сотнях, а то и тысячах товарных позиций. И сделать ошибку при программировании — одна из главных страшилок для мелкого бизнеса, не имеющего опыта в подобных операциях). Также отменили штраф за не подачу в налоговую отчетности по РРО и создание и хранение информации на контрольной ленте.
- исключение из списка предпринимателей, которые не могут быть плательщиками 1-3 групп тех, кто предоставляет фотоуслуги и услуги по обработке пленок. В то же время в этот перечень включили много новых направлений: репетиторы, гувернеры, рекламная фото- и видео- съемка, дизайн, реставрация предметов искусства и пр.
Норму по помещениям, которые должны быть у ФОПа, чтобы он проходил как упрощенец 1-3 группы увеличили со 100- 300 квадратных метров до 400-900 квадратных метров.
То есть, назвать все эти нововведения «смягчениями» для бизнеса однозначно нельзя. Наоборот, в документе под соусом отсрочки кассовых аппаратов для отдельных групп предпринимателей и различных «бонусов» протягивают ужесточения для некоторых физлиц-предпринимателей и новые штрафные санкции.
«Будут новые схемы»
Накануне заседания Рады, Данил Гетманцев, комментируя акцию протеста бизнеса под Радой, заявил следующее: «мы вчера на комитете разработали законопроект, которым предлагаем отсрочить ведение регистраторов расчетных операций для всех физических лиц предпринимателей кроме рисковых групп, а это торговля в интернете, торговля ювелирными изделиями, медицинскими средствами, электроникой. Как можно требовать отмены регистратора расчетных операций для продажи лекарств. Это насколько нужно любить контрабанду. Насколько нужно любить контрафакт, чтобы требовать отменить фискализацию для электронных изделий».
То есть, как видно, Гетманцев свою точку зрения по поводу фискализации и упрощенцев не поменял.
Предприниматели вообще считают, что их хотели «прокатить».
По словам Ляпиной, проект Гетманцева ухудшает условия для упрощенцев первой группы. Для тех, кто торгует бытовой техникой, автозапчастями, ювелиркой лекарствами даже на базарах кассовые аппараты могут стать обязательными. Также появляются ограничения по площади магазинов (40-60 квадратов). То есть, если торговая точка больше — придется съезжать или устанавливать РРО.
Есть вопросы по определению площади. Будет множество нюансов в договорах аренды: помещения начнут делить на отдельные части, скажем, перегородками. 40 или 45 квадратов — и условия уже кардинально меняются. Что открывает широкий простор для коррупции.
«При этом площадь торговой точки слабо коррелируется с доходами, которые может получить предприниматель», — отмечает Ляпина.
«Обилетят» или оставят в покое?
Главный вопрос — что будет дальше. В идеале Рада рассмотрит проекты, на которых настаивают ФОПы и примет их до нового года хотя бы в первом чтении (они уже прошли профильный комитет).
Но не факт, что это произойдет, так как отказаться от кассовых аппаратов для малого бизнеса и улучшить условия для упрощенцев — это однозначный минус по налогам. С учетом и без того дефицитного бюджета на следующий год и туманных перспектив по кредиту МВФ депутаты (а точнее монобольшинство в лице фракции «слуга народа») могут и не пойти на уступки предпринимателям.
Еще один вариант — разработка некоего компромиссного проекта. Вот только непонятно каким может быть этот компромисс, если ФОПы требуют у властей «забыть об их существовании и оставить в покое навсегда», а депутаты заинтересованы в максимальной фискализации, пусть даже с отсрочкой.
Если же никакого решения до Нового года не примут, с й января автоматически вступает в силу уже действующий закон, по которому кассовые аппараты станут обязательными сначала для части бизнеса, а с 1 апреля — для всех без исключения.
Доротич прогнозирует, что дополнительные расходы каждого предпринимателя составят не менее 100 тысяч гривен в год, но многие опасаются даже не лишних трат, а пристальной внимания налоговиков.
Поэтому микро-бизнес будет массово закрываться, — прогнозирует Доротич. Чтобы отбиться от фискализации, ФОПы намерены продолжать акции протеста.
За материалами: Людмила Ксенз, курс Украины
Далее
Опубликовано director 16 Ноя 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Міська рада може обмежити режим роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності, якщо для цього є належні підстави (наприклад, звернення чи скарги від мешканців сусідніх будинків).
Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 15 вересня 2020 року у справі № 305/987/16-а.
Обставини справи
У червні 2016 року фізична особа підприємець (позивач) звернувся до суду з позовом до міської ради (відповідач), в якому просив скасувати рішення відповідача про встановлення режиму роботи диско-бару.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що рішенням виконкому його зобов’язано встановити камери відеоспостереження з метою забезпечення громадського порядку, що ним виконано в повному обсязі та затрачено значні грошові кошти. Також відділом культури Рахівської РДА затверджено графік проведення культурно-розважальних заходів. Незважаючи на це, виконкомом Рахівської МР вирішив встановити режим роботи диско-бару з 06:00 до 23:00 годин терміном на два роки.
Позиція Верховного Суду
ВС зазначив, що органи місцевого самоврядування наділені правом здійснення контролю за належною організацією обслуговування населення підприємствами торгівлі усіх форм власності та встановлювати зручний для населення режим роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності. Законодавство покладає на органи місцевого самоврядування обов’язок вживати заходи щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами біля жилих будинків і на прибудинкових територіях.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься зокрема у постанові Верховного Суду від 4 червня 2020 року у справі № 161/5443/16-а.
Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, відповідачем не подано будь-яких доказів надходження до нього звернень чи скарг від мешканців сусідніх будинків, не надано також доказів на підтвердження перевищення позивачем допустимим рівнів шуму або невжиття заходів щодо шумоізоляції, тобто виконавчий комітет Рахівської МР, як суб’єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС, не довів правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Судами також не встановлено, що між підприємницькою діяльність позивача, яка зазнала обмежень у зв’язку з оскаржуваним у цій справі рішенням суб’єкта владних повноважень, існує протиріччя зі статтею 42 Конституції та відповідно, на позивача не поширюються гарантії статті 50 Конституції України.
Враховуючи викладене, колегія суддів робить висновок про те, що виконавчий комітет Рахівської міської ради, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не у спосіб, всупереч вимогам та з перевищенням повноважень, що передбачені чинним законодавством.
За матеріалами: ЛігаЗакон
Далее
