КГС ВС в постановлении от 22 августа 2019 года № 369/3340/16-ц определил, в каком случае расписка не подтверждает получение денег в долг.
Обстоятельства дела
Истица обратилась в суд относительно взыскания долга по договору займа. Она указала, что договор был оформлен распиской, ответчик получил 18 тыс. грн и обязался вернуть их после продажи земельного участка.
Суд первой инстанции удовлетворил исковые требования в этой части. Апелляционный суд отменил соответствующее решение.
Позиция Верховного Суда
По своей сути расписка о получении в долг денежных средств является документом, который выдается должником кредитору по договору займа после получения средств, подтверждая как факт заключения договора и содержание условий договора, так и факт получения должником от кредитора определенной денежной суммы.
При этом факт получения средств в долг подтверждает не любая расписка, а именно расписка о получении средств, из содержания которой возможно установить, что состоялась передача определенной суммы средств.
Исследуя долговые расписки или иные письменные документы, суд для определения факта заключения договора должен выявлять настоящую правовую природу правоотношений сторон независимо от наименования документа и, в зависимости от установленных результатов, сделать соответствующие правовые заключения.
Апелляционный суд пришел к заключению, что она не подтверждает факт передачи средств.
Согласно расписке ответчик лишь обязался отдать истцу 18 тыс. грн после продажи земельного участка, а не вернуть полученную в долг сумму средств.
ВС указывает, что суд апелляционной инстанции пришел к обоснованному заключению о недоказанности существования между сторонами правоотношений по договору займа.
Далее
Далее
Банк звернувся до особи з позовом про стягнення кредитної заборгованості. Позивач зазначав, що позичальник, яка не виконала взятих на себе зобов`язань, померла і спадкоємцем, який прийняв спадщину після її смерті, є відповідач.
Банк направив відповідачу претензію про добровільне погашення кредитної заборгованості, однак він жодних дій щодо її виконання не вчинив.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд вказав, що спадкоємці боржника є боржниками перед кредитором лише за умовами прийняття спадщини та у межах вартості майна, одержаного у спадщину. А відповідно до відповіді державної нотаріальної контори спадкова справа після смерті позичальника не заводилась.
Апеляційний суд не знайшов підстав для задоволення позову. Суд зазначив, що спадкоємці несуть відповідальність за зобов`язаннями спадкодавця в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього. За наявності кількох спадкоємців кожен з них відповідає за борги спадкодавця пропорційно до одержаної ними частки у спадковому майні. Якщо до спадкоємців перейшли не ідеальні (у дробах) частки у спадщині, а реальні (чітко визначене у заповідальному розпорядженні майно), потрібна пропорція вираховується шляхом встановлення того співвідношення, у якому вартість цієї речі знаходиться із вартістю спадкової маси. Так, відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця носить частковий характер і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою.
Відповідно до довідки сільської ради у будинку зареєстровані, крім відповідача, також й інші особи, які, можливо, проживали на день смерті позичальника разом із нею і тому можуть нести відповідальність, передбачену статтею 1282 Цивільного кодексу України, та погасити заборгованість перед банком у рівних частинах відповідно до вартості майна, отриманого у спадок.
Касаційний цивільний суд ВС задовольнив касаційну скаргу Банку та справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 ЦК України).
Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Позичальниця в розписці, окрім іншого, зазначила про передачу в заставу позикодавцеві транспортного засобу, а перед цим видала йому довіреність, якою уповноважила представляти її інтереси з усіх без винятку питань, пов’язаних із відчуженням цього майна, а також укладати від її імені договори купівлі-продажу, міни, оренди, позики, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови, одержувати належні їй за цими договорами грошові суми.
Позичальниця не повернула коштів у передбачений договором строк, позикодавець реалізував транспортний засіб шляхом укладення від імені позичальниці договору купівлі-продажу та залишив усі виручені кошти собі.
Позикодавець звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу та процентів за договором, а позичальниця подала зустрічний позов про стягнення майнової шкоди.
Вона мотивувала вимогу тим, що внаслідок реалізації предмета застави позикодавець у повному обсязі повернув собі борг і має відшкодувати різницю між вартістю проданого майна і сумою боргу.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено частково та стягнуто з позикодавця на користь позичальниці грошові кошти.
Суд першої інстанції вважав, що, незважаючи на відсутність заяв сторін у справі про зарахування зустрічних вимог, позикодавець, залишаючи у своєму користуванні грошові кошти, отримані від продажу майна, погодився на зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, тому укладений між сторонами у справі договір позики вважається повністю виконаним у день продажу такого майна.
Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій і вказав, зокрема, на таке.
Після настання строку повернення позики позикодавець мав право на стягнення з позичальниці тільки сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки суди не встановили, що позичальниця надала докази виконання свого обов’язку щодо повернення позики та сплати процентів за строк користування нею, то позикодавець має право на стягнення зазначеної суми позики та процентів, а тому первісний позов підлягає частковому задоволенню.
Верховний Суд не погодився з доводами судів першої та апеляційної інстанцій про те, що транспортний засіб на підставі довіреності та розписки перебував у заставі в позикодавця, оскільки застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про заставу» (в редакції Закону України від 6 липня 2010 року № 2435-VI) у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об’єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
Тлумачення ст. 601 ЦК України свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже сама собою наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування і, відповідно, не припиняє зобов’язання. Необхідною і достатньою є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї зі сторін.
З огляду на відсутність заяви хоча б однієї сторони про зарахування суди першої та апеляційної інстанцій не мали підстав для висновку про те, що таке зарахування відбулося.
У ч. 12 ст. 265 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
Оскільки первісний та зустрічний позов підлягали частковому задоволенню, то Верховний Суд провів зустрічне зарахування грошових коштів і стягнув різницю з позикодавця на користь позичальниці.
Із повним текстом постанови КЦС ВС від 15 січня 2020 року (провадження № 61-8487св18) у справі № 209/3022/16-ц можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87000505.
Далее
Частный нотариус является ненадлежащим ответчиком по делу относительно признания исполнительной надписи недействительной, а потому, как следствие, на него не могут быть возложены обязательства по уплате судебного сбора.
Соответствующее положение содержится в постановлении КГС ВС от 14 августа 2019 года № 519/77/18.
Представитель частного нотариуса подал в Верховный Суд кассационную жалобу на решения местного и апелляционного суда, прося отменить эти решения в части взыскания с частного нотариуса судебного сбора, обосновывая свои требования нарушением судами норм процессуального права и неправильным применением норм материального права.
В кассационной жалобе заявитель указывает на то, что нотариус по делам о признании исполнительной надписи не подлежащей исполнению является ненадлежащим ответчиком, а потому с него и взыскивается судебный сбор.
Позиция Верховного Суда
Исходя из норм Закона «О нотариате», у нотариуса нет общих или однородных прав и обязанностей относительно истца. Нотариус совершает нотариальные действия от имени государства.
Дела по спорам относительно обжалования совершенных нотариусами исполнительных надписей (о признании совершенной нотариусом исполнительной надписи, не подлежащей исполнению полностью или частично, или о возврате взысканного) должны рассматриваться судами по искам должников к взыскателям.
Ответчиком в таких делах является тот, в пользу которого была совершенна исполнительная надпись, нарушающая право истца. То есть, гражданская ответственность за незаконно совершенную исполнительную надпись возлагается не на нотариуса, а на лицо, которое обращалось за исполнительной надписью. Сам же нотариус может поучаствовать в деле как третье лицо, не заявляющее самостоятельных требований относительно предмета спора, на стороне ответчика.
Учитывая приведенное, по результатам рассмотрения дела суд отказывает в иске к ненадлежащему ответчику и принимает решение по существу заявленных требований относительно надлежащего ответчика.
Предыдущие суды пришли к ошибочным заключениям, что частный нотариус является надлежащим ответчиком по этому делу, не приняли во внимание, что гражданская ответственность за незаконно совершенную исполнительную надпись возлагается не на нотариуса, а на лицо, которое обращалось за исполнительной надписью. Так, на нотариуса не могут быть возложены обязательства по уплате судебного сбора.
Далее
Вироком суду особу було визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК — на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна; п. 6 ч. 2 ст. 115 КК — на строк 14 років з конфіскацією всього належного йому майна та остаточно призначено особі покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього належного йому майна. Також вироком особу визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
За вироком апеляційного суду вирок міськрайонного суду скасовано в частині виправдання особи за ч. 1 ст. 263 КК. Ухвалено новий вирок, яким особу визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Касаційну скаргу подали прокурор, захисник та засуджений. Прокурор та засуджений зазначали про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону — порушення права особи на захист у зв`язку із нероз`ясненням судом йому права на суд присяжних.
ККС ВС касаційні скарги задовольнив частково, судові рішення скасував та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що критерії визначення складу суду, повноважного на розгляд кримінального провадження, встановлені нормою ст. 31 КПК. Залежно від ступеня тяжкості злочину та (або) виду суб`єкта злочину провадження у суді першої інстанції здійснюється: суддею одноособово, колегіально судом у складі трьох суддів, судом присяжних у складі двох суддів і трьох присяжних.
А відповідно до ст. 384 КПК прокурор, суд зобов`язані роз`яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. При цьому письмове роз`яснення прокурора додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. Суд також зобов`язаний роз`яснити право на розгляд справи судом присяжних під час підготовчого судового засідання та у разі, якщо обвинувачений заявить таке клопотання, призначити кримінальне провадження до розгляду саме таким складом суду.
Суд роз’яснив, що інформування обвинуваченого про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних ще до початку судового розгляду надасть йому можливість підготуватись до реалізації такого права і його рішення з цього питання буде виваженим та обґрунтованим. Тільки в такому випадку будуть дотримані засади кримінального провадження, в тому числі й забезпечення права на захист, а судовий розгляд буде справедливим.
ВС звернув увагу на те, що виконання судом вищевказаного зобов`язання не пов`язано з тим, роз`яснив прокурор обвинуваченому про таку можливість до передачі обвинувального акта до суду чи ні.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження прокурор письмово роз`яснив обвинуваченому про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних. Це письмове роз`яснення, підписане обвинуваченим, було додано до матеріалів кримінального провадження.
