Опубликовано director 20 Авг 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Зобов’язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом — шкодою.
У ч. 4 ст. 1187 ЦК України передбачено, що якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Умовою застосування ч. 4 ст. 1187 ЦК України є заволодіння транспортним засобом внаслідок протиправних дій іншої особи (осіб), тобто поза волею його власника (володільця). При цьому передання власником транспортного засобу з порушенням публічних норм (зокрема, особі, яка перебуває в стані алкогольного сп’яніння) не є його неправомірним заволодінням з огляду на наявність волі власника.
У справі, яку переглядав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б свідчили про наявність підстав для притягнення власника автомобіля до відповідальності за шкоду, завдану позивачам іншою особою – володільцем авто, а тому зробили помилковий висновок про відповідальність власника.
Верховний Суд зауважив, що у цій справі позовних вимог до особи, яка завдала шкоду, заявлено не було, тому немає підстав для задоволення позову внаслідок його пред’явлення до неналежного відповідача.
Постанова Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 456/881/17 (провадження № 61-470св20) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/90905819.
Далее
Опубликовано director 19 Авг 2020 в Новости | Нет комментариев
В Министерстве цифровых трансформаций сообщили о том, что завершено общественные обсуждения проекта Концепции развития искусственного интеллекта в Украине.
Напомним, в начале 2020 года Минцифры создало экспертный комитет по вопросам развития сферы искусственного интеллекта. В состав комитета входят представители бизнеса, украинских и зарубежных IТ-компаний, сферы здравоохранения и медицины.
В обсуждении приняли участие 27 представителей научных, общественных, деловых кругов Украины, а также 150 специалистов отраслевой бизнес-среды. Концепция станет отправной точкой для дальнейшего законодательного и технологического развития отрасли.
Отметим, что о внедрении ИИ в судебную систему в Концепции речь также идет (ранее министр юстиции Денис Малюська выступил с подобным предложением).
Так, этому вопросу посвящен целый раздел:
«Напрям 8: Правосуддя
Використання технологій ШІ у сфері юриспруденції та здійснення правосуддя з кожним роком стає все більш поширеним у світі, оскільки вони дозволяють ефективно вирішувати актуальні проблеми правозастосування, такі, як швидкий, дешевий та зручний доступ до правосуддя та його оперативність.
Розвиток та впровадження ШІ у судові системи провідних країн світу викликали необхідність виробити єдині принципи і правила його використання – Етичну хартію по використанню штучного інтелекту в судовій системі та її середовищі (European ethical Charter on the use of Artificial Intelligence in judicial systems and their environment, далі – Хартія).
Українська держава, яка сьогодні робить великі кроки на шляху до модернізації процесів державного управління та правосуддя, повинна активно залучати ШІ у сферу правозастосування із безумовним дотриманням принципів, встановлених Хартією:
-
- дотримання основних прав людини при використанні ШІ;
- застосування технологій ШІ для виявлення недобросовісної суддівської практики шляхом аналізу текстів судових рішень та інших даних, які формуються в комп’ютеризованих системах/реєстрах в ході здійснення правосуддя;
- недискримінації, а саме запобігання розвитку будь-якої дискримінації між окремими особами чи групами осіб;
- якості та безпеки, який стосується обробки судових рішень і даних у безпечному технологічному середовищі;
- принцип «під контролем користувача» (under user control);
- прозорості, неупередженості та справедливості.
Розвиваючи вже існуючі технології у сфері правосуддя (ЄСІТС, Електронний суд тощо), їх слід посилити впровадженням ШІ у таких напрямках:
- впровадження консультативних програм на основі ШІ, які відкриють доступ до юридичної консультації широким верствам населення (наприклад, ПравоМен, Суд на долоні тощо);
- попередження суспільно небезпечних явищ шляхом аналізу наявних даних за допомогою ШІ (прим. COMPAS);
- винесення судових рішень у справах незначної складності (за взаємною згодою сторін) на основі аналізу, здійсненого за допомогою ШІ чинного законодавства та судової практики».
Также в тексте предложений содержится упоминание о необходимости завершить процесс по созданию Высшего спецсуда по вопросам интеллектуальной собственности: «Надати правовласникам додаткові гарантії захисту прав на інтелектуальну власність від недобросовісного захоплення, в тому числі шляхом заборони реєстрації об’єктів інтелектуальної власності громадянами, завершення процесу створення спеціалізованого суду, який розглядає справи у спорах у сфері захисту інтелектуальної власності».
С проектом Концепции и отчетом о результатах публичного обсуждения можно ознакомиться по ссылке.
Далее
Опубликовано director 19 Авг 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
06 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 640/10840/19 прийшов до висновку, що
що Міністерство юстиції України може виступати відповідачем у справах про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців, у порядку статті 287 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, положеннями статті 129-1 Конституції України закріплено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі — Закон № 1404-VIII), яким було визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Разом з тим, доводи касаційної скарги грунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції помилково вказано на неналежність суб`єктного складу учасників справи.
Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що Міністерство юстиції України не є органом державної виконавчої служби, а тому не може виступати відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Верховний Суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) публічно-правовий спір — спір, у якому:
— хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
— хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
— хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Водночас, положеннями статті 43 КАС України закріплено, що здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх.
Крім того, частиною третьою статті 287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця — приватний виконавець.
Аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить про те, що в адміністративних справах відповідачами є органи державної влади, якими під час виконання своїх повноважень було порушено права фізичних та/або юридичних осіб.
Разом з тим, частиною прешою статті 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Так, положеннями статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII систему органів примусового виконання рішень становлять:
— Міністерство юстиції України;
— органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі — Положення) визначено, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування, серед іншого, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Підпунктом 2-4 пункту 3 Положення визначено, що до основних завдань Міністерства юстиції України належить забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.
Крім того, підпунктом 83-21 Положення закріплено, що Мін`юст також організовує, контролює та здійснює примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом.
Однією з підстав скасування рішення суду першої інстанції та висновку суду апеляційної інстанції про неможливість Міністерства юстиції України виступати відповідачем у спірних правовідносинах було посилання на норми Інструкції з організації примусового виконанян рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі — Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції, органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі — управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві);
відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;
управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України;
відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;
районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.
Водночас, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі, у контексті статті 287 КАС України.
Зі змісту вищезазначених норм убачається, що система органів державної виконавчої служби визначена на рівні закону, зокрема статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Норми Інструкції, як підзаконного нормативно-правового акта мають відповідати положенням закону та не суперечити їм.
Разом з тим, доводи скаржника про те, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є юридичною особою знайшли своє відображення під час перегляду справи в касаційному порядку, оскільки інформація про зазначеного суб`єкта відсутня у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З огляду на чинне, на момент виникнення спірних правовідносин, спеціальне законодавство, колегія суддів зазначає про відсутність у Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України будь-якого спеціального статусу, який би свідчив про його можливість виступати самостійним суб`єктом адміністративного процесу.
Крім того, Верховний Суд наголошує, що наразі Департамент державної виконавчої служби є структурним підрозділом Міністерства юстиції України, а визначення його органом державної виконавчої служби на рівні положень Інструкції не має визначального характеру, порівняно з нормами Закону № 1403-VIII.
На переконання колегії суддів, питання внутрішньої організації органу державної влади, зокрема Міністерства юстиції України під час реалізації функції з організації примусового виконання судових рішень, не створює для структурних підрозділів суб`єкта владних повноважень можливості самостійно виступати у правовідносинах, які виникають під час оскарження дій державних виконавців.
За вказаних обставин, Верховний Суд приходить до висновку про те, що Міністерство юстиції України може виступати відповідачем у справах про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців, у порядку статті 287 КАС України.
Далее
Опубликовано director 19 Авг 2020 в Новости | Нет комментариев
Заклади професійної освіти зможуть приймати документи і зараховувати вступників до 1 листопада.
Про це повідомила пресслужба Міністерства освіти і науки України.
Зазначається, що лист із рекомендацією продовжити терміни вступу розіслали обласним управлінням освіти і науки.
«Загальними правилами прийому до профтехів визначено, що зарахування вступників триває до початку занять, тобто до 1 вересня. Традиційно вступна кампанія продовжувалася ще на місяць і заклади робили додатковий набір в межах ліцензованого обсягу. Оскільки цього року через карантин нам довелося змінювати терміни вступу до вишів, ми вирішили видовжити їх для закладів профосвіти», — заявив заступник Міністра освіти і науки Андрій Вітренко.
У МОН назвали однією із новацій цьогорічної кампанії те, що вступники можуть подавати копії документів у кілька закладів одночасно.
«А далі, визначившись із закладом і професією, подавати оригінали”, — наголосили у пресслужбі міністерства.
Водночас навчатися у профтехзакладах можуть не тільки випускники шкіл, а й дорослі. Вони можуть пройти підвищення кваліфікації для вже наявної робітничої професії, опанувати нові навички або повністю змінити фах.
За даними відомства, у 2020 році для безоплатного навчання за регіональним або державним замовленням у закладах профосвіти є 119 674 місць.
Далее
Опубликовано director 18 Авг 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Временное ограничение права выезда за пределы Украины, наложенное госиполнителем в исполнительном производстве по решению суда о взыскании безосновательно удерживаемых средств, которое так и не было исполнено, можно спустя несколько лет снять через суд.
Даже если исполнительное производство было закрыто в 2014 году ввиду отсутствия у должника имущества и доходов, а закон не предполагал снятие ограничений, с 2017 года должник может самостоятельно подать заявление о снятии запрета на выезд.
Так, Суворовский райсуд Одессы удовлетворил заявление должника и снял запрет, ведь ограничение в выезде должника за пределы Украины носит временный характер, а его продление вследствие бездействия взыскателя по истечении сроков на повторное предъявление к принудительному исполнению, будет носить постоянный характер. Тем самым нарушаются конституционные права должника.
Постановлением от 12 июня 2020 года по делу № 523/15485/19 это решение оставлено в силе.
Учитывая то, что временное ограничение физического лица в праве выезда за пределы Украины является специальной нормой, применяемой на стадии исполнения судебных решений, а такое принудительное исполнение решения пока не проводится, то наложенное судебным решением временное ограничение в исполнительном производстве, которое завершено, подлежит отмене судом, — указано в постановлении.
В соответствии с положениями статьи 441 ГПК суд:
- может отменить запрет на выезд из Украины по мотивированному заявлению должника,
- рассматривает заявление об отмене временного ограничения в 10-дневный срок со дня его поступления в судебном заседании с извещением сторон и других заинтересованных лиц при обязательном участии государственного (частного) исполнителя,
- постановляет определение, которое может быть обжаловано,
- отказ в отмене временного ограничения не препятствует повторному обращению с таким заявлением в случае возникновения новых обстоятельств, обосновывающих необходимость отмены.
Далее
Опубликовано director 18 Авг 2020 в Новости | Нет комментариев
Про це повідомляє AgroPolit.
Закон вводиться в дію через три місяці, 15 листопаду 2020 року, за цей час уряд має затвердити статут сільськогосподарського кооперативу та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.
Зазначається, що документ надає право членам (засновникам) сільськогосподарського кооперативу самостійно обирати види діяльності: виробничий, обслуговуючий, переробний чи багатофункціональний, а також форму діяльності – з метою чи без мети одержання прибутку.
Сільськогосподарський кооператив, що здійснює діяльність без мети одержання прибутку, є неприбутковою організацією у разі, якщо його діяльність відповідає сукупності таких ознак:
1) кооператив не здійснює виробництва сільськогосподарської продукції і надає послуги виключно своїм членам;
2) кооператив не набуває права власності на сільськогосподарську продукцію, вироблену, вирощену, відгодовану, виловлену або зібрану (заготовлену) його членами – виробниками сільськогосподарської продукції. При цьому власниками сільськогосподарської продукції, що заготовлюється, переробляється, постачається, збувається (продається) таким кооперативом, є його члени;
3) кооператив відповідає вимогам, встановленим підпунктом 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України для неприбуткових організацій.
Передбачається поступовий перехід існуючих сільськогосподарських кооперативів до нової єдиної форми, а саме передбачено, що сільськогосподарські виробничі кооперативи, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативі та кооперативні об’єднання сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, утворені до набрання чинності цим Законом, які зареєстровані на день набрання чинності цим Законом, зберігають всі права та обов’язки, які вони мали на момент набрання чинності цим Законом, до моменту їхньої перереєстрації, але не більш як три роки.
Протягом цих трьох років ці сільськогосподарські кооперативи мають бути перереєстровані.
Сільськогосподарський кооператив утворюється за рішенням установчих зборів його засновників та може бути утворений шляхом реорганізації (злиття, поділу, виділу) іншого сільгоспкооперативу.
Засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути юридичні та/або фізичні особи. Сільськогосподарський кооператив утворюється не менш як трьома засновниками
Далее
